Севі́лья (, ) — місто на півдні Іспанії з населенням 684 164 жителів (2023), населення Севільської агломерації становить 1 548 741 осіб (2020 рік). Столиця автономного регіону Андалусія і провінції Севілья. Відповідно до легенди, було засноване міфічним давньогрецьким героєм Гераклом. Нинішня назва міста походить від арабської назви Ісбілія. Іспанською мешканців міста називають «Севілья́нос». Севілья є четвертим за кількістю населення містом Іспанії та найбільшим містом півдня країни, великим промисловим і торговим центром, а також центром туризму. Севілья відома своїми архітектурними пам'ятками, зокрема палацом Алькасар, кафедральним собором, вежами Хіральда та Торре-дель-Оро, що створюють неповторну панораму міста. Неподалік від Севільї знаходяться історичне місто Кармона та залишки давньоримського міста Італіка. Головною окрасою міста є Севільський собор
Розташування
Місто розташоване в південній частині Іспанії, в західній частині Андалусії на відстані 90 км від кордону з Португалією. Розташована на родючій, добре освоєній рівнині, по обидва боки річки Гвадалквівір, що є судноплавною для морських кораблів від гирла до Севільї. Древня частина міста розташована на лівому березі Гвадалквівіру й оточена передмістями Лос-Умерос, Сестеріа, Баратільо, Карретеріа, Ресолана, Сан-Бернардо, Сан-Долі й Ла-Кальсада, а також Макарена. Від давнього міського муру з 66 вежами сьогодні залишилися тільки фрагменти. На правому березі річки розташований район Тріана.
Відстані від Севільї до інших міст Іспанії: Кадіс — 125 км, Кордова — 140 км, Малага — 219 км, Гранада — 250 км, Мадрид — 541 км, Барселона — 1046 км.
Історія міста
Античність Місто відоме ще з доримської епохи. Під час Пунічних війн місто було ареною боротьби між Карфагеном та Римом. Карфагеняни заволоділи містом в 216 році до н. е., а римляни відвойували його в 206 році до н. е. За часів Римської імперії Севілья відома як Гіспаліс (Hispalis). За Юлія Цезаря місто стає центром провінції Бетика. Архітектурною пам'яткою з римських часів є фрагменти акведука. В 426 році містом заволоділи вандали, а в 441 — свеви.
Середньовіччя
У VI столітті Іберійський півострів, і Севілья разом з ним, стає частиною королівства вестготів. Імператор Візантії Юстиніан в 553 році захоплює місто і робить його частиною своєї імперії, проте в 580 вестготи поверають його собі. У вестготський період в місті жив відомий вчений та релігійний діяч раннього середньовіччя св. Ісидор Севільський, який майже тридцять років був єпископом Севільї. У 590 та 619 роках відбулися перший та другий Севільські церковні собори.
У 712 році араби втручаються в династичну суперечку між вестготськими правителями. Того ж року губернатор північної Африки Муса ібн-Нусайр висаджується на південноіспанському узбережжі з вісімнадцятитисячною армією і захоплює Севілью. В 715 році син Муси, Абд аль-Азіз робить її своєю столицею, проте в 717 році його вбивають і столиця мусульманської Андалусії переноситься до Кордови.
844 року місто зруйнували вікінги. Після розпаду Кордовського халіфату в 1023 Севілья стала столицею маленької держави Аббадидів, в 1091 — увійшла до складу держави Альморавідів, а в — 1148 році її захопили Альмохади, які в 1170 році зробили її своєю столицею. За арабської ери місто стало називатися Ісбілія. У період правління Альмохадів було збудовано низку архітектурних пам'яток міста — фортецю Севільський Алькасар, вежі Хіральда та Торре-дель-Оро, мури Макарени. Під владою арабів воно залишалося до 23 листопада 1248 року, коли його після вісімнадцятимісячної облоги завоював король Фернандо III Кастильський.
Після переходу Севільї під владу католицьких королів Кастилії почався економічний занепад міста, спричинений втечею близько 300 000 маврів у контрольовані мусульманськими правителями Гранаду та північну Африку. У 1251 в місті було збудовано верфі. Король Кастилії Педро I дозволив переїзд до Севільї маврських ремісників, які зокрема збудували королівський палац на місці алькасара — колишньої арабської фортеці. В 1391 відбувся погром євреїв, які до того часу мешкали під королівським захистом в прилеглому до Алькасара кварталі Барріо-де-Санта-Круз. 6 лютого 1481 року в Севільї відбувся перший трибунал іспанської інквізиції, за вироком якого було спалено живцем шістьох осіб.
Новий час Золота доба в історії Севільї розпочалася після відкриття Америки Колумбом. У 1503 році в Севільї засновано так звану Каса-де-Контратасьйон ( — дім найму) — установу, що контролювала торгівлю з колоніями. Таким чином місто отримало монополію на торгівлю з іспанськими колоніями Нового світу і збагатилося. В ті часи Севілья була третім за розміром містом західного світу, її населення сягало 150 тисяч. У 1647-1652 роках місто пережило епідемію чуми, названу Великою чумою Севільї, внаслідок якої загинуло приблизно половина мешканців (близько 60 тисяч людей). Відтоді почався новий період занепаду міста. Торгова монополія ще тривала до початку XVIII століття, але після замулення і зменшення суднохідності річки Гвадалківір, Каса-де-Контратасьйон було переведено у місто Кадіс разом із передачею йому монополії на торгівлю з колоніями у 1717 році, що призвело до остаточного занепаду Севільї.
На розвиток міста в XIX–XX століттях наклала свій відбиток бурхлива індустріалізація. В 1929 році в місті відбулася Іберо-Американська виставка, в якій брали участь країни іспаномовного світу. Під час іспанської громадянської війни війська генерала Франциско Франко захопили Севілью в перші дні конфлікту. В 1992 Севілья приймала світову виставку Експо-92, приурочену 500-літньому ювілею експедиції Колумба. Того ж року було відкрито швидкісну залізничну лінію, що з'єднала місто з Мадридом.
Архітектура та визначні пам'ятки
Архітектура Севільї містить впливи різних архітектурних стилів: маврського (так званого стилю мудехар), готики, ренесансу, бароко.
Дванадцятигранну вежу Торре дель Оро (Золота вежа) було збудовано в 1220 році альмохадами, як вартову вежу та оборонну споруду для захисту міста від нападу з боку річки Гвадалківір. В часи альмохадів від фундаменту Торре дель Оро до протилежного боку річки натягувався ланцюг, який мав служити перепоною для ворожих кораблів. Останню найвищу добудову було здійснено в 1760 році. На сьогодні в Торре-дель-Оро знаходиться Морський музей.
Севільський катедральний собор було збудовано в період з 1401 по 1519 роки після Реконкісти шляхом перебудови міської мечеті. Це один з найбільших готичних соборів у світі за площею та об'ємом. У інтер'єрі собору — найдовша нава в Іспанії, багато оздоблена, в тому числі із застосуванням золота. В сучасному соборі збереглись деякі елементи мечеті, зокрема знаменита Хіральда — мінарет, збудований у період 1184-98 роках за наказом альмохадського халіфа Якуба аль-Мансура та перероблений у дзвіницю в XV столітті. Висота Хіральди становить 97.5 метрів. На вершині дзвіниці знаходиться статуя, так звана Ель Хірардільйо, що репрезентує Віру. Усередині вежа підноситься завдяки пандусам, а не сходам, з тим щоб муедзин та інші змогли видертися нагору. Хіральда є найвідомішим символом Севільї. Моделлю для Хіральди (так само як і для її «сестри», вежі Хасана в Рабаті) слугувала мечеть Кутубія в Маракеші. В кафедральному соборі знаходяться декілька гробниць, зокрема гробниця Христофора Колумба.
Іншим прикладом маврської архітектури є палац-алькасар, що знаходиться поруч з кафедральним собором. Спочатку там знаходився арабський форт Аль-Муварак, збудований в часи Альмохадів. Нинішнього вигляду Алькасар набув після перебудови, розпочатої в 1364 році за наказом короля Кастилії Педру I. Перебудову було здійснено в маврському стилі мудехар арабськими будівельниками, найнятими королем. Алькасар є одним з найвизначніших архітектурних пам'яток цього стилю, що збереглися на сьогодні. Монархи-наступники додавали нові елементи, зокрема за правління Карла V з'явилися елементи готики. Визначними елементами Алькасару є Двірець дів () та бані пані Марії де Падільї (коханки короля Педра I). В 1503 році до Алькасару було добудовано будинок в якому розташувалася Каса-де-Контратасьон (що іспанською означає Будинок торгівлі) — установа, створена для контролю за торгівлею з іспанськими колоніями. Ця будівля теж несе на собі вплив мудехарського стилю. Зараз там знаходиться Архів Індій.
Севільська ратуша — визначний представник стилю платереско. Її було збудовано в XVI столітті архітектором Дієго де Ріаньйо. Фасад ратуші, що виходить на Плаца Нуева було збудовано в XIX столітті в неокласичному стилі.
Яскравим представником мавританського ренесансу є Плаза де Еспанья — площа, збудована до Іберо-Американської виставки 1929–1930 років. На площі розташовано напівкруглий будинок головної експозиції, що оточує майже її половину та великий фонтан. Поряд з площею знаходяться колишні павільйони учасників (а це країни іспаномовні країни Центральної та Латинської Америки та провінції Іспанії). Зараз ці будівлі використовуються державними установами, консульствами та музеями.
До значних пам'яток доби бароко належить палац Сан Тельмо, який був і військовим училищем, і резиденцією герцога, і семінарією. Продовжуючи барокову традицію, західну галерею палацу у 19 столітті прикрасили 12 скульптур відомих мешканців Севільї (скульптор Антоніо Сусілья ).
Управління та адміністративний поділ Мером міста є член Іспанської соціалістичної робітничої партії Альфредо Санчес Монтесейрін. Це його третій поспіль строк на посаді, яку він обіймає з 1999 року. Міська рада складається з 33 депутатів, 15 з яких належать до Іспанської соціалістичної робітничої партії, 15 — до Народної партії, i троє до об'єданої фракції зелених, регіоналістів та лівих.
Севілья ділиться на десять районів: Беллавіста-Ла Пальмера, Каско Антигуо, Керро-Амате, Макарена Норте, Лос Ремедіос, Макарена, Нервіон, Сан Пабло-Санта Хуста, Сур, Тріана.
Населення
За даними 2007 року в Севільї мешкало 699 145 чоловік, а в севільській агломерації — 1 450 214 чоловік. На сьогоднішній день Севілья є четвертим за кількістю населення містом Іспанії (після Мадриду, Барселони та Валенсії). Зміна населення Севільї з часомПерепис населення Севільї згідно з даними Instituto Nacional de Estadística de España. , Series de población de los municipios de la provincia de Sevilla desde 1996 . Los datos de 1787 provienen del censo de Floridablanca, disponibles en Población de los municipios de la provincia de Sevilla según los censos de 1787 a 2001. Junta de Andalucía (xls). 1787 1857 1877 1887 1900 1910 1920 1930 1940 Населення 80.915 112.529 134.318 143.182 148.315 158.287 205.529 228.729 312.123 1950 1960 1970 1981 1991 1996 2001 2006 2007 Населення376.627 442.300 548.072 653.833 704.857697.487 702.520 704.414 699.145
Клімат Для Севільї характерний середземноморський клімат з окенічним впливом. Середня річна температура становить 16.2 °C. Таким чином Севілья є одним з найтепліших міст Європи. Найнижчою та найвищою температурами, зафіксованими метеорологічною обсерваторією севільського аеропорту були, відповідно −5,5 °C 12 лютого 1956 року та 46,6 °C 23 липня 1995 року.
В середньому на рік припадає 52 дощових дні, 2898 сонячних годин та чотири морозних дні.
Економіка
На 2004 рік на Севілью припадав 31 % великих компаній Андалусії та 128 з приблизно 6000 найбільших іспанських компаній. У 2005 році працююче населення севільської агломерації становило 471 947 особу, з яких 329 471 людина (69,81 %) працювала в самому місті. Промисловість становить 28 % економічної діяльності в Севільї. В ній задіяно 15,2 % робочої сили міста (за даними 2005 року). Серед підприємств відомих корпорацій в Севільї та її околицях розташовані заводи фірм Рено, EADS, Heineken, Repsol, Coca-Cola, PepsiCo, Altadis. Сфера послуг здебільшого базується на туризмі, торгівлі та фінансових послугах. В ній задіяно 83,5 % працюючого населення.
В околицях Севільї знаходиться низка промислово-технологічних парків: В Дос Германасі знаходиться найбільший промисловий парк Андалусії;