Чигири́н — місто районного підпорядкування, районний центр Чигиринського району Черкаської області України.
Давні часи Сліди проживання людей на території Чигирина сягають у глибоку давнину. Тут було відкрито залишки поселень епохи бронзи і черняхівської культури. Археологічні знахідки свідчать, що тут містилося чимале давньоруське поселення ХІ—ХІІІ ст. Очевидно, що територія Чигиринщини була південним прикордонним районом Київської Русі. На південний захід від Чигирина, понад Тясмином можна побачити залишки земляних валів, споруджених для охорони краю від степових орд.
XIV століття У другій половині XIV ст. територія Чигиринщини потрапляє до складу Литовського князівства, а з 1569 року — під владу Речі Посполитої. У ході численних спустошливих нападів татар і османів вона перетворюється на безлюдне урочище Дикого поля. Нове заселення цих земель пов'язане з розвитком феодалізму. Селянська біднота Волині, Поділля, Полісся і Галичини тікала від гноблення Речі Посполитої у середню Наддніпрянщину. В Дике поле приходили також втікачі із Московського царства і Білорусі, з Литви і Польщі. Вони і збудували перші оселі на місці сучасного Чигирина.
XVI століття
Чигирин відомий з першої половини XVI ст. як укріплений козацький зимівник, що мав невелику фортецю, у другій половині XVI ст. — центр Чигиринського староства. Король польський і великий князь литовський у 1532 році фортецю віддав у володіння черкаському старості Остафію Дашкевичу. Дещо пізніше під 1574 роком згадується про «обивателя» і козака чигиринського Тишка Волевича. Це поселення наприкінці 70-х років було зруйноване татарами. Однак Чигирин невдовзі відбудувався знову.
У 1589 році польський король Сигізмунд III Ваза своїм універсалом закріпив землі Чигирина за черкаським старостою Олександром Вишневецьким. Мешканцям міста були визначені межі «земель з ґрунтами, полями та іншими угіддями». Чигиринці повинні були виконувати всілякі повинності — нести сторожову службу, платити підводне, косове, бортну десятину. Віддаючи заміж дочку, батьки платили куни (12 грошей за дозвіл на одруження). На першу вимогу, мешканці мусили збройно виступати проти ворога під корогвою королівських старост.
Мешканці міста жили переважно з рільництва. Багатші мали корів, овець, коней. Розвивалися різні промисли — рибальство, боброве господарство, ставили млини, корчми, займались бортництвом тощо.
Щоб привабити ремісників і торговців у свої володіння, магнати часто свої поселення оголошували містами, чим добивалися для них права на самоврядування, дозволяли організацію цехів. У 1592 році Чигирин отримав магдебурзьке право і відтоді постійно зростав. Щорічно тут проводилися ярмарки та щотижневі торги.
У 1596 році чигиринці під проводом Юрія Богуна та Іллі Сутиги брали участь у селянсько-козацькому повстанні проти шляхти Речі Посполитої. Пізніше на пам'ять про ці події на Кам'яній горі були зроблені меморіальні написи.
Український дослідник Мирон Кордуба в «Польському словнику біографічному» подав, що руський воєвода Іван Данилович проводив активну колонізацію Дикого Поля, заклав (тобто почав будувати) місто Чигирин. Батько гетьмана Богдана Михайло Хмельницький був осадником того міста, отримав від І. Даниловича посілість (пущу, земельну ділянку) над річкою Тясмин милею вище від Чигирина, де збудував собі хутір. Біля цього хутора з часом постало село Суботів. Згідно звичаю «кресового», отримав ділянку без оформлення диплому (документу), а на підставі усної вказівки старости, що потім використали вороги сина Богдана, щоб забрати її собіKorduba M. «Chmielnicki Michał (†1620)» / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937. — t. III/4, zeszyt 14. — S. 336-337 .
XVII століття
1622 року в Чигирині було 50 міщанських і 500 козацьких дворів (близько 3000 мешканців).
За умовами Куруківської угоди 1625 року Чигирин став осередком 1-тисячного козацького Чигиринського полку, що перебував на службі у Речі Посполитої.
З 1627 року біля Чигирина існував Троїцький монастир (спершу чоловічий; з 1735 р. — жіночий) (ліквідований у роки радянської влади).
Чигиринці 1630 року брали участь у козацькій війні проти Речі Посполитої під керівництвом Гетьмана Війська Запорозького Тараса Федоровича (Трясила).
1637 року мешканці Чигирина брали участь у козацькій війні проти Речі Посполитої під керівництвом Гетьмана Війська Запорозького Павла Бута (Павлюка) та полковника Карпа Скидана.
З 30-х років XVII ст. Чигирином і Чигиринщиною заволодів рід могутніх магнатів Конєцпольських, сваволя яких спонукала козаків скаржитися на великі кривди. Їм в 1644 році навіть вдалося добитися заміни полковника Закревжського, який вірно служив магнатам, іншою особою — Михайлом Кричевським, який пізніше став одним з найближчих сподвижників Б. Хмельницького.
З 1638 по 1647 роки чигиринським сотником був Богдан Хмельницький.
20 травня 1648 року армія Війська Запорозького, очолювана Гетьмана Війська Запорозького Богданом Хмельницьким визволила Чигирин з-під влади Речі Посполитої і приєднала до Війська Запорозького.
З 1648 по 1712 рр. — центр Чигиринського полку вже як адміністративно-територіальної одиниці Війська Запорозького.
З 1648 по 19 вересня 1676 роки Чигирин був резиденцією Гетьманів Війська Запорозького: Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка і столицею української держави Військо Запорозьке. Тут Б.Хмельницький приймав посольства Османської імперії, Швеції, Речі Посполитої, Італії, Австрії та інших країн.
Місто виросло. Воно поділялось на дві частини: мале місто на горі, де знаходилися чигиринський замок і основні укріплення, і велике місто, розташоване попід горою. Обидва вони були обнесені муром. Замок на горі у довжину мав близько 200 метрів і в ширину — 150. Загальна довжина мурів сягала 750 метрів, а міських укріплень — близько трьох кілометрів. Як писав сирійський мандрівник Павло Алеппський, який побував у Чигирині у 1655 році: міська фортеця не має собі рівної в усій країні козаків. Єдиний вхід до Чигирина був лише з боку Суботова і проходив через цілу систему укріплень та підвісний Тясминський міст. У великому місті було кілька торговельних майданчиків, а також майдани біля Спаської та Успенської церков, біля гетьманського палацу тощо. Місто мало вільну забудову.
Чигирин став одним з найбільших ремісницьких центрів України. Тут кувалися мечі, шаблі, списи, виготовлялися рушниці, порох та інше військове спорядження.
Смерть Б.Хмельницького 1657 року була початком занепаду Чигирина.
1675 року (восени) на козацькій раді в Чигирині Дорошенко Петро склав гетьманські клейноди, а Іван Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Московський уряд вимагав від Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра в присутності гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича і воєводи Григорія Ромодановського, від чого Дорошенко рішуче відмовився.
1676 року (восени) 30-тисячна московська армія і полки гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича знову обложили Чигирин. 19 вересня 1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін сердюків. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.
1677 р. Османська імперія мала на меті опанувати стратегічно важливе місто Чигирин на Правобережжі й поставити там своїм васалом Юрія Хмельницького з титулом гетьмана Війська Запорізького й князя Сарматії (України). Двічі османи ходили походами на Чигирин. Перший наступ почався влітку 1677 року, коли потужне османське військо (близько 100—120 000 вояків під проводом Ібрагіма Паші) обложило Чигирин, що його боронили гетьман Іван Самойлович з 20 000 — 25 000 козаків і московський воєвода Ромодановський Григорій Григорович з 32 000 московитів. Маючи величезну кількісну перевагу, османи сподівалася заволодіти містом за два-три дні. Але 3 тижні найжорстокіших боїв не принесли ворогові бажаних наслідків. Після приходу козацької підмоги, османи втекли в степ.
1678 р. влітку османи ще раз намагалися захопити Чигирин. Цього разу вони наступали з військом близько 200 000 вояків під проводом великого візира Кара-Мустафи. Московсько-козацьке налічувало близько 12 000 осіб. Після місяця завзятої боротьби османи захопили Чигирин, з якого залишилися самі руїни, але виснажені боротьбою і частими наскоками запорожців під проводом Івана Сірка вони залишили зруйнований Чигирин. Пізніш місто було відбите військами гетьмана І. Самойловича та московського воєводи Г. Ромодановського. Після цих походів на Чигирин Османська імперія уклала з Московією Бахчисарайський мир 1681 року.
В історії за обома цими походами османів закріпилась назва Чигиринських.
Після знищення османами і перенесення столиці до Батурина Чигирин занепав.
Згідно з так званим «Вічним миром», укладеним між Московським царством і Річчю Посполитою у 1686 році, Чигирин мав залишатися пустим до подальшої ухвали, тобто став нічийною територією, що масово приваблювало втікачів-кріпаків.
XVIII століття
У 1711—1712 рр. за наказом московської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців міста було силою переселено на Лівобережжя.
У 1736 році уряд Речі Посполитої був змушений розташувати тут свої війська, щоб перерізати шлях гайдамакам, що йшли з Січі та долішнього Тясмину, де вони гуртувалися. Гайдамаки захопили Чигирин: місто здобув загін на чолі із запорожцем Гривою, який продовжив боротьбу, незважаючи на те, що ватажок Верлан (обраний у 1734 роціГуржій О. І. Верлан // ) раніше утік в Молдавію.Онацький Є. Гайдамака // Українська мала енциклопедія. — К. : університетське видавництво «Пульсари», 2016. — Т. І. — Видання друге, уточнене. — С. 216. — ISBN 978-617-615-060-2, ISBN 978-617-615-061-1 (том 1).
1750 року в районі Чигирина діяли загони Івана Вовка та Грицька Похила. Тоді гайдамаки вдруге захопили Чигирин. Староста скаржився, що його староство зовсім зруйноване гайдамаками, а тому не спроможне платити земські податки до скарбниці воєводства.
В 1768 році Чигиринщина стає осередком селянського повстання Коліївщини. В Чигирині та його околицях діяв Семен Неживий. Його гайдамаки били шляхту та орендарів, «не вчиняючи притому ніякого грабунку». Загін швидко розростався. Побоюючись антифеодального руху, Російська імперія послала на допомогу Речі Посполитій війська для придушення повстання.
На рубежі 50—60-х років XVIII ст. були спроби відродити Чигиринську фортецю. В місті спорудили замок, нові укріплення в низовій частині. В ревізії 1765 року зазначалося, що «замок стоїть над рікою навпроти високої гори, на якій колись був старий замок і фортеця».
У 1797 році, після захоплення Російською імперією (1793), Чигирин став повітовим містом Київської губернії.
XIX століття
Автор опису Чигирина XIX ст. пише, що він зовсім не схожий на місто. «Це справжнє село, яке відрізняється від інших сіл розташуванням присутніх місць у кам'яному будинку, а також кількома церквами. Все місто складається з вузьких, обведених лісою, вулиць, між якими стоять маленькі хатки під солом'яною покрівлею». Наявність повітового центру у Чигирині, організація щорічних ярмарків сприяли розвитку міста. Населення його зростало. Якщо у 1825 році тут налічувалося 2736 жителів, то в 1856 вже було 5921.
У цей час пожвавлюється ремісниче виробництво. Каменотеси на Кам'яній горі виготовляли жорна (в 1831 р.— 1100 жорен). Близько 300 міщан займалися візництвом, а ще близько 100 — торгівлею зерном та рибою. На чигиринських ярмарках продавались сукна, коноплі, льон, сушені фрукти, мед, віск, сало, хліб, а також жорна, будівельний камінь, шкіри тощо. Щовесни з південних губерній приганялися гурти рогатої худоби, табуни коней. Чигиринці закуповували їх для перепродажу. Місто мало 15 крамниць, трактир і 16 питійних закладів.
Деякі зрушення сталися і у культурному житті. 1830 року тут побудували лікарню, пошту. В парафіяльній школі 1857 року три вчителі навчали 24 хлопчиків.