«Хроніка Перу» або «Перуанська хроніка» () — фундаментальний твір з історії та географії Південної Америки XVI століття. Автор книги — іспанський історик Педро де Сьєса де Леон. Книга складається з чотирьох частин (вісім томів), і становить приблизно 8000 аркушів розміру 13 × 16 дюймів. Вперше «Перша частина» була опублікована 15 березня 1553 року.
У книзі наведені описи великої кількості індіанських етносів та їх мов, у тому числі наведена доколумбова історія Америки. Відомості з Хроніки Перу стали найважливішим джерелом з історії Імперії інків для більшості пізніших істориків, які часто не вказували джерела, — особливо це відноситься до рукописів, опублікованих після смерті автора в 1554 році (Блас Валера, Хосе де Акоста, Інка Ґарсіласо де ла Веґа, Антоніо де Еррера). У книзі вперше повідомляється про геогліфи Наски і грандіозні споруди Тіуанако, про археологічні пам'ятки доінкського часу, розташованих в провінціях: Чиму, Гуамачуко, Чачапояс, Колья та ін; а також ряд міст: Куско, Учуй-Коско, Пачакамак, Іло, Пасто та багато інших.
«Хроніка Перу»
Історія назви
Як зазначив дослідник Матікорена, назвою всього твору мало стати «Historia de la tierra del Per» (Історія землі Перу), як випливало з контракту, укладеного автором з видавництвом з приводу випуску першої частини, але в процесі видання вся книга отримувала назву Cronica del Per. Ця ж назва наведена в Пролозі Першої частини.
Автор Влучно названий «провідним хроністом Індій» Педро Сьєса де Леон ділить цю першість з капітаном доном Ґонсало Фернандесом де Овьєдо-і-Вальдесом, який, «двічі перетнувши Океан, після титанічних випробувань і праць доніс, як написав дон Хуліо Дехадор, до „Іспанії і до всієї Європи природні чудеса Америки, історію Конкісти, а також наміри і інтереси тих, хто довів її до кінця“».
За своє коротке життя він написав розлогий твір, що є фундаментальним у питанні вивчення історії Південної Америки.
Збір відомостей для Хроніки
Будучи одночасно солдатом, мандрівником, священиком і вченим, Сьєса де Леон намагався ґрунтовно довідатися про будь-яку подію, використовуючи не тільки документи, а й власні спостереження і опитування місцевого населення. При цьому практично завжди він наводив різні точки зору (як простонародні думки, так і знання фахівців своєї справи), або одну, якщо вона була більш достовірною, — все це ставить роботу Сьєса де Леона в особливий ряд книг, що заслуговують довіри і є цінним джерелом для сучасних вчених.
Автора, якого відрізняв розмірений і вивірений ритм розповіді, можна вважати чудовим оповідачем, з ясно вираженим критичним методом, коли він, не вагаючись, заявляє про беззаконня, що творилися іспанцями по відношенню до індіанців. Він же оспівує цивільне, релігійне і військове мистецтво Імперії інків.
Сьєса не володів місцевими індіанськими мовами, хоча і знав багато слів, але в нього були чудові помічники і порадники в цьому питанні, наприклад, чернець Домінго де Санто Томас , автор першої граматики і словника мови кечуа.
Його роботи вважаються «найбільш оригінальними і найбільш важливими про Америку, з коли-небудь написаних в іспанській історіографії, твір автора особливого, плідного, вченого і невтомного спостерігача».
У той же час Сьєсу де Леона інший хроніст — Педро Пісарро, який опублікував свою хроніку через 20 років після Сьєси, звинувачував у тому, що той займався збором інформації в осіб, які, бажаючи потрапити в хроніку, платили по 200–300 дукатів, а також, що Сьєса не на власні очі бачив, що відбувається, а тільки дізнавався з вуст інших людей; оскільки, як додав Педро Пісарро «по-правді, я не знаю того, щоб він був з тих перших, що прийшли в це королівство …» .
Перша публікація
Книга, опублікована в Севільї у видавництві Мартіна Монтеса де Ока (іноді: Мартін де Монтесдеока) в кількості 1050 або 1100 примірників, носить назву, яка пояснює, про що в ній піде мова:
Перша частина Хроніки Перу, що розповідає про встановлення кордонів провінцій: їх опис; про закладення нових міст; про традиції і звичаї індіанців, і про інші гідні згадки речі. Виконана Педро де Сьєса де Леоном, жителем Севільї. 1553Сьєса де Леон, Педро. Хроника Перу. Часть Первая. — Киев, 2008 (пер. А. Скромницкий)
У виданні є вигравірувані ініціали, гравюри і вставлені віньєтки.
Структура Хроніки
Сама «Хроніка Перу», чудово спланована і структурована, складається з чотирьох частин.
Перша частина, 1553
Перша частина Хроніки складається із загального географічного огляду, опису звичаїв індіанців і про заснування іспанцями міст в Перу, Попайяне, Чаркасе і Чилі.
У свою чергу Перша частина ділиться на:
Титульний аркуш. Сторінка, написана принцом Філіпом та підписана Хуаном Васкесом. Точно така ж сторінка (тобто повторюється двічі, але текст за розміром не однаковий). Посвячення принцу Філіпу. Передмова автора (пролог) — у ньому наводиться короткий зміст книги, а також приведено поділ книги на частини і подані назви всіх книг і частин. Зміст Першої частини (перелік 121 глав). Список помилок і помилок, виявлених у виданні. Текст, що складається з 121 голови. У кінці тексту наведена інформація про видавця («надруковано в Севільї в будинку Мартіна де Монтесдока») та датою видання («15 березня 1553»).
Про поширення Першої частини «Хроніки Перу» відомо із заповіту Сьєси: в Медіна-дель-Кампо Хуан де Еспіноса продав сто тридцять екземплярів, в Толедо тридцять — Хуан Санчес де Андраде, і вісім — Дієго Гутієррес з Лос-Ріос-де-Кордоба. Хуан де Касаль із Севільї підрядився продати більше ста екземплярів. Книги були відправлені також в Гондурас і на Санто-Домінго.
Друга частина, 1554 рік Друга частина Хроніки Перу: «про панування Інків Юпнаків (!) [замість Юпангів]», у всіх наступних виданнях мала назву «Про панування Інків Юпанкі» (Мадрид, 1877) — фундаментальна хроніка про період правління Інків в Перу. Майже вся ця частина, як пізніше зауважив відомий історик Марко Хіменес де ла Еспада, «була по-шахрайському привласнена одним з наших найвідоміших хроністів: літературний злочин, що призвів тих наслідків, що скромний і працьовитий солдат, конкістадор і мандрівник з перших, хто обійшов всю країну, яку описав і вник в усі події, про що розповів у своїй чудовій роботі, який першим, ніж будь-хто інший зумів зрозуміти і впорядкувати загадкові літописи часів, що передують Конкісті, виявився підміненим тим, хто досі мав пальму першості серед тих, хто писав про перуанські старожитності, Інкою Ґарсіласо де ла Веґа для складання його власних Справжніх коментарів» .
Про «Панування інків» Рауль Поррас Барренечеа сказав: «Захоплює, як у таку бурхливу пору, якою були роки з 1548 по 1550, коли Сьєса знаходився в Перу, він зміг написати роботу настільки ґрунтовну, так надійно і достовірно документовану, і такої зрілості, про історію і установлення інків. Історія інків народилася дорослою у Сьєси. Ніхто не може заперечувати його першість щодо інкської держави. Історія кастильського хроніста одразу ввела інків у всесвітню історію».
Ця частина не була видана за життя автора, і як зазначив Сьєса у своєму заповіті: «Також наказую, щоб іншу книгу, написану мною, яка містить хроніку про інків і про тих, хто відкрив і завоював Перу, що якщо хтось із моїх душоприказників захоче її видати, то нехай візьме її і скористається нею, і отримає вигоду від видання, а якщо вони не захочуть цього, то наказую, щоб її відправили єпископові Чіапа[са] до двору, і віддали її йому із зобов'язанням, щоб він видав її». З невідомих причин єпископ Чіапаса Бартоломе де Лас Касас не зацікавився рукописами Сьєси, після чого вони зникають надовго. Відомо тільки, що рукописи деякий час знаходилися в інквізитора Севільї Андреса Гаско, а потім у королівського хроніста Хуана Паеса де Кастро.
Рукопис бібліотеки Ескоріал
Рукопис другої частини книги в XIX столітті зберігався в бібліотеці Ескоріала, і був виданий в 1877 році. У ньому були відсутні кілька глав: перша, друга, більша частина третьої, частина п'ятдесят четвертому (?), і, можливо, п'ятдесят п'ятої.
Рукопис бібліотеки Ватикану
Інший рукопис Другої частини Хроніки виявила в 1980-х роках дослідниця Франческа Канту у Ватиканській бібліотеці. У Ватиканському рукопису, на першому аркуші тексту, що належить до Другої Частини, не вистачає правої верхньої чверті і, отже, нумерації. Слід зазначити, однак, що наступний лист пронумерований як аркуш 3. У такому випадку, єдиним, відсутньою є лист 1. Покладаючись на середню величину глав Другий Частини, можна було б стверджувати, що глава, з якої утворюється частина великого фрагмента, відповідного лист 2 r.-v. [Лицьова і оборотна сторони], не буде ні головою I, ні главою III, згідно з нумерацією, яку дає Маркос Хіменес де ла Еспада виходячи з того факту, що у главі C [тобто сотої] з Першої частини, Сьєса написав: «Багато з цих індіанців розповідають, як вони почули від своїх старих, що в давні часи був великий потоп і [був він] таким, яким я його описую в третьому розділі Другий Частини. І вони пояснюють, що їх предки з сивої давнини, про чиє походження вони розповідають стільки всяких слів і байок, [і] якщо вони такі, то я неодмінно хочу зупинитися і написати про це, тому що одні кажуть, що вони вийшли з джерела, інших — зі скелі, інші — з озер». Все ж таки можна було б подумати як про правдоподібною помилку при друку (там, де друкар може прочитати «третій» замість «перший») або лише приблизною (або плутаною) цитату самого Сьєси, який у своїй Першої Частини, у розділі LXIII написав: «хоча я багато поусердствовал над цим і розмовляв з мужами вченими і допитливими, я не зміг дізнатися про походження цих [або ж Індіанців Перу] або їх початку, […] хоча у Другій Частини, в першому розділі, я пишу про те, що зміг таки про це дізнатися». Ватиканська рукопис, тим не менш, не дозволяє виявити абсолютну достовірність у зв'язку з цим (хоча є гіпотеза, що загубилися не цілих два розділи Другої Частини, а тільки фрагмент глави I).
У цьому рукопису відсутні два інших аркуша: лист 63 rv, і лист 64 rv. Текст, який відповідає цим двом листам, був відсутній також у копіях, що використовувалися Гонсалесом де ла Росою і Хіменесом де ла Еспада (тобто в рукописі Ескоріал), які у своїх відповідних виданнях переписали без послідовності фрагмент аркуша 65 r. . Аранібар за порадою Хіменеса де ла Еспада, що указував на очевидність проблеми, яку представляв у цьому місці текст Сьєси, дав фрагменту, відповідному листу 65 r., власну нумерацію і назву («Глава LV. Про те, як виступив з Куско Тупак Інга, і про перемогу, яка була здобута над кілки»). У зв'язку з чим у главі LIV або LV пропущені відомості про смерть Пачакуті Інги Юпангі.
Власником обох рукописів (Вітаканского і з Ескоріал) був, згідно з реєстрами бібліотек Хосе Санчо Район (Jos Sancho Rayn).
Копії другої частини також зберігаються в Академії Історії Мадрида і в Публічній Бібліотеці Нью-Йорка (Колекція Леннокса).
Третя частина
Третя частина — велике оповідання, в якому описується «Відкриття і завоювання Перу», хоча збереглася тільки мала її частина, що стала відомою в 1946 завдяки Лімської газеті «El Mercurio Peruano» і досліднику Рафаелю Лоредо (Rafael Loredo), що виявив її в Бібліотеці Ескоріал (Мадрид, Іспанія), але не всі глави йому тоді вдалося видати, так само як і кілька років потому Кармело Саенс де Санта Марія (Carmelo Senz de Santa Mara). І лише в 1979 в Римі було вийшло у світ повне видання, коли Франческа Канту виявила нову рукопис у Ватиканській бібліотеці (очевидно, вона потрапила туди давно, коли особиста бібліотека королеви Швеції Христини була переправлена в Ватикан). Ця ж дослідниця підготувала повне зібрання творів Сьєси де Леона в Папському Католицькому Університеті в Перу.
Значну частину рукопису також включив у свою «Загальну Історію» Антоніо де Еррера-і-Тордесильяс, оскільки він займав посаду Головного хроніста Індій.
Деякі уривки третьої частини Хроніки були опубліковані Маркосом Хіменесом де ла Еспада в Relaciones Geogrficas de Indias (1897, том IV).
Четверта частина