Іва́н Попо́вич (Попович-ХодорківськийЛяскоронскій В. Паволоцкій полковникъ Иванъ Поповичъ. Эпизодъ изъ временъ «Руины» // «Кіевская старина». — 1889. — № 5–6. — с. 571.) (? — 15 червня 1663) — покозачений шляхтич, полковник Паволоцького полку в 1661–1663 роках, керівник козацького повстання Паволоцького полку 1663 року.
Життєпис Походження та ранні роки Про життєдіяльність Івана Поповича, на жаль, відомо дуже мало. Ситуацію ускладнює той факт, що досить важко ідентифікувати інформацію саме про нього через поширене на той час серед козаків прізвище «Попович», яке безапеляційно вказує лише на його соціальне походження — він був сином священика. Народився він, очевидно, у Київському воєводстві орієнтовно в першій половині XVII століття. Літописець Й. Єрлич 1663 року називає його «молодим»Ляскоронскій В. Паволоцкій полковникъ Иванъ Поповичъ. Эпизодъ изъ временъ «Руины» // «Кіевская старина». — 1889. — № 5–6. — с. 572., отже, ймовірно, народився він не раніше кінця 1620-х років. За однією з версій, Попович родом з Ходоркова, син місцевого священика, за іншою — син священика з Кам'яного Броду і родом звідти жКривошея В. Генеалогія українського козацтва. Білоцерківський полк. — К.: Стилос, 2002. — ISBN 966-8009-28-2. — с. 38.. Розділилися думки вчених і щодо імені його батька: як можливі варіанти називають імена МихайлоЗаруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — ISBN 978-966-383-095-7. — с. 315., ОлексійМицик Ю. А. ПОПОВИЧІ // Енциклопедія історії України. В 10 т. — Т. 5. Па-Прик. — К.: Наукова думка, 2011. — с. 427., АврамНовицкий И. Ещё об Иване Поповиче // Киевская Старина. — 1889. — № 11. — С. 433.Паволоч: 500 років в ліку писаного віку / Автор-упорядник В. П. Бленда. — К.: XXI ст..: діалог культур, 2009. — 182 с. — ISBN 978-966-02-4655-3. — с. 81..
Інформації про І. Поповича до 1660-х років практично немає. Дослідник В. Кривошея, на жаль, без посилання на джерела подає відомості, що якийсь Попович Іван займав уряд писаря полкового чигиринського 1637 рокуКривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Чигиринський полк // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць, вип. 35. — К.: Всеукраїнська громадська організація Українська академія наук, 2010. — c. 20.. Важко сказати, чи йдеться тут саме про майбутнього паволоцького полковника.
В Реєстрі Війська Запорозького 1649 року Іван Попович згадується як покозачений шляхтич в складі Кам'янобрідської сотні Білоцерківського полкуКривошея В. Генеалогія українського козацтва. Білоцерківський полк. — К.: Стилос, 2002. — ISBN 966-8009-28-2. — с. 37.. Є навіть дані, що 1649 року він очолював Білоцерківський полк (в період між полковництвом Івана Гирі та Михайла Громики)Панашенко В. Полкове управління в Україні (серед. XVII—XVIII ст.). Історичні зошити — К.: Інститут історії України, 1997. — c. 60., проте в 1654 році зустрічаємо його на посаді Кам'янобрідського сотникаЗаруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — ISBN 978-966-383-095-7. — с. 43; 315.. Й. Єрлич називає Поповича Ходорківським, вказуючи на його походження з Ходоркова. Проте, можливо, що І. Попович після козакування в Кам'янобрідській сотні, до призначення полковником міг займати старшинську посаду в Ходорківській сотні, що було обов'язковою умовою перед посіданням полковницького урядуГаврилюк О. М. Кам'янобрідський козак, паволоцький полковник та «піп-розстрига» — Іван Попович. . Також, імовірно, що Попович був протягом короткого періоду 1663 року священиком саме у Ходоркові.
На посаді паволоцького полковника За гетьманування Юрія Хмельницького Іван Попович певний час був полковником (за деякими даними — наказним) в Паволочі, зайнявши місце Івана БогунаГазін В. В. Гетьман Павло Тетеря: Соціально-політичний портрет. — Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2007. — ISBN 978-966-496-010-3. — с. 80., котрий влітку 1661 року згадується вже як чигиринський полковникКривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. — с. 7.. За Йоахимом Єрличем, перше полковництво Поповича припало на період гетьманування Ю. Хмельницького та початок гетьманування Павла Тетері (1662–1663). Проте, якщо взяти до уваги, що І. Богун принаймні з серпня 1661 по березень 1662 року перебував на уряді чигиринського полковника, та, що інших осіб на уряді паволоцького полковника в даний час не зафіксовано, можна припустити, що Іван Попович став повним паволоцьким полковником одразу після призначення Богуна до Чигирина, тобто, не пізніше серпня 1661 року.
До рис характеру Поповича дослідники відносять ненависть до поляків і євреїв, лицарську безстрашність і чесність. З перших днів приходу до влади Павла Тетері він почав висловлювати своє невдоволення пропольською політикою гетьмана. І, очевидно, наприкінці зими 1663 року вперше підняв бунт проти останнього. Він посилав листи до Києва московському воєводі, прохаючи того про допомогуНечуй-Левицький І. Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря. , почав нищити та виганяти шляхту з території свого полку. За це Тетеря хотів скарати його на горло. Але цей виступ був швидко придушений, так, що сам гетьман навіть не надав йому значення. Попович став шукати захисту в козацької старшини, в митрополита Д. Балабана та ченця Гедеона — Юрія Хмельницького, обіцяючи облишити шаблю, взяти до рук хреста, аби тільки лишитися живим. Тетеря прислухався до заступників, змилостивився, і Попович справді пішов у священики. Такий крок з боку гетьмана, очевидно, мав на меті уникнути загострення стосунків з представниками радикального угрупування козацької старшини.
Паволоцьке повстання 1663 року Повернення на посаду полковника. Початок повстання Але не минуло й півроку, як Попович, бачачи, «які кривди чинять ляхи й жиди священикам і взагалі православним», скинув рясу, зумів повернути собі паволоцьке полковництво та вже навесні 1663 року знову з'явився в Паволочі й підняв повстання. Вже 6 (16) квітня С. Чарнецький писав Б. Радзивілу, що Тетеря наказав розстріляти полковників — Поповича й Вертелецького. А сам Тетеря повідомляв М. Пражмовському 2 (12) травня: «Дейнеки жорстоко придушені — уже втретє; козаки й татари ходили разом»Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659—1667 рр.) / Пер. з рос. Л. Білик. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. — ISBN 966-500-099-3. — с. 300.. Й. Єрлич зазначає, що вдруге І. Попович став полковником (очевидно наказним) після смерті Київського митрополита Діонісія Балабана (10 (20) травня 1663). Швидше за все, на цьому уряді він замінив Василя Петровського, котрий, за даними В. Кривошеї, був паволоцьким полковником у 1663 році перед І. ПоповичемКривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ, 2008. — ISBN 978-966-02-4850. — с. 155. (найімовірніше — останній був паволоцьким полковником у період між двома полковництвами І. Поповича, тобто орієнтовно протягом лютого-травня 1663 року). За літописом Самовидця, паволоцьке повстання відбувалося влітку 1663 року, одночасно з проведенням Чорної ради в НіжиніЛетопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник Хмельницкой, «Краткого описания Малороссии», и «Собрания исторического». — К., 1878. — с. 78..
Налагодження зв'язків з московським воєводою та Лівобережжям. Поширення повстання Попович відновив зв'язки з московським воєводою у Києві та пообіцяв схилити на свій бік козаків і знову привести Правобережну Україну в підлеглість московському цареві. Отримавши від воєводи царську грамоту або привілей, полковник почав готувати повстання проти Тетері. Насамперед він зв'язався з лівобережним наказним гетьманом Якимом Сомком і прибув до ПаволочіУніверсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687) / Матеріали до українського дипломатарію. Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. Наукове товариство імені Шевченка. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. — Київ-Львів — 2004. — ISBN 966-02-3091-5. — с. 218.. Тут він винищив усю шляхту, яка повернулась до своїх маєтків і сподівалась на захист Тетері, а також чимало євреїв і багатих міщанАнтонович В. Павло Тетеря. Повстання охопило всю територію Паволоцького полку та частину сусідніх полків і з кожним днем набирало все більшого розмаху. На заклик бунтівного полковника до нього стали прибувати всі, хто був невдоволений існуючим режимом, хто залишився поза козацькими і шляхетськими вольностями. Також до повстання приєдналися ті, хто складав найлюмпенізованішу частину козацтва й селян, яка радо відкликалася на подібні подіїГазін В. В. Гетьман Павло Тетеря: Соціально-політичний портрет. — Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2007. — ISBN 978-966-496-010-3. — с. 80-81. — зі всіх боків почав гуртуватися навколо Поповича «чорний народ». Він з самого початку намагався поширити паволоцький виступ на все Правобережжя. Саме з цією метою він розсилав невеликі загони повстанців у різні боки, які закликали до своїх лав всіх бажаючих і піднімали людей на боротьбу зі шляхтою та орендарямиГазін В. В. Гетьман Павло Тетеря: Соціально-політичний портрет. — Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2007. — ISBN 978-966-496-010-3. — с. 82.. Ці загони вбивали шляхту та євреїв, грабували та вбивали купцівЛяскоронскій В. Паволоцкій полковникъ Иванъ Поповичъ. Эпизодъ изъ временъ «Руины» // «Кіевская старина». — 1889. — № 5–6. — с. 573..
Придушення повстання Такий несподіваний поворот подій та неабиякий розмах повстання всерйоз занепокоїли гетьмана Тетерю. Він зрозумів, що його плани зазнають краху. Так, 26 червня (6 липня) 1663 р. він писав до короля: «Тут несподівано застало мене перетворення домашніх овець у хижих вовків, надавши привід навіженому зраднику попу підняти прапор бунту і згубити так багато душ людських; воно розорило мене, розладнало моє здоров'я і, нарешті, нестійку споруду щастя України, дещо уже відновлену моїми зусиллями, знову зруйнувало». Гетьманові все ж вдалося опанувати ситуацію. На допомогу гетьману підоспіла частина козацької старшини — полковники, сотники, котрі присягали на вірність королеві й Речі Посполитій. Для придушення повстання Тетеря був змушений викликати з Лівобережжя вірного йому генерального осавула Петра Дорошенка з добірними, згуртованими у битвах, козацькими підрозділамиГазін В. В. Гетьман Павло Тетеря: Соціально-політичний портрет. — Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2007. — ISBN 978-966-496-010-3. — с. 81.. Гетьман наказав стратити Поповича та полковника сусіднього Кальницького полку Івана ВертелецькогоКривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — ISBN 978966024850. — с. 176..
Вони облягли в Паволочі Поповича разом із його загоном, який налічував до 1000 чоловік.. За словами Й. Єрлича, Попович мужньо оборонявся, сподіваючись на допомогу з-за Дніпра. Проте ці надії не справдилися, а сидіння в облозі наскучило обложеним, особливо паволоцьким міщанам. Тому вони, змовившись між собою, видають Поповича з його п'ятнадцятьма головними сподвижниками та здаються самі, просячи переможців про помилування. У них відібрали коней, зброю, майно, побили киями та обухами й пустили на волюЛяскоронскій В. Паволоцкій полковникъ Иванъ Поповичъ. Эпизодъ изъ временъ «Руины» // «Кіевская старина». — 1889. — № 5–6. — с. 574.. За Літописами Самовидця і Г. Граб'янки, не бажаючи бачити Паволоч спустошеною, І. Попович добровільно вийшов з обложеного міста разом із п'ятнадцятьма своїми товаришами й віддався до рук Тетері. Решта повсталих просили пощади — у них відібрали коней, зброю, майно, побили киями та обухами й пустили на волю. За словами літописця, «живих випустили, даруючи їм здоров'я». На допомогу повстанцям начебто ішов загін запорізьких козаків на чолі з І. Сірком, але, зупинений ворогами, змушений був повернутись на СічЯрмошик І. Паволоч — місто козацьке. .