Табу їжі — релігійні або культурні заборони на вживання харчових продуктів та напоїв у їжу. Багато табу їжі забороняють м'ясо конкретних тварин, включаючи ссавців, гризунів, рептилій, амфібій, костистих риб, молюсків і ракоподібних. Деякі табу відносяться для конкретної частини або виділень тварин, у той час, як інші табу встановлюють відмову від споживання рослин, грибів або комах.
Багато з цих табу не зафіксовані письмово, але вони знаходяться у відповідних сферах досі і вважаються обов'язковими і шанованими. Табу їжі можна визначити як правила, кодифіковані чи інші, згідно з якими, харчові продукти, або комбінації харчових продуктів, не можуть бути з'їдені. Витоки цих заборон і заповідей різноманітні. У деяких випадках, ці заборони є результатом з міркувань здоров'я або інших практичних міркувань,Harris, Marvin, Good to Eat, ISBN 0-04-306002-1 а в інших — вони є результатом людських символічних систем.Douglas, Mary, Purity and Danger, ISBN 0-415-28995-5 Деякі продукти можуть бути заборонені в певні свята (наприклад, піст), на певні періоди життя (наприклад, вагітність), або для певної категорії людей (наприклад, священників), хоча їжа в цілому допустима.
Обґрунтування і відносність таких заборон Табу їжі існують, різною мірою, у всіх культурах. Тільки суворе уникнення нестравної їжі та токсичних речовин є фізіологічно виправданим. Всі інші харчові заборони розглядаються як набуті соціально-культурним способом і відрізняються в різних культур, народів і груп. Вибір їжі людиною, на відміну від тваринних інстинктів, підконтрольний людині. Ступінь їх областей коливається в залежності від країни, релігії чи соціального походження населення. Дослідженнями встановлено, що поки малюки у віці близько двох років, — вони можуть покласти будь-що в рот і з'їсти, в тому числі камені, кал і ін.. Огида до їжі не є вродженою, а є частиною соціальної поведінки.vgl. Rolf Degen: Nicht nur Verdorbenes macht Angst, in: Tabula 02/2005
Більшість всесвітньо відомих табу їжі стосуються м'яса і продуктів тваринного походження, лише невелика частина до рослин. У всьому світі, китайців розглядають як людей з найменшими табу їжі, в Центральній Європі — це французи. З історичних джерел може бути доведено, що кількість харчових табу в Європі в сучасну епоху значно зросла.
Табу можуть мати кілька виправдань: релігійних, медичних, моральних, психологічних і емоційних. Ці різні виправдання можуть бути змішані. Іноді, у виняткових обставинах, харчові заборони обходять, щоб запобігти ризику голоду.
Пояснювальні моделі 1. Культурний матеріалізм або економіко-раціоналістичний підхід. Найбільш відомим представником культурного матеріалізму є американський антрополог Марвін Херріс («Добре поїсти. Загадки Продовольчої і культури», 1985). Цей підхід припускає, що табу їжі завжди раціонально обґрунтовані і є результатом аналізу витрат і вигод з точки зору ефективного постачання продовольством. Це «теорія оптимального харчування». У кожній культурі і у кожної соціальної групи тому і розроблено звички харчування, які через ситуацію в регіоні екологічно і економічно розумно обіцяють найбільшу вигоду. Таким чином, якщо в давніх переказах йшлося про жертвоприношення корів в Індії, а сьогодні в індусів немає більш строгого табу, ніж вбивство корів і вживання в їжу їхнього м'яса, — М. Херрісом це пояснюється тим, що у зв'язку зі збільшенням густоти населення Індостану розведення худоби з метою здобуття м'яса стало нерентабельним, оскільки воно в певний момент часу вже не могло зрівнятися з тією користю, яку тварини приносили як робоча сила, як продуцент молока, добрив, як тяглові тварини (буйвольні запряжки) в господарстві простих сільських жителів, і тому було необхідно заборонити забій худоби в умовах перенаселення.Світлана Кравець. Культурний матеріалізм у сучасному еволюціонізмі // Україна-Європа-Світ Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. — 2009, Вип.2. Філософ вважає, що вшановування корів у сучасній Індії є результатом тривалого історичного процесу, що характеризується взаємовпливом економічних, екологічних, демографічних, релігійних та технічних факторів.
Наприклад, заборона на м'ясо свинини в ісламі — релігійна вимога, що може бути проаналізована як виправдання в значенні раціоналізації сільськогосподарської апостеріорної практики, продиктованої природними умовами, що свиням важче розмножуватися в посушливих регіонах, оскільки вони вимагають багато води.Niels Kayser Nielsen, Food, Hunting, and Taboo, p. 65.
2. Соціально-культурна модель або функціональний підхід. Представники цієї моделі зазначають, що табу насамперед задля зміцнення групової ідентичності і окремості від інших груп. Табу їжі, отже, на службі соціального порядку. Відомим представником є Фредерік Дж. Сімунс. Такий підхід, як правило, не пояснює, чому конкретний харчовий продукт підпадає під табу, а не який-небудь інший. Важливість їжі не ставиться під сумнів.Monika Setzwein, Zur Soziologie des Essens, S. 109 f.
3. Структурний підхід, представниками якого є Мері Дуглас, Клод Леві-Стросс, Ульріх Тольксдорф. В цій пояснювальній моделі продукти вважаються символом: вони повинні допомогти навести передбачуваний порядок в середовищі. Тому кожна культура їжу поділяє не тільки як чисту і нечисту, але й на святу й мирську. Кошерна їжа вважається їстівною, трефна — як неїстівна.
4. Модифікована модель.
5. Еволюційний підхід психології. Ці дослідники вважають, що емоції є основою продовольчої табу, і стверджують, що почуття відрази в ході еволюції розвинулися, щоб полегшити вибір їжі та звести до мінімуму ризик смерті від «неправильних харчових продуктів».
Всі ці моделі мають той недолік, що вони не можуть пояснити навіть більшість всіх відомих заборон.
Огляд різних табу їжі
Рептилії та амфібії
У юдаїзмі й ісламі суворо заборонено приймати в їжу амфібій (наприклад, жаб) і рептилій (наприклад, крокодилів або змій). Однак в інших культурах жаб'ячі лапки та м'ясо алігатора розглядаються як делікатес.
Кажани У юдаїзмі суворо заборонено вживання в їжу м'яса кажанів. Однак, таке м'ясо вважається цінним делікатесом в індонезійських громадах Батак і Мінахаса.
Ведмеді Ведмежатина не вважається кошерною їжею в юдаїзмі, а також в ісламі, де всі наземні хижаки заборонені до вживання в їжу.
Птахи Біблією забороняються до вживання в їжу такі види птахів як орел, гриф, скопа. Проте деякі з цих заборонених Біблією видів нині вирощуються для вживання в їжу, наприклад, страус.
В ісламі халяльні птиці повинні бути покриті пір'ями та не повинні бути хижими (це випливає з заборони до вживання наведених хижаків).
У Північній Америці дозволено полювання на диких голубів, але міських голубів заборонено вживати в їжу. Був час, коли лебідь вважався королівською їжею. Звичай мітити лебедів на Темзі бере свій початок з тієї пори. Пізніше лебідь потрапив під захист в більшій частині Європи та Америки. Проте повідомлення про вживання лебедів в їжу все ще надходять час від часу. Падальщиків, наприклад ворон, не вживають у їжу в багатьох найбільш поширених культурах через те, що вони переносять хвороби й асоціюються зі смертю. Винятком може вважатися лише грак, якого не так давно подавали в шотландських ресторанах Лондона. У сучасній західній культурі співочі птахи сприймаються більшістю людей радше як елемент дикої природи, ніж як їжа. Крім того, більшість перелітних птахів захищені міжнародними угодами.
Верблюди Уживання в їжу верблюжого м'яса заборонено Торою. Незважаючи на те, що верблюд є жуйною твариною, Тора визнає цю тварину нечистою. Хоча нога верблюда розділена на дві пальцеподібні структури, Торою він не вважається парнокопитною твариною. Іслам дозволяє вживання в їжу верблюдів. Мало того, ця їжа є традиційною в Саудівській Аравії та на Аравійському півострові. Горб, зокрема, вважається делікатесом і вживається в особливих випадках, у тому числі під час релігійних свят.
Кішки
Котяче м'ясо вживається в їжу в Китаї і В'єтнамі. Однак у важкий час кішок їли і в інших країнах. Наприклад, під час голоду в блокадному Ленінграді. У 1996 році в аргентинській пресі писалося про вживання котячого м'яса в їжу в нетрях міста Росаріо, але насправді така інформація була в ЗМІ Буенос-Айреса.
У 2008 році повідомлялося, що котятина є основною частиною раціону жителів Гуандуна в Китаї. Туди звозили кішок з північної частини Китаю, а одна компанія поставляла до 10 000 кішок в день з різних районів Китаю. Протести в багатьох провінціях Китаю призвели до того, що місцева влада міста Гуанчжоу вжила рішучих заходів, спрямованих проти торговців кішками і ресторанів, які пропонували котятину. Хоча закон, що забороняє вживати в їжу котяче м'ясо, так і не був прийнятий.
Тушку кішки часто видають за кролика, тому що без шкіри, хвоста, голови і лапок їхні тушки виглядають дуже схожими. Розрізнити їх у такому випадку можна лише по лапкам (саме тому при продажу кролика залишають лапки, вкриті шерстю). В іспаномовних країнах існує вираз «Dar gato por liebre», яке означає «підсунути кота замість зайця». А в Португалії вираз «Comprar gato por lebre» означає «купити кота замість зайця». Зокрема, в Бразилії котяче м'ясо вважається огидним і жителі часто бояться купувати барбекю в громадських місцях, побоюючись того, що воно зроблене з котятини. Оскільки в подібних закладах не дотримуються гігієнічні норми і практично неможливо встановити походження м'яса, в Бразилії найчастіше їх продукцію жартома називають «churrasco de gato» — котяче барбекю (в пострадянських країнах з цього приводу існує жарт «купи три шаурми — збери кішку», а також вираз «пиріжки з кошенятами»).
Вважається, що жителі міста Віченца в Північній Італії їдять кішок, хоча останній факт цього мав місце кілька десятиліть тому. У лютому 2010 року відомий італійський гурман був розкритикований в телевізійному шоу за те, що розповів про нещодавні випадки вживання в їжу котячої тушонки в італійській області Тоскана.
Під час голоду в Першу і Другу світову війну в Європі часто видавали котятину за м'ясо австралійських кроликів. У деяких в'єтнамських ресторанах страву з котятини в горщиках подають під назвою «маленький тигр», а всередині цих закладів часто можна зустріти клітки з кішками.
Велика рогата худоба
Багато індуїстів, особливо брахманісти, є вегетаріанцями. Однак навіть ті індуїсти, які їдять м'ясо, утримуються від вживання яловичини, так як корова є священною твариною в індуїзмі. Вживання яловичини заборонено з поваги до корів. Однак це обмеження не поширюється на молочні продукти. Якраз навпаки, такі молочні продукти як молоко, йогурт і навіть топлене масло високо шануються і використовуються в священних церемоніях. Коров'яче молоко було найкращим замінником материнського молока і врятувало чимало сирітських життів в ті часи, коли жінки часто вмирали під час пологів. Коров'ячий гній застосовується як антисептичний настил для підлоги, крім цього гній є відмінним природним добривом і використовується як паливо. Коров'ячу сечу використовують у традиційній індійській медицині — аюрведі. Завдяки всьому цьому корова вважається дуже корисною твариною в традиційній індійській культурі, а її вбивство і вживання в їжу заборонено.
За індійським законам, забій корів заборонений в багатьох штатах (за винятком Керала, Західна Бенгалія, Аруначал-Прадеш, Ассам, Маніпур, Мегхалая, Мізорам, Нагаленд і Трипура). Найбільша частка споживання яловичини в Індії припадає на мусульман, християн і індуїстів Керала.
Послідовники Заратустри також не їдять яловичину, бо корова врятувала Заратустру від убивць, коли той був немовлям.
Деякі етнічні китайці також можуть утримуватися від вживання яловичини, оскільки вважають неправильним їсти настільки корисну в сільському господарстві тварину. Китайські буддисти також не підтримують вживання яловичини в їжу, хоча вона і не заборонена. Така ж заборона існує і у сингальських буддистів.
Ракоподібні та інші морепродукти