Співоча революція

Співоча революція, також Пісенна революція (, , ) — серія мирних акцій протесту в Балтійських республіках СРСР у 1987–1991 роках, головною метою яких було відновлення державного суверенітету Естонії, Латвії та Литви.

Мети революції було досягнуто без значних руйнувань, але не без жертв серед населення. Унаслідок штурму телевізійної вежі у Вільнюсі 13 січня 1991 року загинуло 14 мирних демонстрантів. Також бійцями Ризького загону ОМОН МВС СРСР було вбито двох латвійських міліціонерів і трьох мирних мешканців у Ризі 20 січня 1991 року. Пізніше, той же загін (спільно з бійцями з Вільнюса) був причетний до вбивства семи литовських митників і поліціянтів на кордоні Литви з Білоруссю 31 липня 1991 рокуВ Росії затриманий підозрюваний убивця литовських митників // Lenta.ru, 09.04.2009.

Передреволюційна ситуація У середині 1980-х років в країнах Балтії вже тривала дискусія про суверенітет і оцінки історії XX століття. На хвилі інтересу до національної культури відбулася маса музичних фестивалів та конкурсів, які отримали назву «Співоча революція». Найбільшим і важливим було Свято пісні і танцю в Естонії, історія якого на той момент налічувала близько 120 років. Але націоналістично налаштована молодь інших балтійських республік почала збирати свої заходи. В Литві цим зайнялися клуб «LITUANIKA», який проводив щорічні фестивалі, а також експериментальне молодіжне об'єднання з організації дозвілля «Центр» і Вільнюський клуб молодіжної музики, які у 1988 році провели «Рок-марш». На такі події з'їжджалися люди з усієї Балтії, обмінювалися думками, що лише підігрівали націоналістичні настрої і сприяли об'єднанню однодумців в гуртки та незалежні товариства.

Перебіг подій

Литва Бажаючих добитися незалежності Литви об'єднав Литовський рух за перебудову — «Саюдіс». 3 червня 1988 року у великому залі Академії наук Литовської РСР була створена ініціативна група, до якої увійшли 35 чоловік — діячі культури, вчені та журналісти. До їх числа потрапили актор Регімантас Адомайтіс, поет Юстінас Марцинкявічюс, економіст Казимира Прунскене, письменник Вітаутас Петкявічюс, музикознавець Вітаутас Ландсбергіс та ін. «Саюдіс» був дуже популярним: вже у жовтні на першому установчому з'їзді зібралися 180 тисяч осіб, зокрема представники політичної еліти. Спершу активісти виступали не за вихід із Союзу, а за широку політичну, економічну та культурну автономію і навіть співпрацювали із комуністами. Але до кінця року рух все більше схилявся до ідей сепаратизму, агітував за політичну реформу всього СРСР і суверенітет для усіх республік.

За ініціативою «Саюдіса» 7 жовтня 1988 року відбулася церемонія підняття національного стягу на вежі Гедиміна у Вільнюсі. 18 листопада прапор Литви був узаконений поправками до Конституції, внесеними Верховною Радою республіки, і набув офіційного статусу. Навесні 1989 року рух «Саюдіс» був офіційно зареєстрований.

26 травня 1989 року Верховною Радою Литовської РСР була прийнята «Декларація про державний суверенітет Литви». Того ж дня одноголосно були прийняті поправки до республіканської Конституції, рекомендовані «Саюдісом». Згідно з цими поправками у Литві панували місцеві закони, запроваджувалось литовське громадянство, земля оголошувалась державною власністю. Відносини Литви з іншими державами, зокрема й з СРСР, повинні були регулюватися на основі міждержавних відносин.

Поступово націоналістичні виступи по всій Прибалтиці набули масового характеру. Найзнаменитіша акція за незалежність в той період отримала назву «Балтійський шлях» — понад 2 мільйони чоловік утворили живий ланцюг, який простягнувся майже на 600 кілометрів від вежі Довгий Герман у Таллінні до вежі Гедимінаса у Вільнюсі. Подію приурочили до 50-річчя від дня підписання пакту Молотова — Ріббентропа, згідно з яким Прибалтика була анексована СРСР під час Другої світової війни. Це рішення вважається початком «радянської окупації Прибалтики», хоча насправді Москві не довелося захоплювати майбутні радянські республіки силоміць. Тим не менш Кремль пішов назустріч прибалтам. 24 грудня 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР прийняв резолюцію, яка визнала існування секретного протоколу до пакту Молотова — Ріббентропа і засудила його. Це дозволило лідерам «Саюдіса», головним із яких став музикознавець Вітаутас Ландсбергіс, відкрито говорити про «окупацію Радянським Союзом».

24 лютого 1990 року відбулися чергові вибори до Верховної Ради Литовської РСР, за підсумками яких представники «Саюдіса» отримали дві третини голосів. На першому ж засіданні 11 березня 1990 року парламент прийняв «Акт про відновлення незалежної Литовської держави», який спричинив розгубленість Союзного центру. Одразу після здобуття незалежності Литви Президент СРСР Михайло Горбачов підписав 22 березня указ «Про додаткові заходи щодо забезпечення прав радянських громадян, охорони суверенітету Союзу РСР на території Литовської РСР», в якому передбачалося провести вилучення зброї у населення та організацій Литви. У відповідь Верховна Рада Литовської Республіки прийняла звернення «До народів, урядів та людей доброї волі світу» з констатацією підготовки насильства «проти Литовської Республіки та її громадян іншою державою» і проханням «своїми протестами протидіяти можливому використанню сили». Тоді ж радянські десантники захопили у Вільнюсі будівлю міськкому, Вищу партійну школу і Будинок політпросвітництва. 18 квітня 1990 року Кремль оголосив економічну блокаду Литви і припинив постачання нафти і газу, зокрема й на нафтопереробний завод у Мажейкяї.

24 квітня Верховна Рада Литовської Республіки оголосила про формування державної комісії з підготовки та реалізації плану антиблокадних заходів, яку очолила прем'єр-міністр Литви Казимира Прунскене. Наступного дня 52-річний мешканець міста Маріямполе Станісловас Жемайтіс вчинив акт самоспалення навпроти Большого театру у Москві — на знак протесту проти блокади. 27 квітня біля будівлі Верховної Ради Литви відбувся протест проти окупації Литви Радянським Союзом, на якому 500 юнаків спалили свої військові квитки на знак відмови від служби в окупаційній армії.

З кожним днем соціально-економічна ситуація в Литві все більше погіршувалася. Цукру, солі та маргарину залишалося на два місяці, рослинна олія, яка до цього завозилася з України, стрімко закінчувалась. Через нестачу сировини до 1 травня в Литві втратили роботу понад 35 тисяч чоловік.

Республіка вирішила відповісти і запровадила контрсанкції, скоротивши на 10% постачання м'ясомолочної продукції в СРСР. Паралельно литовська влада взялася реконструювати порт Клайпеди, аби отримувати відсутню сировину із країн Заходу. Згодом між Литвою, Латвією та Естонією було підписано угоду про створення Балтійського ринку, який повинен був зменшити залежність від СРСР.

Однак подібні заходи не справили належного ефекту. Перебої з постачаннями призвели до дефіциту споживчих товарів, зростання цін у три рази і запровадження продовольчих талонів. 29 червня Верховна Рада Литви оголосила стоденний мораторій на «Акт про незалежність», який набував чинності після початку перемовин з СРСР.

30 червня 1990 року на Мажейкяйське нафтопереробне підприємство знову почала надходити нафта. 6 липня Міністерство закордонних справ СРСР направило консульським службам циркуляр, який скасовував обмеження на в'їзд до Литви на період перемовин. Наступного дня було припинено блокаду залізниці.

Економічна блокада, яка тривала два з половиною місяці, завдала Литві збитків, що склали 11% ВВП. 28 грудня 1990 року було анульовано мораторій на «Акт про незалежність», наслідком якого стала активізація прорадянських сил.

7 січня 1991 року уряд Казимири Прунскене здійснив лібералізацію цін. Наступного дня прорадянські організації провели мітинг біля будівлі Верховної Ради Литви, учасники якого вимагали скасування підвищення цін на основні продукти харчування, відставки литовського уряду і навіть здійснили спробу увірватися до будівлі. У виступі по радіо і телебаченню голова Верховної Ради Вітаутас Ландсбергіс закликав прихильників незалежності не допустити захоплення парламенту, урядових будівель та найважливіших об'єктів інфраструктури.

9 січня мітинг у Вільнюсі під гаслом «Хай живе СРСР!» продовжився. Його учасників підтримав Президент СРСР Михайло Горбачов, який вимагав скасування антиконституційних актів і відновлення дії радянської Конституції. Наступного дня уряд Казимири Прускене подав у відставку через зростання цін, а її наступником став Альбяртас Шімєнас. 11 січня підрозділи внутрішніх військ МВС захопили Будинок друку у Вільнюсі, ретрансляційний телевізійний вузол у Неменчині, інші громадські будівлі у Каунасі, Алітусі, Шяуляї та Варені. Керівництво Верховної Ради Литовської Республіки закликало населення вийти на вулиці і взяти участь в охороні будівель Верховної Ради, радіоцентру, телевежі, телефонних станцій.

Побоюючись втратити контроль над ситуацією, ЦК Компартії Литви сформував того ж дня Комітет національного порятунку (діяв до кінця січня), і взяв на себе відповідальність за врегулювання кризи. Після декількох спроб переконати лідерів «Саюдіса» припинити антирадянську пропаганду і «штучно нагнітати напруженість» комітет звернувся по допомогу зі встановлення контролю над телебаченням і радіо до МВС СРСР та керівництва Вільнюського гарнізону. В Литву були направлені військовослужбовці спецпідрозділу «Альфа» і частини Псковської ПДВ. 12 січня радянські солдати взяли під контроль ряд об'єктів у Вільнюсі, зокрема будівлю Департаменту охорони краю на вулиці Костюшка і телефонний підсилювальний вузол.

В ніч на 13 січня десантники захопили штурмом телецентр у Вільнюсі і будівлю телерадіокомітету, які утримували до підходу внутрішніх військ. Внаслідок операції загинули 14 чоловік, 31 отримав важкі поранення, понад 1 тисяча осіб постраждали. Того ж дня Литовський Сейм обрав нового прем'єр-міністра, яким став Ґядімінас Вагнорюс.

9 лютого 1991 року у Литві відбувся референдум, на якому за незалежність республіки проголосували понад 90% громадян. З боку Радянської влади продовжувався тиск на республіку, наслідком якого стало встановлення незаконних митних постів на кордонах Литви. Навесні-влітку 1991 року ці пости регулярно знищувались шляхом спалення встановлених «митниками» вагончиків і розгону самозванців силами ЗМОП.

18 травня 1991 року, в районі містечка Шальчинінкай, литовськими бойовиками був вбитий дільничний інспектор Вороновського РВВС Білорусі, капітан Олександр Фіясь. Наступного дня брат вбитого дільничного здійснив вбивство литовського «митника» Ґінтараса Жагуніса. Проте найрезонансніший інцидент стався в ніч на 31 липня 1991 року. Четверо людей у камуфляжі, озброєні АК-74 з глушниками, увірвалися на митний пост у Мядинінкаї на кордоні з Білоруссю. Вісьмох «митників» поклали на підлогу і вбили пострілами в потилицю. Спаливши пост, нападники розстріляли двох дорожніх поліцейських, які стали випадковими свідками розправи. Живим залишився лише один важко поранений «митник», який назавжди залишився інвалідом.

Провал серпневого путчу у Москві остаточно вирішив долю відновленої Литовської Республіки. 6 вересня 1991 року Державна Рада СРСР офіційно визнала незалежність Литви.

Латвія