Наступ Керенського (відомий також, як Офензива Керенського, П'ята Галицька битва, Червневий наступ) (18 червня 1917 — липень 1917, усі дати за старим стилем) — одна з битв на східному фронті Першої світової війни, останній наступ, а згодом відступ російської армії з Королівства Галичини та Володимирії і Герцогства Буковина.
Наступ російської армії
Бій біля Зборова Наступ царських військ було призначено остаточно на 18 червня 1917 року. Окремій армії відводилася пасивна роль. 11-та і 7-ма армії завдавали головного удару на Львів: перша в обхід з півночі — на Зборів — Золочів, друга фронтально — на Бережани. 8-й армії належало вести в долині Дністра допоміжну операцію на Галич і страхувати весь наступ від ворожої загрози з Карпат.
На світанку спекотного 18 червня під грім артилерії армії Південно-Західного фронту перейшли в свій останній наступ.
В 11-й армії генерал Ерделі І. Г., розгорнувши на пасивній ділянці 1-й Туркестанський, 7-й кінний, 32-й армійський, 5-й Сибірський і 17-й армійські корпуси, атакував лівим флангом: 6-й корпус ударом біля містечка Конюхів прорвав фронт 25-го австро-угорського корпусу на стику 2-ї австро-угорської та Південної німецької армій. 6-й армійський корпус був у складі п'яти дивізій (4-ї, 16-ї, 151-ї, 155-ї і 2-ї Фінляндської), але вся тяжкість операцій лягла на дві дивізії, особливо на 4-ту. Було взято 5000 полонених і 10 гармат.
Весь день ішов бій; наступного дня генерал Ерделі завдав удару корпусом генерала Селівачова по 9-му австро-угорському корпусу біля Зборова. У корпус Селівачова входили 4-та і 6-та Фінляндські стрілецькі, 82-га піхотні дивізії і Чехословацька бригада полковника Троянова. 4-та Фінляндська дивізія завдала удару по 32-й угорській та 223-й німецькій піхотній дивізіях, а чехо-словаки — по 19-й австро-угорській дивізії, яка в значній мірі складалася з чехів. Фінляндські стрільці захопили тактично вигідну позицію — сильно укріплену гору Могила, що вважалася ворогом неприступною. Особливо відзначився 13-й Фінляндський стрілецький полк полковника Папчинського, який взяв 1500 полонених . А чехословацька бригада взяла 6000 полонених і 15 гармат, втративши 150 убитими і 1000 пораненими з 5000, які були у строю. Введення в справу чехословацьких частин потряс австро-угорське командування, і війська 9-го австро-угорського корпусу були вночі ж виведені в резерв і змінені 51-м німецьким корпусом.
Зборівська перемога 19 червня 1917 року була хрещенням молодої чехословацької армії. Але успіх не міг бути розвинений — тому перешкоджала відсутність кінноти і розвал піхоти. Резерви мітингували і виносили резолюції про недовіру міністрам-капіталістам і мир без анексій і контрибуцій… Наступ 11-ї армії завмер — на третій день вона вела тільки вогневий бій. Трофеї 11-ї армії за Зборівську битву з 18 по 22 червня склали 300 офіцерів, 18 500 нижніх чинів полоненими, 31 гармату і 33 кулемети.
Бережанський бій Командувач 7-ю армією генерал Белькович згрупував чотири ударних корпуси — 12-й армійський, 7-й Сибірський, 34-й і 22-й — в кулак на правому фланзі, а лівофланговий 3-й Кавказький корпус розтягнув на пасивній ділянці. Війська рушили вперед, оволодівши двома, а то й трьома укріпленими смугами. Центр армії Ботмера — 25-й резервний і 27-й резервний німецькі корпуси — відтіснили в цій битві при Бережанах, але контратаки німецько-османських військ в ніч на 19-те і вдень 19 червня повернули все на попередні позиції. Це вже не були колишні росіяни, згадував про ці бої генерал Еріх Людендорф.
За німецькими даними, їх втрати за добу бою під Бережанами склали 328 офіцерів і 12 218 вояків нижчих рангів із 35 000 задіяних, а втрати росіян приблизно 40 000 осіб, з яких одними убитими 13 000.
За даними росіян всі втрати Південно-Західного фронту (11-та армія біля Зборова, 7-ма армія біля Бережан і 8-ма армія біля Галича) склали за червневий наступ 1222 офіцери і 37 500 нижніх чинів убитими і пораненими. У 8 дивізіях генерала Бельковича в бій 18 червня пішло понад 50 000 багнетів, втрати склали 15 000. 7-ма армія взяла 23 офіцери і 198 нижніх чинів полоненими. Німці втратили 5454 особи, з них 1982 полонених (22 відсотки), а турки — з 2526 чоловік тільки 191 полоненого (8 %, доказ підготовки османського війська).
Генерал Гутор сподівався ще облаштувати армії і відновити наприкінці червня зірваний наступ: посилив 11-ту армію 25-м корпусом з Волині і з Румунського фронту і передав в 7-му армію гвардію. Допоміжний наступ 8-ї армії в загальному напрямку на Рогатин мав полегшити ведення операції.
Командувачі арміями і командири корпусів не приховували своїх побоювань. Вони знали, що 18 червня атакували тільки ті, хто ще хотів ризикувати життям, що найкращі з них загинули, що величезне каламутне море військ в будь-який момент готове вийти з покори і фронт тримається лише тонким ланцюжком частин, що залишилися вірними обов'язку.
8-й армії Ставка і штаб фронту вказували вести допоміжний удар в північно-західному напрямку на Рогатин, в правий фланг Південної німецької армії, що повинно було полегшити головну атаку 7-ї армії з фронту. Але Корнілов відкинув докази Брусілова і Гутора. Він вгадав слабке місце ворожого фронту в Галичині та Буковині і вирішив наступати не на північний захід до Рогатина, а прямо на захід — на Галич і Калуш, завдавши удару по III австро-угорській армії в долині Бистриці.
Правофлангову ударну групу 8-ї армії склали 11 дивізій 33-го, 12-го і 16-го армійських корпусів, розгорнутих проти III австро-угорської армії Терстянського між Дністром і Прутом. 8 дивізій 11-го, 23-го і 18-го корпусів займали пасивну ділянку в Буковинських Карпатах проти 7-ї армії Кевеша. Ведення головної атаки було покладено на центральний з ударних корпусів — 12-го генерала Черемисова, доведеного до 6 дивізій і розгорнутого вздовж Бистриці. Ліворуч 16-й корпус повинен був демонструвати удар на Богородчани, а на правому фланзі ударної групи і всієї армії Заамурський XXXIII корпус був націлений на Галич.
У 33-му армійському корпусі — 2-га і 4-та Заамурські дивізії, в 12-му корпусі 11-та, 19-та, 56-та, 117-та, 164-та піхотні і 1-ша Заамурські дивізії, в XVI корпусі — 41-ша, 47-ма, 160-та піхотні, 7-ма і 9-та кавалерійські дивізії. У німців — 26-й корпус на фронті 33-го і 12-го корпусів і 13-й корпус на фронті ХАЛ корпусу. Протидіюча Корнілову 3-тя австро-угорська армія генерала Терстянского налічувала 61 / 2 піхотних і 1 кавалерійську дивізію у своїх 26-му і 13-му армійських корпусах. У Кевеша було 11 піхотних і 31-ша кавалерійських дивізії.
Бій під Ямницею
23 і 24 червня XVI корпус скував тринадцятий австро-угорський корпус і відвернув увагу Терстянського на південь. А 25-го під грім 300 гармат кинувся в бій XII корпус. Фронт III армії австрійців було прорвано ударом під Ямницею (у австрійців битва при Ранковій Горі). Відзначились старі полки 11-ї і 19-ї дивізій і отримав бойове хрещення новий полк — корніловський ударний.
Захоплення долини р. Бистриці 26-й австро-угорський корпус (група Ходфі) був пошматований і перестав існувати. Уся долина Бистриці була в руках росіян. У боях 26 червня були розбиті німецькі підкріплення і відкинутий тринадцятий корпус. Південна німецька армія спішно загнула свій правий фланг, що повис у повітрі після загибелі 26-го корпусу.
Всією 8-ю армією за день 25 червня взято в полон 131 офіцер, 7000 нижніх чинів і 48 гармат. 15-та австро-угорська піхотна дивізія була зовсім знищена, вивівши з 7700 бійців тільки 800 і втративши всі 43 гармати. 26-й австро-угорський корпус був розформований, і його залишки влиті в 40-й німецький резервний корпус генерала Ліцмана.
Вихід на р. Лімницю і захоплення Галича та Калуша 27 червня Корнілов увігнав ударний клин XII корпусу ще глибше — до Лімниці, а на правому фланзі 8-ї армії заамурці швидким ударом взяли Галич. При взятті Галича частинами 1-ї і 4-ї Заамурської дивізій захоплено 2000 полонених і 26 гармат. Терстянський і Ходфі були усунуті від командування, і на Лімницю Леопольд Баварський направив старого Ліцмана, який уже врятував цісарсько-королівські армії рік тому під Кошевом.
На світанку 28 червня 164-та піхотна дивізія, прикриваючись садами, без пострілу прослизнула в Калуш. Німецькі війська, захоплені зненацька, відійшли за Лімницю, знищивши переправи. При нападі на Калуш 164-ї піхотної дивізії взято понад 1000 полонених і 13 гармат.
29 і 30 червня генерал Корнілов рівняв за передовими частинами свій XVI корпус. Але відсутність кінноти, сильний розлив Лімниці перешкодили розвитку Калуського наступу.
Перегрупування протиборчих сторін Директивою 28 червня генерал Гутор наказав довіреним йому арміям Південно-Західного фронту відновити наступ не пізніше 30-го числа. Окремій армії давалося, як і раніше, пасивне завдання, 11-й армії вказувалося наступати на Золочів, 7-й армії — сковувати ворога фронтально, а 8-й армії вдарити правим флангом на Рогатин і Жидачів. Двостороннім охопленням 11-й і 8-й армій належало затиснути в кліщі Південну німецьку армію. Одночасно Ставка наказала Північному фронту наступати 5 липня. Західному — 3-го, а Румунському — 9 липня.
Однак демократичні основи устрою армії взяли своє. Доводилося витрачати час на розмови з комітетами і вмовляння мітингувальників і не бажаючих наступати військ. Наступ Північного фронту було відкладено на 10-те, Західного — на 9-те, Румунського — на 11 липня. На Південно-Західному фронті його відкладали з дня на день, поки їм не було завдано контрудару…
З трибуни парламенту військовий міністр Франції Пенлеве заявив, що французька армія на літо і осінь не має наміру робити будь-яких серйозних наступальних операцій. Німецьке командування як би запрошувалося до перекидання військ з Французького фронту на російський. І воно цим запрошенням не забуло скористатися. 17 червня з Франції були спрямовані на Схід 7 добірних дивізій гвардії 3-го і 10-го армійських корпусів. Управління цих корпусів залишилися у Франції, війська увійшли до складу двадцять третього резервного, 51-го і Бескидського корпусів Золочівського загону.
Ці війська прибули в Галичину після того, як наступ російських 11-ї і 7-ї армій захлинувся. Дві дивізії були одразу ж послані виручати 3-ю армію на Лімницю, а решта попрямували під Зборів, де утворили на правому фланзі 2-ї австро-угорської армії Золочівський загін генерала Вінклера. Прибулий до Золочева в 2-гу австро-угорську армію Головнокомандуючий Східним фронтом принц Леопольд Баварський наказав Золочівському загону перейти в контрнаступ в загальному напрямку на Тернопіль з метою повернути втрачене 18-го і 19 червня. Для цього Золочівський загін був доведений до 12 піхотних дивізій (11 німецьких) і націлений на лівий фланг російської 11-ї армії, тоді як інші сили II-ї армії австрійців — 7 піхотних і 1-2 кавалерійських дивізії — повинні були утримувати правофлангові корпуси генерала Ерделі.
Російська 11-та армія розгорнула справа наліво 1-й Туркестанський, 7-й кінний, 32-й армійський, 5-й Сибірський, 25-й, 17-й, 19-й, й-й Гвардійський і 5-й армійський корпуси. 14-й корпус зосереджувався в резерві. 7-ма армія отримала 6-й корпус, ліворуч від якого розгорнулися 12-й, 7-й Сибірський і 22-й, а 34-й був виведений в резерв.
Контрнаступ німецької та австро-угорської армій
Контрудар біля Перепільників Перегрупування російських армій ще не встигло закінчитися, як на світанку 6 липня Золочівський загін генерала Вінклера перейшов у стрімкий наступ, підготовлений коротким, але нищівним вогнем 600 гармат і 180 мінометів. Удар припав біля Перепільників по 25-й армійському корпусу, що не виявив ніякої стійкості. Розпропагандована 6-та гренадерська дивізія збунтувалася, і весь корпус натовпом ринув з фронту.