Івангород розташовується на заході Ленінградської області і найбільш відомий своєю величезною фортецею, яка протистоїть естонській Нарві. Також цікава Парусінка — робочий квартал початку XX століття.

Зрозуміти Івангород стоїть на самому естонському кордоні, який, хоча і виник в кінці XX століття, повторює кордон куди більш давній. В середні віки Прибалтика перебувала під владою ливонського ордена, налаштованого до давньоруських князівств вкрай недружелюбно. Після об'єднання російських земель і приєднання до Москви Новгорода Іван III розгортає військову кампанію в Прибалтиці, для чого наказує побудувати на Нарві фортецю і назвати її своїм ім'ям. Фортецю будують навпроти Нарвського замку, який існував до того моменту вже більше 200 років. У XVI столітті фортеця розширюється, а російські війська ведуть в Прибалтиці досить успішну війну і роблять свій внесок в розгром ливонського ордена, однак підсумки цієї війни для Росії скоріше сумні: після поразок від шведів і поляків від Росії відторгаються не тільки завойовані естонські землі, а й сам Івангород, який опинився в XVII столітті під владою Швеції. Розвивати місто, назване ім'ям російського царя, шведи не поспішали: вони просто об'єднали його з Нарвою і намагалися присікти будь-сепаратизм.

У 1704 році в ході Північної війни Петро I повертає Росії Івангород, а заодно і Нарву, після чого фортеця втрачає будь-яке військове значення. Два міста продовжують розвиватися як єдине ціле, хоча їх стартові умови свідомо не були рівними: середньовічне старе місто, торгівля і безліч церков в Нарві проти невеликого посаду навколо Івангородської фортеці. Проте, промисловий розвиток не оминув і Івангород: Кренгольмські швейні мануфактури були побудовані на обох берегах річки, через що в Івангороді виник несподіваний для настільки маленького містечка робочий квартал Парусінка. Оскільки Нарва і Івангород залишалися єдиним цілим, в 1920 році вони обидва відійшли до Естонії, в 1940 році опинилися в СРСР, а після війни кордон (поки що формальний) вирішено було провести по річці, відтворивши Івангород як самостійну адміністративну одиницю. Державний кордон з Естонією пройшов потім по тій же лінії, що створило чимало проблем, так як багато комунікацій Нарви та Івангорода були загальними, не кажучи вже про місцевих жителів, які часто жили на одній стороні річки, а працювали на інший.

Зараз Івангород увійшов в роль самостійного і самодостатнього поселення. У місті є промисловість — залишилася від Кренгольмских мануфактур льоноджутовая фабрика (виробництво утеплювачів), Нарвська ГЕС, завод з виробництва електричних систем — а також готелі, кафе і магазини. Проте, в Івангороді не покидає відчуття далекого загубленого кута, до якого нікому немає діла, та ще й прикордонна зона не сприяє розвитку тут туризму. Хоча місцева інфраструктура в кращому випадку викликає зневіру, заїхати в Івангород все одно варто заради однієї з найбільших в Росії фортець з напрочуд ліберальним режимом відвідування та огляду, а також оригінального робочого кварталу, відомого як Парусінка. Втім, зупинятися в Івангород на нічліг — сумнівне задоволення, тому поїздку варто спланувати так, щоб під вечір виїхати на схід або, навпаки, перейти естонський кордон і опинитися в Нарві.

Як дістатись 'Івангород' входить в прикордонну зону. Відвідувати місто найзручніше з шенгенською візою, що дозволяє заодно побачити естонську Нарву. Якщо у вас немає ні візи, ні дозволу на відвідування прикордонної зони, шанси потрапити в Івангород порівняно невеликі: автобуси і машини зазвичай перевіряють на КПП, а на залізничному вокзалі так і так сидять прикордонники. Отримати перепустку можна, звернувшись в Прикордонне управління ФСБ Росії по СПб і ЛО (Санкт-Петербург, Шпалерна вул., 62) або через Єдиний портал держпослуг. Пропуск оформляється на термін до одного року безкоштовно. Про прикордонні переходи в Естонії див. Статтю Нарва.

В Івангород один раз в день ходить приміський потяг з Санкт-Петербурга, в дорозі трохи більше 3 годин. На станції робить зупинку поїзд далекого прямування Москва — Санкт-Петербург — Таллінн.

Єдина дорога в Івангород — траса з Санкт-Петербурга (150 км) через Кінгісепп (25 км). Інший варіант — приїхати в естонську Нарву і перетнути кордон.

Транспорт Івангород складається з трьох частин. Перший мікрорайон або Хвилинка (так називалося кафе, що знаходилося тут в 80-х) розташовується на північ від Кінгісеппського шосе. Центральний мікрорайон розміщується на південь від Кінгісеппського шосе і тягнеться вздовж вулиці Гагаріна до ж / д переїзду. Місцевість на перетині Кінгісеппського шосе і вулиці Гагаріна місцеві називають Гірка. На півдні вулиця Гагаріна виходить до залізничного переїзду і далі йде через промислову зону Івангорода (завод «Йура Корпорейшн Рус»). За мостом через підвідний канал ГЕС починається мікрорайон Парусінка. Пішки від центру Івангорода до Парусінкі хвилин 20-30. Там розташовані фабрика і прикордонний пішохідний пункт пропуску Парусінка — Нарва-2.

Міські автобуси (див. Також розклад):

№ 7: Фабрика (Парусінка) — Гірка — Хвилинка (Кінгісеппске шосе, 26); ходять з 7 до 21 з інтервалом в 20-30 хв.

№ 81: Фабрика (вул. Пасторова, 1) — Гірка — автостанція — сади «Дуракове поле»; ходять 2-4 рази на день.

Що відвідати

Центр

Забудова центру Івангорода категорично нецікава. Кращим її проявом є двоповерхові післявоєнні житлові будинки вздовж вулиці Гагаріна. Серед них виділяється типовий (вул. Гагаріна, 6) і стоїть навпроти нього яскраво-жовта (вул. Гагаріна, 5). Все інше зовсім сумно — навіть ті кілька будівель, які могли зберегтися з дореволюційних часів.

Парусинка Окремий район Івангорода, розташований на південь від фортеці на острові між природним східним рукавом Нарви і штучним водовідвідним каналом. Це старий робочий квартал при колишніх льноджутовій і парусинових фабриках, що виник ще в XIX столітті.

Забудова Парусинки вкрай неоднорідна. На перший погляд, це нудний район потворних радянських будівель, але при найближчому розгляді тут виявляється величезний пласт дореволюційної архітектури: (будинки з 17 по 23) і Цікаво, що ні ті, ні інші абсолютно не схожі на звичні фабричні містечка, збудовані з темно-червоної цегли, як в товариський Пролетарці, Ногінську і інших містах Російської імперії. Будинки на вулиці Текстильників взагалі можна прийняти за сталінську архітектуру, що частково справедливо, оскільки промислові та житлові споруди кварталу були сильно зруйновані і відновлені зі значними змінами після війни. На одному з корпусів навіть є післявоєнний шпиль. Втім, спочатку ці будинки були частиною полотняної фабрики, а в житлові їх перетворили вже після війни.

Чим зайнятись

Що купувати

Продуктові магазини

«Магніт»

«Пятёрочка»

Інші

Банки

Приватних «пунктів обміну валюти» в Івангороді немає: всі вони розташовані в Нарві.

Де поїсти

Вранці, коли всі ці заклади закриті, туристам нічого не залишається як харчуватися в цілодобових магазинчиках при автозаправках, розташованих уздовж Кінгісеппського шосе (Neste, Татнефть, Аріс, Лукойл і т. д.).

Де розважитись У ресторані «Витязь» можна випити і закусити, а більш змістовне нічне життя слід шукати в Нарві або Кінгісеппі.

Де зупинитись Готельний ринок Івангорода.

Де навчатись

Як заробити

Застереження

Як вирішувати проблеми

Зв'язок

Куди далі Кінгісепп — в минулому Ямбург, древнє місто з валами старої фортеці і скромною історичною забудовою Нарва — найближче до Росії естонське місто з вражаючим замком, бастіонами, дореволюційними робочими кварталами і панорамними видами Івангорода Усть-Луга''' — селище на березі Фінської затоки, перетворене у великий торговий порт, що бурхливо розвивається.