Во́йцех Дідуши́цький (, 13 липня 1848, Єзупіль — 23 березня 1909, Відень) — австрійський граф, польський політичний діяч, археолог, письменник, публіцист, мистецтвознавець, драматург, містик-спіритуаліст українського (русинського) походження. Прихильник порозуміння з українцями, потім — лідер «подоляків».Чорновол І. П. Дідушицький (Dzieduszycki) Войцех … — С. 400.Аркуша О. Подоляки // Нагороджений Орденом Залізної Корони І класу (1907)Telegramy Kuriera Lwowskiego. Ordery // Kurier Lwowski. — 1907. — № 46. — S. 4. .

Життєпис Батьки — граф Владислав Дідушицький (1821—1866) і графиня Антоніна Мазаракі ( 1880). Походив з давнього українського (але спольщеного в 17-18 ст. ст.) роду , які за легендою походили від племінниці короля Данила — дочки його брата Василька Романовича. Дідушицькі — типові представники тодішньої галицької аристократії.

Спочатку навчався вдома, після смерті батька — в Терезіанумі (елітарна лицарська школа, заснована у XVIII ст. у Відні імператрицею Марією Терезією). Згодом вивчав право та філософію у Віденському університеті. У віці 23 років здобув докторат із філософії (1871). Володів новогрецькою, латинською, англійською, німецькою, французькою мовами.

Політичну кар'єру почав як член Виділу повітової ради в Тлумачі (1873). У 1883—1886 роках підтримував спроби Адама Сапеги боротися зі станьчиками, але в 1889 сприяв укладенню так званої «шляхетської унії». Як член освітньої комісії Галицького крайового сейму підтримував пропозиції Юліяна Романчука, був прихильником співпраці з русинами (українцями).

Як громадсько-політичний діяч і науковець шукав шляхів до порозуміння з українцями. Його єдина п'єса «Богдан Хмельницький» (1873 року її поставив театр Смуховського у Львові) була засуджена польською «патріотичною» критикою. У численних виступах і статтях розглядав різні аспекти польсько-українських відносин. Пізніше погляди В. Дідушицького змінювалися, і він перетворився на провідника українофобського угруповання «подоляків».

Для української культури Войцех Дідушицький є надзвичайно важливий тим, що він відкрив 1880 року для широкої публіки та популяризував славнозвісний Богородчанський іконостас — шедевр українського іконопису кінця 17 — початку 18 століть, створений ієромонахом Йовом Кондзелевичем. Також був ініціатором реставрації іконостаса та долучення його до пам'яток державного значення (на З'їзді польських і руських археологів 10 вересня 1888).

Помер у Відні від серцевого приступу; похований у гробівці родини Дідушицьких в Єзуполі, поблизу костелу домініканів. У Львівському катедральному костелі в одній із стін вмуровано пам'ятну плиту, присвячену В. Дідушицькому та його дружині Северині (уродженка Сидорівки).

Політичні та громадські посади Посол до Райхсрату (1879—1885, 1895—1909; віце-президент «Польського кола» у 1895—1899, 1900—1904, 1907—1909; президент «Польського кола» у 1904—1906) Посол Галицького крайового сейму (1887—1909) Міністр Галичини (1906—1907) Професор етики, естетики, історії й філософії Львівського університету з 1897 Голова Крайового археологічного товариства у Львові (1881—1892) Заступник голови «Польської Матиці» (1888—1895) Член Крайової шкільної ради (1895—1904) Член центральної комісії у Відні із вивчення і збереження історичних і мистецьких пам'яток Головний консерватор Галичини Таємний радник імператорського двору з 1898

Літературні та дослідницькі праці Studja estetyczne. Т. 2. 1881. Odezwa Wydziału Towarzystwa Archeologicznego we Lwowie // Przegląd Archeologiczny. Zeszyt 1. Lwów, 1882. Budowanie drewniane na Rusi // Przegląd Archeologiczny. Zeszyt 1.Lwów, 1882. Katalog wystawy Archeologicznej i Etnograficznej we Lwowie 1885 rok. Lwów, 1885. Listy ze wsi. Lwów, 1889. Listy o wychowaniu. Lwów, 1892. Przedmowa. Pogląd na dzieje sztuki na Rusi // Wystawa Archeologiczna Polsko-Ruska urządzona we Lwowie w roku 1885. Lwów, 1885. Studja estetyczne. Т.1. Lwów, 1878. Ikonostas Bohorodczański. Lwów, 1886. Rzecz o uczuciach ludzkich. Lwów, 1902. Roztrząsania filozoficzne o podstawach pewności ludzkiej. Lwów, 1892. Ateny. 1878. Historia malarstwa we Włoszech. Lwów, 1892. Bohdan Chmielnicki (wyst. 1873) Król Bolesław II (1893) Książę Henryk (1896) Władysław (1872) Aurelian (1879) Anioł (1892) Historię malarstwa we Włoszech (1892) O wiedzy ludzkiej (1896) Dokąd nam iść wypada (1910) Historia filozofii (1914)

Сім'я Дружина — Северина Дідушицька (1852—1925). Діти: Ян Владислав Дідушицький (1875—1940) Антоніна

Примітки

Джерела Булик Н. Археологічні осередки Львова (1875—1914): Наукові пошуки та польові здобутки // Археологічні дослідження Львівського університету. — Львів, 2008. — Вип. 11. — С. 209—237.

Кутернога І. вар'ят з міністерським портфелем // Незалежний культурологічний часопис «Ї». — 2004. — Ч. 36. — (Галичина — країна людей). Плекан Ю. УКРАЇНСЬКО-польсько-австрійські відносини наприкінці ХІХ — на початку XX ст. // Вісник Прикарпатського університету. Історія. Випуск XV. — С. 48—53. Руденко О. Естетичні погляди на сакральне мистецтво В. Дідушицького // Вісник Львівського університету. Філософські науки. — Львів, 2004. — Випуск 6. — С. 165—172. Чорновол І. П. Дідушицький (Dzieduszycki) Войцех // Чорновол І. Enfant terrible. Граф Войцех Дідушицький // Львівська газета. — 2005. — № 48 (614). Шольґіня В. Граф Войтек (Войцех Дідушицький) // Ї. — 2008. — Ч. 52. — (Польський усесвіт Галичини). Kieniewicz S. Dzieduszycki Wojciech (1848—1909) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, 1948. — T. VI. — S. 126—128.

Посилання Wojciech hr. Dzieduszycki z Dzieduszyc h. Sas (ID: 5.396.385)