Павло Жаврид (, 1 червня 1889 року  — 1939 рік) — діяч білоруського національного руху та антирадянського військового опору.

Біографія Народився в селі Тетерівка Слуцького повіту, закінчив місцеву чоловічу гімназію та юридичний факультет Варшавського університету. 1916 року мобілізували у російську армію, служив у Туркестані та на Румунському фронті Першої світової війни. Після Лютневої революції був головою полкового комітету, делегатом Першого Всебілоруського з'їзду в грудні 1917 року.

Після повернення додому в Слуцьк працював юристом, брав активну участь у місцевому білоруському національному русі, був членом Білоруської партії соціалістів-революціонерів. 1920 року керівництво БНР призначило офіційним представником білоруської влади в регіоні.

У листопаді 1920 року він підписав План-Концепцію зустрічі («Слуцька акція») деяких білоруських соціалістів з представниками місцевих поміщиків для обговорення спільних дій проти більшовиків, основними положеннями яких були: звільнення Білорусі та досягнення її незалежності; незалежність Білорусі здобувається шляхом федерації з Польщею через її тісніший зв'язок з Центральною Литвою; надія лише на власні сили, сили Краю, а отже — політика проводиться в дусі виконання всіх постулатів населення; внутрішні непорозуміння між політиками та іншими верствами населення мають бути виключені; національна рівність; державність безсумнівно білоруська; опора на місцеве самоврядування; озброєння всього населення Білорусі та прийняття добровольців з Польщі до регулярної білоруської армії; радикальна земельна реформа та її реклама; уникнення реквізицій; допомога в забезпеченні продовольством; легальний уряд, створений Верховною Радою, — склад уряду: 50 % білорусів, 40 % поляків та 10 % євреїв. Такий національний склад уряду та вся ситуація — отримати гарантії допомоги від Польщі; опора на Польщу, Центральну Литву та Францію — для боротьби з більшовиками. Серед інших підписантів плану-осмислення були: Альгерд Гордзялковський, Смолич Аркадій, Ігнат Парембський, Абєзерський, Андрій Якубецький, Рожновський, Кузьма Цярещенко, Лявон Дубейкавський, Чеслав Крупський, Антон Неканда-Трепка, Сергій Баран Ул. Ляхоўскі, Ул. Міхнюк, А. Гесь, «Слуцкі збройны чын 1920 г. у дакумэнтах і ўспамінах». — 2-ое выд. дапрац.. — Менск: Энцыклапедыкс, 2006. — С. 296—297. — 400 с. — ..

В кінці 1920 року був одним з керівників збройного антибільшовицького опору (дивись Слуцьке повстання), зумів близько місяця стримувати наступ переважаючих сил Червоної армії.

Після поразки повстання втік до Вільнюса, потім 1926 року повернувся в БРСР, де працював у різних установах, у тому числі Інбілкульті та редакції газети «Звязда».

Заарештовано 1930 року у справі про так званий «Союз Визволення Білорусі», засуджений до трьох років концентраційних таборів. 1937 року заарештовано повторно, помер від хвороб 1939 року в Комі АРСР. Посмертно реабілітований 1988 року.

Примітки