720-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ (абр.: 720 ПМТЗ) — частина тилового і матеріально технічного забезпечення кораблів ВМФ СРСР, а пізніше Російської Федерації в середземноморському порту Тартус (САР).
Загальні відомості
720 ПМТЗ знаходиться на східному узбережжі Середземного моря, в сирійському місті Тартус, другому після Латакії портовому місті країни. Тартус знаходиться на півдні середземноморського узбережжя Сирії, за 30 км від кордону з Ліваном.
Приблизна відстань до важливих місць та морських шляхів: 110 миль (200 км) до Ларнаки (Кіпр) на захід; 110 миль (210 км) до кордону з Ізраїлем на південь; 900 миль (1700 км) до Босфору (Туреччина); 1200 миль (2200 км) до Севастополя (Україна); 280 миль (520 км) до Суецького каналу (Єгипет); 2800 миль (5100 км) до Могадішу (Сомалі); 2100 миль (3800 км) до Гібралтару.
Частина створена у 1977 році як передовий пункт тилового забезпечення ВМФ СРСР. Об'єкт підпорядковується безпосередньо управлінню тилу ВМФ РФ i призначений для тилового забезпечення кораблів військово-морського флоту Росії, які знаходяться у Середземному морі. Адміністративно пункт матеріально-технічного забезпечення входить до складу тилу Чорноморського флоту.
720 ПМТЗ розташований в північній частині порту Тартус, на території бригади ракетних катерів ВМС Сирії. Поряд з територією частини — судноремонтний завод сирійського флоту.
Загальна площа 1,2 га. Військове містечко і казармово-житловий фонд включають: адміністративно-житловий будинок (одноповерховий, збірно-щитовий, 1988 року побудови, капітальний ремонт у 2005 році); казарма (збірно-щитова, в консервації); 2 склади-ангари типу СРМ; автопарк з критим гаражем; сховище паливно-мастильних матеріалів; плавпричал типу ПМ-61М.
Штатна чисельність особового складу ПМТЗ на 2002 рік становила 10-13 осіб, у тому числі 3 офіцери, 4 мічмани, 3-6 старшин і матросів. В короткому репортажі Першого російського державного телеканалу в жовтні 2002 року повідомлялось, що «вся робоча сила російської військово-морської бази в Тартусі складається з 3 офіцерів, 4 мічманів та 3 моряків». Слід також додати екіпаж ремонтних суден, що знаходяться на базі. 27 червня 2013 року міністерство оборони Росії офіційно заявило, що в Тартусі не залишилося жодного російського військовсолужбовця. При цьому ПМТЗ «продовжує виконувати завдання в плановому режимі».
З метою забезпечення ремонту та технічної готовності кораблів i суден ВМФ Росії в східний частині Середземного моря на ПМТЗ постійно знаходиться на бойовій службі одне із суден бригади суден забезпечення Чорноморського флоту. Як правило це плавмайстерні ПМ-138, ПМ-56 чи кілектор КІЛ-158, при необхідності може направлятись один з розвідувальних кораблів. Зміна плавмайстерень на бойовій службі як правило раз на вісім місяців.
У 2011 році, з початком заворушень в Сирії, на 720 ПМТЗ ВМФ були призупинені організаційно-штатні заходи, введено посилений режим охорони і оборони об'єкта. Екіпажам плавмайстерень обмежено схід на берег.
Історія
З середини 1960-х років розпочалися бойові служби змішаних (нештатних) ескадр кораблів Військово-Морського Флоту СРСР в Середземному морі. Несення бойової служби великими корабельними з'єднаннями вимагало значного тилового і матеріально-технічного забезпечення. Для забезпечення використовувалися допоміжні судна Чорноморського флоту і цивільні судна Міністерства морського флоту: на кораблі ескадри доставлялися продовольство, усі види пального, вода, пошта, інші вантажі необхідні для забезпечення бойової і повсякденної діяльності.
Тільки у 1965 році суднами допоміжного флоту ЧФ було здійснено 40 рейсів в райони бойової служби в Середземному морі і доставлено туди 32,6 тисяч тонн матеріальних засобів, у тому числі 20 тис. тонн палива і мастил, 12,3 тис. тонн води, 90 тонн продовольства.
А 14 липня 1967 року була сформована штатна Середземноморська ескадра кораблів ВМФ СРСР. Основою її складу були кораблі Чорноморського флоту, тилове і технічне забезпечення ескадри було також покладене на Чорноморський флот.
Система маневреного тилу виявилася неефективною і призвела до перенавантаження сил тилу та надмірних фінансових витрат. З метою виходу з ситуації, що склалася було прийняте рішення про створення на території на той час дружніх до СРСР держав тимчасових пунктів базування і забезпечення. Для зниження навантаження на тил флоту на умовах оренди в портах іноземних держав створювалися пункти матеріально-технічного забезпечення кораблів флоту. Перші пункти в інтересах сил бойової служби кораблів ЧФ були сформовані в Єгипті в портах Александрія і Мерса-Матрух. Вони проіснували до 1976 року: в середині 1970-х радянсько-єгипетські відносини різко загострилися. Після денонсації Єгиптом у березні 1976 року Договору про дружбу і військове співробітництво між СРСР і Єгиптом, радянським кораблям і суднам було запропоновано залишити єгипетську територію.
В таких умовах було досягнуто домовленості з урядом Сирійської Арабської Республіки про дислокацію в порту Тартус дивізіону морських суден забезпечення ЧФ СРСР загальною чисельністю до 30 одиниць. Для організації зберігання окремих видів матеріальних засобів (регенерації, технічного, шкіперського і речового майна, продовольства і мастил), забезпечення ними кораблів і підводних човнів, а також організації міжпоходового ремонту підводних човнів і відпочинку їх екіпажів в порту Тартус 30 квітня 1977 року сформовано управління 229-го дивізіону морських і рейдових суден забезпечення, який підпорядковувався штабу 5-ї (Середземноморської) оперативної ескадри. З того часу в Тартусі постійно знаходилася плавмайстерня, плавсклад, морський буксир, морська водоналивна баржа, водолазний бот.
У 1982–1983 роках кораблі ескадри активно брали участь у «забезпеченні балансу сил в Східному Середземномор'ї» в період арабо-ізраїльської війни. З метою подальшого удосконалення системи тилового забезпечення бойової служби, підвищення стійкості і розширення можливостей маневреного тилу в Середземному морі у 1984 році директивою міністра оборони СРСР в порту Тартус Сирійської Арабської Республіки був створений пункт матеріально-технічного забезпечення (ПМТЗ) підпорядкований заступнику командувача Чорноморським флотом з тилу. В Тартусі був встановлений плавпричал ПМ-61М, побудовані два сховища типу СРМ, адміністративно-господарський будинок, дизельна електростанція, казарма, їдальня.
Після розпаду Радянського Союзу і припинення діяльності Середземноморської ескадри пункт матеріально-технічного забезпечення в Тартусі втратив своє значення, але не був залишений, оскільки Сирія залишилась ключовим союзником Росії в арабському світі. На початку 2012 року база мала площу 1,5 га (0,015 км²) та мала гарнізон з 10 військових. Два понтонних причали могли приймати чотири кораблі до 120 м завдовжки.
До 2000 року сирійська сторона надавала територію для дислокації ПМТЗ на безкоштовній основі. З 2005 року, після підписання російсько-сирійської угоди про погашення заборгованості САР перед РФ, плата за оренду землі, водної акваторії, комунальні послуги, що надаються ПМТЗ сирійською стороною (за оцінкою сирійців, це близько 2 млн. доларів на рік) не стягується.
Військово-політичне значення
Значення 720-го пункту матеріально-технічного забезпечення в Тартусі для зовнішньої політики Росії є символічним: це єдина «військова база» Росії в Середземному морі і взагалі єдиний російський військовий об'єкт в та за межами колишнього Радянського Союзу. Вважається, що існування цієї бази має продемонструвати військову присутність Росії в Середземному морі та на Близькому Сході. Російський прапор на території Сирії має символізувати впливовість Росії — Кремль прагне продемонструвати відновлення своєї сили . «У Росії також є військово-морська база в сирійському порту Тартус — єдина, яка залишилася у неї в Середземномор'ї. Крім того, Москва є для Сирії основним постачальником зброї. База в Тартусі знову набуває великого військового значення: Сирія — одна з небагатьох країн світу, у яких були стабільні військові зв'язки як з Радянським Союзом, так і з Росією», — вважає старший науковий співробітник Програми з питань Росії та Євразії лондонського Королівського інституту міжнародних відносин Джеймс Шерр. В той же час, більшість російських і міжнародних військових експертів вважають, що пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії в Тартусі наразі не має воєнно-стратегічного значення .
Громадянська війна
З початком та посиленням громадянської війни в Сирії російська військова база в Тартусі привернула до себе увагу громадськості. Припускали, що відмова Росії від згоди на жорсткі заходи проти режиму Ассада пов'язана з прагненням, серед іншого, зберегти свою базу. Попри невеликий розмір бази, політики та журналісти стали називати її «загрозою для стабільності в регіоні». Вперше з початку війни, 8 січня 2012 року корабельна авіаносна група ВМФ Росії здійснила діловий заход в порт. До складу групи входив важкий авіаносний крейсер «Адмірал Кузнецов», великий протичовновий корабель «Адмірал Чабаненко», сторожовий корабель «Ладний», рятувальний буксир «Микола Чикер» і танкер «Лена». Російськими офіційними особами цей захід був пояснений необхідністю поповнити запаси провізії і палива, сирійська влада розцінила його як демонстрацію солідарності. Губернатор Тартусу Атфі Ад-Наддуф зустрів російських моряків та подякував Москві за «підтримку сирійського народу»Максим Юсин: ЛАГ заговорила голосом Москвы. Отчет арабских наблюдателей разочаровал сирийскую оппозицию. (цит. за газетою Коммерсантъ, № 1 (4786), 10 січня 2012). На борт авіаносця піднялась сирійська військова делегація з міністром оборони Сирії.
За повідомленням газети «Независимая газета» від 24 серпня 2012 року, російські військові вирішили відмовитись від бази в Тартусі . Також в серпні 2012 року стало відомо, про те, що Росія покидає пункт підтримки. За 350 км від Тартусу в той час відбувались важкі бої.
Однак, в жовтні 2012 року в ЗМІ було поширене повідомлення агентства DEBKA, що за словами наближеного до президента Сирії джерела в Дамаску, на бойове чергування у сирійському порту встали кораблі ВМФ РФ, на борту яких перебувають підрозділи морської піхоти. Вважається, що завданням російських військових є так звана «дипломатія канонерок», — запобігання можливості збройної інтервенції у Сирії. Раніше Міноборони Росії повідомляло, що в Середземне море відправлений загін бойових кораблів. У складі спрямованого у Середземне море угруповання, входили великі десантні кораблі «Микола Фільченков», «Цезарь Куніков», «Олександр Отраковський», «Георгій Побідоносець» і «Кондопога». До складу зведеної ескадри так само входили великий протичовновий корабель «Адмірал Чабаненко», сторожові кораблі «Смєтлівий» і «Ярослав Мудрий», судна забезпечення «Микола Чикер», «Сергій Осіпов», танкер «Лена» і рятувальні буксири буксир «Шахтар» і СБ-5.
В ході війни в Тартус у масовому порядку перебираються прихильники Башара Ассада. Вважається, що у випадку якщо опозиція захопить Дамаск і сюди перебереться Ассад зі своїм оточенням, Тартус може стати столицею нової держави алавітів. Припускається, що якщо в Тартус перебереться Башар Ассад то він може попросити притулку у російської військової бази або втекти за кордон на російському судні. Росія заявила, що відправила у Тартус десантні кораблі для того, щоб евакуювати своїх громадян, що живуть в Сирії. Але, за словами місцевих жителів, російські родини вже давно покинули військову базу. Тут залишилися лише військові офіцери .
Розширення присутності
На основі відкритих даних можливо стверджувати, що в 2014 році розпочалось стрімке зростання обсягів російського військового транспорту в порт Тартус. В 2013 році зафіксовано 30 рейсів, понад 45 в 2014. Станом на вересень 2015 рік вже був досягнутий рівень походів 2014 року.
Окрім великих десантних кораблів Чорноморського флоту (5 кораблів), в перекиданні вантажів брали участь кораблі Балтійського (4 кораблі), Північного (3 кораблі) та навіть Тихоокеанського (2 кораблі) флотів.