Амурська область

Аму́рська о́бласть, Аму́рщина () — область на Далекому Сході Російської Федерації. Область була утвореною 20 жовтня 1932. Площа: 361 908 км². Населення: 753 046 осіб (2025). Адміністративний центр — місто Благовєщенськ.

Амурську область традиційно зараховують до Зеленого Клину у широкому значенні цього поняття.

Географія

Розташування Амурська область межує з Якутією на півночі, Хабаровським краєм на сході, Китаєм на півдні й Забайкальським краєм на заході.

Рельєф Територія Амурської області обмежена на заході Ольокминським Становиком, на півночі — Становим хребтом, на сході — хребтом Турана і на півдні — річкою Амур.

На південь від Станового хребта в межах Амурської області із заходу на схід простяглися хребти — Тукурінгра і Джагди. На південь від Станового хребта лежить Верхньозейська рівнина. На південному сході від Амура і Зеї — велика Зейсько-Бурейська рівнина.

Корисні копалини Корисні копалини: золото, буре вугілля (Нижньозейський буровугільний басейн, Райчихінське родовище вугілля), торф, мармур, азбест, каолін тощо.

Клімат Клімат Амурської області різко континентальний. Амурська область перебуває під впливом далекосхідних мусонів. Пересічна температура січня від —24 до —32°; липня від +18 до +21°. Річна кількість опадів 300—600 мм, максимальна влітку. Зима малосніжна, з сильними морозами, ясними сонячними днями. Літо сонячне, тепле. Вегетаційний період близько 150 днів. На півночі Амурської області переважно острівна багаторічна мерзлота.

Водні ресурси Головні річки — Амур і його притоки: Зея з Селемджею, Бурея (низов'я) та ін.

Ґрунти Ґрунти переважно підзолисті, на Зейсько-Буреїнській рівнині здебільшого чорноземоподібні; поширені дерново-лучні, підзолисто-болотні та болотні.

Флора і фауна Флора і фауна Амурської області дуже різноманітні за характером і видовим складом (стик Сибірської, Маньчжурської і Охотсько-Аянської біогеографічних провінцій). Ліси займають понад 40 % території, з них половина — хвойні. На південному заході — модрина даурська, ялина, сосна, смерека, кедровий ялівець; на південному сході мішані ліси — дуб, клен, ясен, липа, береза, ільм, амурська акація, коркове дерево амурське, маньчжурський горіх.

Тварини: вивірка лісова, вовк, борсук, видра річкова, росомаха, рись, ведмідь бурий, горностай, лось, сарна сибірська, ізюбр; з птахів — глухар, орябок, уссурійський тетерев, у горах тундрова куріпка.

Історія

Як адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії була утворена в грудні 1858 року. Її межі значною мірою відповідали межам сучасної Амурської області РФ, за винятком східної частини, що зараз складає територію Єврейської автономної області.

На початку область колонізувалася головно вихідцями із Сибіру, абсолютну більшість з яких становили росіяни. Відтак, з кінця 19 століття починається масова українська колонізація краю. Найбільше українських переселенців було з Полтавщини та Київщини, проте загалом були присутні уродженці усіх українських губерній Російської імперії, зокрема й Холмської.

Початком організованого українського національного життя на Амурщині можна вважати створення в Благовіщенську Українського клубу, який у 1911 році здобув офіційний дозвіл на свою діяльність. Значне піднесення української громадської активності на Амурщині мало місце після Лютневої революції 1917. Навесні 1917 створюються українські громади в містах Благовіщенську, Свободному, на станціях Рухлово (зараз — Сковородино, голова — Мусій Ситченко, заступник голови — Леонід Руденко, секретар — Василь Нагурний, скарбник — Опанас Заєць, член Ради — Логвин Демиденко), Гондатті (зараз — м. Шимановськ, голова — Кожевниченко), Ін (голова — Ярещенко), Бочкарьово (зараз — місто Білогорськ), Завита, селах Білоногове (голова — Капшук), Добрянка, Велика Сазанка (голова — Артем Костиря, секретар — Баранник), Кустанаївка (голова — П. Дудник, заступник голови — Ф. Федик, скарбник — М. Плюйко, писар — М. Сергійчук), Ключевське (голова — І. Хороль, заступник голови — І. Дяченко, скарбник — I. Носенко, писар — Н. Носенко), Нижнєбузулі (голова — Р. Рослик, заступник голови — Герасимчук, скарбник — Т. Святицький, писар — П. Никипорець, член Ради — П. Дидра), Чембари (голова — П. Дзюба), Верхнєполтавка, Костянтиноградівка, Черкасівка, хуторах Волковський, Грибський, Миколаївський. Крім перелічених громад, що мали сталу організацію, виборні органи, печатки, існувало ще багато місцевих громад з більш аморфною структурою.

У травні 1917 в Благовіщенську відбувся Амурський Український обласний з'їзд, на якому було обрано Амурську Обласну Українську Раду, що висунула свій список на виборах до Всеросійських Установчих зборів (1917). Влітку 1917 в Благовіщенську було засновано товариство «Просвіта». В 1918 на території Амурщини було створено дві Українські Окружні Ради — Благовіщенську та Свободненську. У Свободному та Благовіщенську діяли українські кооперативи «Хлібороб» та «Українець».

У 1920—1922 у Свободному існувало товариство «Просвіта». У травні 1917 в Благовіщенську почала виходити газета «Українська Амурська справа». У 1919 Свободненська Українська Окружна Рада зорганізувала своїми силами дві українські школи (у Свободному та селі Велика Сазанка), утой період на Амурщині закладається ціла мережа українських шкіл — у м. Свободному, на ст. Мухино, селах Велика Сазанка, Сохатине, Ольгинське, Чембари, Костянтиноградівка, Кустаха, хуторі Золотоношському).

30 листопада 1921 Благовіщенській Українській Окружній Раді було надано статус культурно-національної автономії, відповідно її голова — М. Левитський був призначений завобласного відділу з національних справ. Однак ця діяльність українських організацій зустрічає гостру протидію з боку місцевої влади (уряд есера Алексєєвського у 1918 році, комуністи — у 1920—1921), що виявлялося у забороні діяльності українських організацій, репресіях проти українських діячів та конфіскації майна українських кооператив. Остаточно діяльність українських організацій на Амурщині була заборонена наприкінці 1922 року, після встановлення там радянської влади, а їх активісти та провідники були заарештовані.

Сучасна Амурська область була утворена 1932 року, у 1932—1938 роках вона була у складі Далекосхіднього краю РРФСР, у 1938—1948 роках — у складі Хабаровського краю.

В період переведення політики українізації на Далекому Сході (1931—1932) Олександрівський та Завитинський райони Амурщини були перетворені на українські національні райони, а Іванівський, Мазановський та Тамбовський — оголошені районами часткової українізації, де мало бути забезпечено обслуговування українського населення рідною мовою. У Благовіщенському агропедінституті було відкрито українське відділення. Однак з початку 1933 року політику українізації було припинено, а всі українські освітньо-культурні установи ліквідовано.

Населення

Загальні характеристики Населення — 753 046 осіб (2025) Густота населення — 2,08 осіб/км² (2025) Питома вага міського населення — 69,12 % (2022) Природний рух населення, на 1000 осіб: −6,3 (2020) Народжуваність, на 1000 осіб: 10,0 (2020) Смертність, на 1000 осіб: 16,3 (2020) Середнє число дітей на одну жінку — 1,339 (2025) Середня очікувана тривалість життя, років: 66,30 (чоловіки — 61,75; жінки — 71,11) (2021) Співвідношення жінок на 1000 чоловіків: 1005 (2017)

Етнічний склад населення Етнос1926195919791989200220102021Осіб%Осіб%Осіб%Осіб%Осіб%Осіб%Осіб%Росіяни282 77466,0630 08087,8831 06288,7911 96986,8831 00492,2775 59094,3689 85495,2Українці102 81624,056 2667,857 6696,270 7596,731 4753,516 6362,04 4220,6Інші42 66210,031 1664,347 7205,167 5056,538 9184,329 9983,630 5674,2Не вказали етнос2–0–12–1 447–7 879–42 069–

Українці Амурщини

Українці взяли активну участь у процесі формування сучасного населення Амурщини, що розпочався в другій половині 19 століття (з 1859), внаслідок чого на початку XX ст. в Амурській області мешкало досить чисельне, компактно розселене українське населення. Воно почало формуватися вже на першому етапі колонізації Амурщини. Перші українці (вихідці з Полтавщини) на ці терени 1861. Тут разом з росіянами з Сибіру вони заснували села Березівське, Богородське та Петропавловське. А вже 1863—1864 вихідцями з Полтавської губернії тут засновуються перші чисто українські села (у 1863 — Троїцьке, у 1864 — Середнєбільське та Новотроїцьке на річці Голубій).

За переписом 1917 року в Амурській області мешкало 147,4 тис. українців, що складали 43,2 % населення області. Однак за даними перепису 1923 в Амурській губернії мешкало лише 124 407 українців (Благовіщенський повіт — 78 997, Завитинський — 30 574, Свободненський — 14 830), що становили лише 33 % її східно-слов'янського населення, тоді як росіяни становили 63,7 % (240 387) та білоруси — 3,3 % (12 400), а також 4439 китайців, 3334 корейців, 2761 поляків, 1572 татарів та інші. Це пояснюється тим, що згідно з методикою переведення перепису, українці визначалися лише за місцем народження, тобто українцями записувалися лише особи, народжені в Україні, а їх нащадки, народжені на Амурщині, вважалися вже росіянами. Тому перепис засвідчив зниження частки українців у населенні Амурщини порівняно з часткою українців серед переселенців, які прибули до цього краю. Крім того, на даних перепису безсумнівно відбилися репресії, яких зазнав український рух на Зеленому Клині після встановлення там радянської влади (зокрема, наприклад Читинський процес), що призводило до свідомого приховування українцями своєї справжньої етнічної приналежності. Українці (122 101) та білоруси (12 076) були переважно розселені в сільській місцевості, тоді як в міських поселеннях Амурщини мешкало лише 3513 українців, що становило лише 3,6 % загального міського населення (у Благовіщенську — 2778 українців (4,8 % від 57 723 населення міста) та лише трохи більше 300 білорусів. Але росіян у сільській місцевості мешкало лише трохи більше половини загальної чисельності (63,4 %, або 152 321). Таким чином, в сільській місцевості чисельність українців та росіян була майже рівною — українці становили за офіційними даними 42,6 % сільського східнослов'янського населення, росіяни — 53,2 %, білоруси — 4,2 %.

Перепис 1926 виявив подальше зменшення чисельності українського населення на Амурщині за відсутності суттєвих міграційних зрушень (до 103 536 осіб, що складали вже лише 24 % населення), тоді як число білорусів збільшилося до 17 079 осіб, а росіян — до 257 218, що також можна вважати наслідком зазначених вище причин, в першу чергу — спотворень під час переведення перепису.

Найбільш щільно українці заселили на Амурщині родючу долину між річками Зея та Бурея. За даними того ж перепису 1926, в Амурській окрузі Далекосхіднього краю серед існуючих там на той час 1122 сіл, 586 мали переважно російське (або зросійщене) населення, 246 — українське, 55 — білоруське (головно -в лісових районах по верхів'ях річок в колишніх Амуро-Зейській, Буреїнській, Завитинській, Красноярівській волостях, або Мазанівському, Свободненському, Хінгано-Архаринському районах Амурської округи). Українці переважали в Олександрівському районі, де на 125 сіл було 78 українських, 42 російських, 2 білоруських та становили значну частину населення в прилеглих до нього на сході та півдні — Завитинському (з 115 сіл — 47 українських, 57 російських та 4 білоруських), Іванівському (з 93 сіл — 24 українських, 58 російських), Тамбовському (з 106 сіл — 27 українських, 59 російських), Хінгано-Архаринському (з 148 сіл — 11 українських) районах, на заході — Свободненському (з 129 сіл -17 українських), на півночі — Мазановському (з 78 сіл — 30 українських, 26 російських, 15 білоруських).