«Барві́нок» — щомісячний літературно-художній і загальноосвітній журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку, який виходив до 2019 року включно. Одне з кількох найстаріших періодичних видань України. Сукупний наклад за більш як 86 років перевищив 315 мільйонів примірників.
Історія
Заснований у січні 1928 р. у Харкові під назвою «Жовтеня». Після воєнної перерви випуск відновлено у квітні-травні 1945 р. у Києві вже під новою назвою — «Барвінок». Ініціатива перейменування належить відомій дитячій письменниці Наталі Забілі за підтримки поета П. Г. Тичини, тодішнього міністра освіти УРСР. Перший номер «Барвінку» відкривався однойменним віршем Н.Забіли — як своєрідним поетичним маніфестом видання. У 1950–98 рр. дублювався російськомовним випуском. До 1991 р. виходив як «журнал ЦК ЛКСМУ та республіканської ради піонерської організації» у складі книжково-журнального видавництва «Молодь». Після цього засновником і видавцем журналу є трудовий колектив редакції.
В історії вітчизняної журналістики засвідчено такий факт: з усієї періодики лише «Барвінку» судилося тривалий час масовими тиражами представляти Україну на всій території колишнього СРСР і за його межами. Побудованому переважно на українському матеріалі, йому випала унікальна місія підтримання та збереження національної ідентичності поза материковою Вітчизною. З 50-х і до початку 90-х років ХХ ст. з його 1,2–1,8 млн щомісячних накладів 600—800 тис. розповсюджувалися в усіх без винятку союзних республіках, передусім у районах скупченого проживання українців (у низці областей, приміром Росії, замовлені тиражі за передплатою перевищували 10 тис.). За межі України відправлялося у цей період від 30 до 50 тис. прим. україномовного випуску. 150—180 тис. прим. щомісяця отримували родини військовослужбовців у місцях дислокації радянських військ у тодішніх НДР, ЧССР, ПНР та Монголії. А всього видання надходило до 28 країн світу.
До 1990 р. «Барвінок» був єдиним українським періодичним виданням для молодших школярів. Як «журнал жовтенят» мав відтворювати погляди радянської ідеології на виховання. Однак, як зазначають дослідники, попри жорстку ідеологічну цензуру, «Барвінку» на загал вдавалося уникати надмірної політизації й, талановито апелюючи до емоційного світу дитини, захоплювати її увагу тим, що належить до загальнолюдських цінностей і що закладалося у духовні підвалини читацьких поколінь. До того ж він став цікавим джерелом пізнавальної інформації. Все це було тим визначальним, що забезпечувало «Барвінку» велику і сталу аудиторію як одного з найпопулярніших читацьких захоплень.
«Барвінок» завжди сприймався насамперед як літературне видання. Його становлення припало на часи шаленого сталінського терору і тотального наступу в усіх сферах, у тому числі — культурі, мистецтві, освіті. Під впливом потужної у І пол. 30-х років Харківської педагогічної школи відкидалась художність дитячої книги, заперечувалася світова класика, народна казка і т. д., що навіть викликало деякий спротив. У 1935 р. до ж. «Жовтеня» було приєднано видання для найменших «Тук-тук», і літературна складова об'єднаного щомісячника помітно збагатилася якісними творами. Наталя Забіла, Оксана Іваненко, Олександр Копиленко, Микола Трублаїні, Олесь Донченко, Володимир Владко, Марія Пригара тощо, які у 30-ті роки та в перше повоєнне десятиліття гуртувалися навколо «Барвінку», були «дітьми свого часу». Та саме їхні твори розвивали тодішню українську дитячу літературу, чимало з них на півстоліття стали хрестоматійними, окремі й донині перебувають в активному читацькому вжитку. Літературна доля «Барвінку» у другій половині XX ст. склалася доволі успішно. Його очолювали і до складу редакції та редколегії входили відомі письменники. Журнал, хоч і належав комсомолу, але перебував під сильним впливом письменницької організації. До кінця XX ст. у ньому виступили представники усіх літературних поколінь.
Поява у щомісячнику в 1953–1954 рр. першої частини популярної і досі трилогії М. М. Носова про Незнайка («Пригоди Незнайка і його товаришів») започаткувала відому традицію першодруку творів, яким судився успіх і тривале літературне життя. З перших публікацій у ньому також починався творчий шлях багатьох літераторів, які згодом уславили рідне письменство. Зокрема, з «Барвінком» тісно пов'язана творчість одного із найвідоміших дитячих письменників В. З. Нестайка, а також Б. Й. Чалого, Д. Г. Білоуса, А.Костецького, Галини Малик тощо. Більшість лауреатів урядової премії ім. Лесі Українки за найкращі літературні твори для дітей, а також значна частина лауреатів Національної премії ім. Т. Г. Шевченка були авторами «Барвінку». А Б. Й. Чалий у 1974 р. та В. З. Нестайко у 1979 р. стали єдиними українськими письменниками, удостоєними у XX ст. відзнак престижної міжнародної премії ім. Г.-К. Андерсена.
У 1978–88 рр. журнал мав власну літературно-мистецьку премію ім. О. Копиленка. Серед 26 її лауреатів — Віктор Близнець, Всеволод Нестайко, Наталя Забіла, Дмитро Павличко, Лариса Письменна, Степан Пушик, Василь Довжик, Вадим Скомаровський, Анатолій Бортняк, Валерій Шевчук, Дмитро Білоус (подано в хронологічному порядку). 10 років при журналі працювала студія для літературно обдарованих дітей, якою опікувався письменник Анатолій Качан. З «Барвінком» співпрацювали уславлені українські художники-ілюстратори — В. Касіян, Т. Яблонська, Д. Дерегус, В. Григор'єв, Г. Якутович, В. Литвиненко, М. Пшінка та ін.
Головними редакторами журналу були відомі літератори:
Наталя Забіла — у 1945–1947 рр., Оксана Іваненко — 1947–1951 рр., Богдан Чалий — 1951–1975 рр., Анатолій Давидов — 1975–1984 рр., Василь Моруга — 1984–1989 рр., Василь Воронович — з 1989 р.
Художнім редактором у 1970–1980-х роках був Міхнушов (Міхнушев) Олександр.
«Барвінок» у новітній добі У першій половині 1990-х років «Барвінок» опинився в цілком незвичній для себе ситуації. Він втратив ринки поза Україною та своє майже монопольне становище на внутрішньому, який бурхливо і стихійно наповнювався новими виданнями, переважно не обтяженими виховними чи культурницькими зобов'язаннями. Слабшали традиційні інститути, в гуманітарній сфері посилювалася дезорієнтація. У дитячому середовищі стрімко розвивалися інші вподобання, а книга, читання відсувалися на узбіччя свідомості. Наклади журналу, хоч значно поменшали, та все ж навіть в умовах гіперінфляції давали змогу безперебійного випуску номерів. У тій порі він уже був повністю незалежний, відбулася зміна складу редакції, редколегії та авторського активу. До роботи в журналі прийшли люди з досвідом у дитячій літературі, журналістиці. Їх об'єднувала традиційна професійна вимогливість до читання як одного з найважливіших інструментів розвитку дитини та націонал-демократичні ідеї. Для них також неприйнятною була «комерціалізація» видання задля фінансових вигод і дуже важливим — збереження його класичних ознак, зокрема відомої літературної традиції «Барвінку». Ці принципи були покладені в основу нової програми та статуту видання і його доволі незвичної, як для ринкових умов, моделі суспільної відповідальності. Вони і визначили подальший курс «Барвінку».
Попри всі труднощі перехідного періоду, журнал відносно швидко адаптувався до нових умов функціонування. Уперше було збільшено його обсяг, також скасовано російськомовний випуск. Скориговано читацьку аудиторію. У ній базовим став 8–12-річний вік і родини з переважно вищими вимогами до виховання та навчання дітей. Це дало змогу мати сталу передплату, і за цією позицією «Барвінок» незмінно перебуває у провідній групі серед півтори сотні дитячих видань. Виходячи із своїх програмних завдань, у 1990-ті рр. журнал був змушений реагувати на відчутну нестачу потрібної читачеві книги. Тривалий час публікував народознавчі матеріали, художні твори за програмами позакласного читання, текстів яких гостро бракувало у школі, велику галерею літературних портретів хрестоматійних авторів, низку розповідей за біблійними мотивами тощо. Видання повертало до активного читацького вжитку заборонені раніше твори, зокрема В. Винниченка, О. Олеся, В. Короліва-Старого, С. Васильченка та інших українських письменників, не забуваючи при цьому правило першодруку творів сучасних авторів. Плідно у цей період працювали з журналом В. Нестайко, Д. Білоус, Г. Малик, А. Костецький тощо. Однак на рубежі століть, коли під впливом різних чинників інтелектуальна, розвивальна й естетична функції дитячого читання помітно слабшали і воно почало сповзати до примітивізації світогляду, редакція усвідомлює необхідність змін у тематиці, тональності «Барвінку». Належало максимально наблизити його до потреби формування запиту дитини саме на корисну пізнавально-освітню й культурну інформацію, а також реагувати на загрози її здоров'ю, розставляти нові культурні маркери.
Певною мірою етапним для «Барвінку» став «Меморандум співробітництва» (2006 р.), яким редакційно-авторський колектив задекларував необхідність найактивнішого впровадження у дитяче середовище нової дитячої культури з орієнтирами і цінностями ХХІ століття. До співробітництва було запрошено авторів шкільних підручників («Етики», «Історії України», «Основ здоров'я»), інших фахівців. Це забезпечило «Барвінку» його особливу якість — професійну компетентність в освоєнні проблематики, яку, орієнтуючись на фундаментальні запити суспільства і держави, позицію фахового середовища, журнал вважає пріоритетною. Відповідно змінилися тематика і структура видання, в якій тепер функціонує до двадцяти постійних рубрик. Вони добре організовані, кожна зі своєю «дитячою» назвою, персонажами, графічним зображенням і мовно-стилістичним сценарієм. Усі згруповані за тематичним принципом. Інформаційно-пізнавальні приковують читацьку увагу до фактів із різних сфер людського буття, найважливіших винаходів, які змінюватимуть світ, можливості людського організму, зокрема дитячого мозку тощо. Культурно-естетичні пропонують різножанрові художні твори та фольклор, матеріали, пов'язані з читацьким довкіллям, престижем книги, новинки дитячого кіно та комп'ютерних пізнавальних ігор. Мовно-історичні рубрики присвячені реальній мовній практиці школярів, розповідям, фактам про найхарактерніше й особливе для українського світу, а також для родової пам'яті та родинних стосунків. На початкових екологічних знаннях, розмаїтті світу природи, важливості здорового харчування зосереджені матеріали природничо-екологічних рубрик.
Окремо в журналі виділені розвивальні рубрики. Вони насичені конкурсними завданнями, дослідницькими мандрівками, тематичними кросвордами та вікторинами, тестами, які покликані заохочувати читача до самостійної роботи. Вона щедро стимулюється різними речовими призами, авторськими гонорарами, грантами, спеціальними дипломами та найпрестижнішими серед дітей іменними стипендіями. П'ятнадцять років у журналі діє своєрідна Барвінкова республіка зі своїм самоврядуванням, атрибутикою та правами її громадян, якими стають читачі. Саме через виразну спрямованість видання на заохочення читацької активності його ще позиціонують як журнал активного саморозвитку.