Сполу́чені Шта́ти Євро́пи (СШЄ) (Федера́тивні держа́ви Євро́пи (ФШЄ),https://web.archive.org/web/20130120153312/http://www.princeton.edu/~smeunier/Kelemen%20Memo.pdf Європе́йська Держа́ва,The European Miracle: Environments, Economies and Geopolitics in the History of Europe and Asia p.107 , by Eric Jones. Retrieved 13 January 2015.Implementing European Union Education and Training Policy: A Comparative Study of Issues in Four Member States p.44 , by D. Phillips, Hubert Ertl. Retrieved 13 January 2015. Європе́йська Наддержа́ва, Європе́йська Федера́ція та Федера́тивна Євро́па) — проєкт і гіпотетична ідея об'єднання всіх країн на Європейському континенті в наддержавне об'єднання. Вона існувала протягом багатьох віків і в найрізноманітніших формах: від монархічного, дворянсько-аристократичного і пан'європейського бачення до марксистської, соціальної і зрештою демократичної ідеї створення «Сполучених Штатів Європи» як федерації народів Західної Європи. Слугувала основою для розвитку німецької концепції про «Центральну Європу» («Mitteleuropa») і майбутнього Європейського союзу. У різний час за ідею об'єднання країн на європейському континенті висловлювалися відомі політики, монархи і громадські діячі: Наполеон I, Вільгельм II, Вінстон Черчилль, Валері Жискар д'Естен, Мартін Шульц.
Історія
Ранні згадки Ідеї об'єднання територій європейського континенту під одноосібним правлінням мають багатовікову історію. Гегемонія Римської імперії, імперія Карла Великого та Священна Римська імперія є яскравими прикладами тому. На початкових етапах зародження цієї ідеї ніхто не розглядав під процесом об'єднання спільноти та колективного управління. Головною метою було лише прагнення до примноження територій. З часом під ціллю до об'єднання почали розглядати релігійну цілісність, як противагу мусульманським державам, а згодом і протестантським.
Подальшого розвитку ідея щодо європейського об'єднання набула в епоху Просвітництва, коли вона остаточно перестала ототожнюватись з релігійною складовою. Їй на зміну прийшли нові погляди та концепції побудовані на гуманізмі та демократії. Також у цей період значного поширення набули ідеї, пов'язані з розробкою проєктів забезпечення миру в Європі, реалізація яких потребувала створення загальноєвропейських інституцій.
Європейські дослідники та історики схиляються до думки, що уявлення про Європу як про особливий світ пов'язане з ім'ям філософа-кальвініста та юриста німецького походження — Йоганнеса Альтузіуса. Його розглядають як засновника однієї з перших інтеграційних концепцій, що заклала теоретичні основи під процеси європейського об'єднання, — федералістської теорії. У ті часи існувала думка про те, що саме існування держави та її власних інтересів було головною причиною міждержавних інтересів і конфліктів. Саме тому прихильники так званої «Єдиної Європи» виступали за створення наднаціонального утворення.
Першим проєктом, що у своїй основі ніс ідею європейського «балансу сил», був «Великий план» () прем'єр-міністра французького уряду за часів правління Генріха IV — Максимільяна де Бетюн Сюллі. У цьому документі він пропонував створення європейської конфедерації з п'ятнадцяти християнських держав. Лише в такому форматі Сюллі вбачав гарантію миру в Європі від внутрішніх ворогів (Габсбурзька монархія) та зовнішніх — Османська імперія і Московія. Серед причин провалу цього прагнення основним є те, що головна роль відводилась саме Франції і, насамперед, захисту її інтересів.
Радикально протилежні ідеї виголошував американський колоніст та релігійний діяч — Вільям Пенн. І якщо у Новому світі він пропагував об'єднання колоній під егідою християнства, то для держав Європи пропонував організацію Європейської ліги або конфедерації за участю Московії та Туреччини з метою забезпечення миру на континенті. Саме він вперше висловив думку про те, що об'єднані інститути загальноєвропейського союзу повинні мати певні права стосовно європейських держав. Пенн виклав свої погляди на структуру та функціонування організації в «Есе про сучасний і майбутній мир в Європі» (, 1693), в якому передбачив можливість організації Європейської ліги або конфедерації з метою забезпечення миру на континенті. За основу нової європейської структури він використав досвід генеральних Штатів у Республіці Об'єднаних провінцій, де працював та проповідував деякий час. Серед головних ідей Пенн запропонував створення Генеральних штатів, реформування держав у провінції, міста утворюють органи виконавчої влади — провінційні Генеральні штати та інше.
Ще далі у своїх роздумах дійшов французький публіцист — Шарль де Сен-П'єр. У своїй роботі «Проєкт збереження вічного миру в Європі» (, 1713) він не тільки запропонував свій варіант об'єднання, але й провів глибокий аналіз поняття європейської єдності, що, на його думку, була заснована на використанні політичної і правової спадщини (Кодекс Феодосія, закони Юстиніана і Священної римської імперії), спільності звичаїв, релігії, науки й знань. Усе це і є тим, завдяки чому Європа являє собою ідеальне зібрання народів, що об'єднуються не лише назвою, але й реально представляють справжню спільноту, на відміну від Азії та Африки.
XIX століття Гасло про Сполучені Штати Європи іноді приписують Наполеону I: перебуваючи у вигнанні на острові Святої Єлени, він розмірковував про «велику європейську сім'ю» під управлінням на кшталт «американського Конгресу», а також про «конфедерацію великих (європейських) народів».
На в Парижі 21 серпня 1849 року письменник і громадський діяч Віктор Гюго представив проєкт нового устрою в Європі, у якому порівнював діяльність Сполучених Штатів Америки і Сполучених Штатів Європи. У своїй промові він відзначав:Сполучені Штати Європи і Сполучені Штати Америки співпрацюватимуть, скріпивши рукостискання через океан.Ідея Гюго знайшла своїх прихильників, і пізніше в Європі з'явилися регіональні об'єднання, чия діяльність була спрямована на міжнародне співробітництво у напрямку європейської інтеграції. У Берні був налагоджений випуск інформаційного журналу під однойменною назвою — «Сполучені Штати Європи». У 1867 році в Женеві була заснована «Міжнародна ліга миру і свободи». До неї увійшли представники різних країн і суспільних верств, серед яких найбільш помітними фігурами були: Гюго, Бакунін, Огарьов, Мілль і Гарібальді. Саме Гюго виступив ініціатором створення такого союзу, запропонував свої послуги в підготовці ідеологічної основи та 4 вересня 1868 року у відкритому листі заявив, що республіка СШЄ вже існує з юридичної точки зору. Подальшим планам завадила війна, яка відбувалася між Пруссією і Францією в 1870—1871 роках.
У розумінні Гюго оновлена Європа в недалекому майбутньому могла б виглядати таким чином:
форма правління буде обрана виходячи з того, яка держава стане основою для майбутніх Сполучених Штатів Європи (якщо Пруссія — імперіалістичний, якщо Франція — республіканський лад); відсутність внутрішніх кордонів; бездефіцитний бюджет; вільне внутрішнє переміщення жителів; свобода слова і віросповідання.
Російський мислитель і революціонер Михайло Олександрович Бакунін у своїх роздумах заглибився ще більше і головною проблемою на шляху втілення ідеї єдиної Європи бачив націоналізм:Ми повинні раз і назавжди залишити помилковий принцип національності, винайдений останнім часом деспотами Франції, Росії та Пруссії для найвірнішого придушення верховного принципу свободи. Національність не принцип; це законний факт, як національність… Всякий, що щиро бажає миру і міжнародної справедливості, повинен раз і назавжди відмовитися від усього, що називається славою, могутністю, величчю батьківщини, від усіх економічних і пихатих інтересів націоналізму… Загальний мир буде неможливий, поки існують нинішні централізовані держави. Ми повинні, отже, бажати їх розкладання, щоб на руїнах цих єдностей, організованих зверху вниз деспотизмом і завоюванням, могли розвинутися єдності вільні, організовані від низу до верху вільною федерацією спільнот в провінції, провінцій в нації, націй в Сполучені Штати Європи.У період з 5 по 8 червня 1900 року в Парижі відбувся з'їзд членів «Товариства колишніх і теперішніх учнів вільної школи політичних наук в Парижі», який був присвячений 25-річчю цього товариства. Під час цього з'їзду розглядалися наступні питання: Сполучені Штати Європи, фінансовий стан Європи за останні 50 років, а також способи управління колоніями, особливості та методи викладання політичних наук. Захід мав характер закритого з метою не допустити до участі «уми оригінальні», а дебати між учасниками були науковими та академічними. Головним доповідачем на тему ідеї створення Сполучених Штатів Європи був Анатоль Леруа-Болье, а також чотири доповідачі — юристи за фахом. Вони висували на перший план життєву необхідність створення такого об'єднання країн Європи. Опонентом їм виступив Лефебюр, який був скептично налаштований проти цієї ідеї, вважаючи міжнаціональну ворожнечу народів Європи як непереборні перешкоди на шляху реалізації такої мети. Також, він прямо вказує на відсутність загальноєвропейської ідеї для об'єднання. У кінцевій частині автори прийшли до таких висновків:
між країнами Європи безумовно існують спільні інтереси; питання політичного характеру поступаються проблемам економічного і соціального характеру; питання про створення Сполучених Штатів Європи — передчасне, оскільки європейські народи не зможуть відмовитися від національності і незалежності.
При цьому сам автор доповіді висловився, що створення «Сполучених Штатів Європи» за зразком США — є мало підхожим. Володіючи віковою історією і традиціями, країни Європи більше могли б втратити, ніж придбати від такого об'єднання. Тому найкращим прикладом міг би послужити Німецький союз до 1866 року або Швейцарський союз до 1848 року. Показовим є те, що Леруа-Болье свідомо відстоював ідею виключення Англії і Росії з передбачуваного союзу. Відносно останньої він відгукувався так: «Її традиції, установи, політичний устрій, народний дух, навіть сама природа — відокремлюють її від Заходу. У ній немає того почуття західної солідарності, яке пов'язує між собою, навіть при всіх їхніх відмінностях, німецький і романські народи».
XX століття
Надалі ця ідея отримала розвиток в середовищі соціал-демократів. Гасло про створення республіканських Сполучених Штатів Європи, як противаги спілкам і військовим блокам, був предметом дискусії на конференції РСДРП в лютому—березні 1915 року в Берні.
Затятим прихильником створення «Сполучених Штатів Європи» був імператор Вільгельм II. Як зазначав у своєму щоденнику Вальтеру Ратенау:План кайзера: Сполучені Штати Європи проти Америки і, на його думку, турки та англійці підтримають цю ідею і приєднаються. П'ять держав, включаючи Францію, цілком можуть створити дещо. Якийсь оборонно-наступальний союз.Надалі у Вільгельма II з глобальної ідеї єдиної Європи дозрів план створення Троїстого союзу — між Німеччиною, Францією і Великою Британією. Цими ідеями він поділився з австрійським міністром закордонних справ графом Берхтольдом. І навіть після 4 серпня 1914 році ідея об'єднання Європи все ще здавалася кайзеру реальною.
Скептичну позицію зайняв лідер більшовиків Володимир Ленін. Він і його партія виступала з викриттям задуму про мирне об'єднання капіталістичних країн у політичному маніфесті ЦК РСДРП «Війна і Російська соціал-демократія», опублікованому в газеті «Соціал-демократ» від 1 листопада 1914 року. У статті мовилося, що гасло «Сполучені Штати Європи» безглузде і брехливе поки за допомогою революції не будуть позбавлені влади німецькі, австрійські та російські монархи. У наступній статті «Про гасло Сполучених Штатів Європи» від 23 серпня 1915 року у тій же газеті, Ленін прямо зазначав, що при капіталізмі в Європі таке об'єднання або неможливе, або реакційне.