Михайло Максимович Селегій (27 лютого 1897 — †1924) — підполковник Армії УНР.
Життєпис Ранні роки та освіта Народився 27 лютого 1897 року в місті Охтирка (тоді Харківська губернія) в родині з давніми козацькими традиціями. Здобув класичну освіту (ймовірно, гімназійну). За свідченнями сучасників, вирізнявся широким науковим кругозором, цікавився європейською історією та філософією. У юнацькі роки захоплювався лівими ідеями, поєднуючи їх із національно-визвольними прагненнями.
Перша світова війна З початком Першої світової війни вступив до війська. Закінчив школу прапорщиків. У складі Російської імператорської армії брав участь у бойових діях, дослужившись до звання поручика. Фронтовий досвід та криза імперської системи сприяли формуванню його української національної свідомості.
Визвольні змагання У період Української революції долучився до розбудови національного війська. 1918 рік: Організовував загони Українського Вільного Козацтва на Катеринославщині. В умовах поширення більшовизму та анархії займався створенням добровольчих формувань територіальної оборони. 1919 рік: З 22 січня по 10 лютого обіймав посаду начальника штабу Південно-Східної групи Дієвої армії УНР, яка діяла на лівому фланзі фронту проти білогвардійців та більшовиків. 30 серпня 1919 року у складі українських військ увійшов до Києва. Став свідком подій 31 серпня («Київської катастрофи»), які згодом описав у своїй творчості. Брав участь у боях проти військ Денікіна (Тульчинська операція). 1920 рік: Старшина 20-го куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Пройшов бойовий шлях кампанії 1920 року до переходу річки Збруч 21 листопада.
За даними дослідника Я. Тинченка, мав звання сотника або старшини, проте в еміграції та на надгробку зазначений як підполковник. Ймовірно, отримав підвищення у 1920 році або в період інтернування. Еміграція та смерть Після поразки визвольних змагань перебував у польських таборах для інтернованих (зокрема у Каліші та Щипйорно). В таборі захворів на сухоти (туберкульоз).
Наприкінці 1923 року, будучи тяжко хворим і не бажаючи помирати на чужині, нелегально або скориставшись амністією повернувся до Києва. За свідченнями мемуариста М. Островерхи, Михайло Селегій помер у Києві у 1924 році у віці 27 років. Місце поховання невідоме.
Літературна та теоретична діяльність В умовах інтернування став однією з ключових фігур табірного літературного процесу, відомого як «Каліський парнас». Співзасновник та редактор літературно-мистецького журналу «Веселка» (1922–1923). Співавтор альманаху «Озимина» (1923, разом з Євгеном Маланюком та Михайлом Осикою). Автор автобіографічної прози «На шляху», де описав психологічний стан учасників визвольних змагань. Як літературний критик високо оцінив повість Осипа Турянського «Поза межами болю». 1923 року у видавництві «Веселка» у Каліші вийшла спільна збірка поезій М. Селегія, Є. Маланюка й М. Осики.
Також займався військовою теорією. Автор праці «Проєкт організації проломових одиниць і їх короткий тактичний нарис», де обґрунтовував необхідність створення мобільних штурмових груп (аналог сучасних спецпідрозділів) для прориву фронту.
Твори Селегій М., Маланюк Є., Осика М. Озимина. Альманах трьох. — Каліш: Видавництво «Веселка», 1923. Селегій М. На шляху (уривки з повісті) // Веселка. — 1922-23. Селегій М. Парад (вірш). Примітки
Джерела
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 34-36.
Маланюк Є. Земля й залізо. — Париж: Тризуб, 1929. Крупач М. «Каліський парнас»: структура, особливості, бібліографія // Слово і Час. — 2008. — №10. Островерха М. Гомін здалека. ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 34-36. Олександер: Альманах на пошану Олександра Смотрича. — Нью-Йорк, 1980 (спогади Б. Ґрінвальдта).