Яків Опанасович Щириця ( 8 жовтня 1887, с. Боровиця Чигиринського повіту Київської губ., тепер Чигиринського р-ну Черкаської обл. — 27 квітня 1929, Черкаси, УСРР) — український військовий і громадський діяч, учасник українського визвольного руху.
З життєпису Народився 8 жовтня 1887 року в с. Боровиці Чигиринського повіту. Навчався із майбутніми холодноярськими отаманами братами Чучупаками в двокласній Головківській учительській школі. У 1906–1914 роках працював учителем у селах Бужині та Тіньках Чигиринського повіту.
З 1914 року — на військовій службі. 1 червня 1917 року, після закінчення Київської військової школи отримує звання прапорщика, і вже як офіцер, бере участь в українізації царської армії, де «ріс з кожним днем все більше самостійницький рух». Зокрема, брав участь в українізації частин Румунського фронту російської армії. Навесні 1918 повертається додому, де змушений переховуватися від гетьманців, а згодом і від денікінців та чигиринського отамана анархо-комуніста Свирида Коцура.
24-27 квітня 1919 року на повітовому учительському з'їзді обраний членом шкільної ради, у травні керував Чигиринським відділом народної освіти, відстоював важливість позбавлення всіх росіян можливості працювати вчителями в Україні. Свою думку пояснював тим, що «кацапи завжди вимагають більшої зарплатні». Після учительської конференції її учасники заспівали «Заповіт» Шевченка, після чого Щириця запропонував заспівати «Ще не вмерла Україна».
Влітку 1919 року Щириця став членом партії соціалістів-революціонерів. 17 серпня 1921 року пішов на «амністію», повіривши обіцянкам більшовиків про помилування. Із радянськими документами у кінці 1920 року Щириця перебрався до Верхньодніпровська на Катеринославшину, де працював вчителем Куцоволівської семирічної школи.
У 1919-20 очолює загони самооборони ряду сіл дніпровського узбережжя Чигиринського повіту — Білоярський полк. Військове формування під його керівництвом воює з денікінцями, червоними, силами Коцура. Голова полкової ради 312-го Васильківського полку, потім ради 78-ї дивізії 26-го армійського корпусу російської армії (1918), отаман сотні самооборони села Тіньки (жовтень 1919), отаман Білоярського полку Холодноярської організації, 2-го куреня Холодноярської бригади (1920), Першої гайдамацької кінної сотні (1921).
У вересні 1921 р. вступив до Катеринославського інституту, який закінчив 1925 року. Одночасно вчителював у 4-й залізничній школі Катеринослава. Приховавши своє минуле, 5 квітня 1926 р. подав заяву до більшовицької партії. Наприкінці жовтня 1926 р. перейшов на посаду учителя робітничої школи 2-го ступеня у Дніпропетровську, викладав суспільствознавство у «Зем. технікумі».
Кандидат в члени ВКП(б) з 1926 року, останнє місце роботи — учитель Дніпропетровського землевпорядного технікуму, на цій посаді заарештований органами ДПУ.
Розстріл 26 серпня 1928 року уповноважений слідчим відділом Шевченківського відділу ДПУ УРСР розглянув матеріали «злочинної діяльності громадянина Щериці Якова Опанасовича» — організація в 1919-20 роках повстанського руху проти Радянської влади на території колишнього Чигиринського повіту". 18 грудня «прокурор по суддогляду Шевченківської округи» — « є підстави віддати обвинувачених під суд». 19 квітня 1929 року відбулося закрите судове засідання Шевченківського окрсуду, де окрім Щириці звинувачувалися та шестеро людей. Суд виніс вирок: «Щирицю Якова Опанасовича, 42 років за санкцією 542 арт КК до вищого заходу самооборони — розстріляти; від конфіскату майна як неімущого звільнити».
Вночі 27 квітня 1929 року Щирицю було розстріляно в Черкасах. Похований на міському цвинтарі. Могила не збереглася.
Література Солодар О. До історії повстанського руху в Україні. Справа отамана Мамая Яків Мамай, отаман Білого Яру
Примітки