Ліва партія (, V) — соціалістична Swedish Left Party Surges in Polls with Focus on Climate Action & Fighting Privatization. Democracy Now. Published 3 July 2014. Retrieved 30 March 2017.
політична партія Швеції. В економічних питаннях партія виступає проти приватизації та за збільшення державних видатків. Utrikesutskottet betänkande 1980/81:UU12 У зовнішній політиці партія виступає проти Європейського Союзу, НАТО та вступу Швеції до єврозони. Szczerbiak et al (2008), p. 183. У 1980 році вона намагалася змусити Швецію приєднатися до Руху неприєднання, але не досягла успіху. Партія підтримує фемінізм і антирасизм.
Ліва партія є членом , а її єдиний депутат Європарламенту входить до фракції Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі. У 2018 році партія приєдналася до .
Партія ніколи не входила до складу уряду на національному рівні, хоча вона надає свою парламентську підтримку уряду Риксдагу, який очолює Шведська соціал-демократична партія. З 1998 по 2006 рік Ліва партія мала угоду про з правлячими соціал-демократами та Партією зелених. З 2014 року вона підтримує уряд меншості соціал-демократів і зелених у шведському парламенті, а також у багатьох округах і муніципалітетах Швеції.
Партія виникла в результаті розколу Шведської соціал-демократичної партії в 1917 році та в 1917–1921 роках називалася Лівою соціал-демократичною партією Швеції (ЛСДПШ ), у 1921–1967 роках — Комуністичною партією Швеції (КПШ ), у 1967–1990 роках Лівою партією — комуністи (ЛПК ). З 1990 р. має нинішню назву — Ліва партія.
Історія
У 1917—1939-ті роки Ліва опозиція у відношенні до реформістського керівництва соціал-демократичної робітничої партії Швеції на чолі з Яльмар Брантінгом з'явилася ще до початку Першої світової війни. Її лідерами були такі авторитетні члени партії, як Цет Хеглунд і Туре Нерман. Із початком світової війни керівництво соціал-демократичної партії встало на позиції патріотизму та соціальної угоди, що виразилися в укладенні т.зв. «Громадянського миру» на період війни3-го изд. Швеция . Ліва опозиція зайняла позиції «інтернаціоналізму», виступивши проти «імперіалістичної війни», розглядаючи її як зіткнення між імперіалістами, що суперечить інтересам трудящих мас людей. Хеглунд і Нерман брали участь в роботі Циммервальдскої конференції II Інтернаціоналу, що об'єднувала інтернаціоналістів і противників війни. До інтернаціоналістів приєдналися деякі інші діячі шведської соціал-демократії, зокрема, секретар партії Фредрік Стрем. У 1916 році була заснована газета «Politiken», що стала пізніше центральним органом ЛСДПШ, а потім — Компартії Швеції. 1917 р. для Швеції був ознаменований революційним підйомом. У багатьох містах країни мали місце масові заворушення. У Вестервік влада була взята робочою радою. У Стокгольмі на першотравневій демонстрації солдати і робітники йшли разом. 13-16 травня 1917 року була заснована ЛСДПШ. Основу її склали активісти лівого крила шведської соціал-демократичної партії, виключені з її лав, і молодіжна організація соціал-демократів. У 1919 році один з лідерів лівих соціал-демократів Отто Грімлунд був присутній на установчому конгресі Комінтерну. У 1921 році більшість партії прийняло «Умови прийому до Комуністичного Інтернаціоналу» і змінило назву на Комуністичну партію Швеції. Меншість, незгідна з «Двадцять однією умовою», вийшло з партії, продовживши діяти під назвою Лівої соціал-демократичної партії. Всього в той період з 17000 членів партії покинули її або були виключені близько 6000 осіб.
У 1924 році в партії відбувається другий розкол, пов'язаний з ім'ям її засновника і голови Цета Хеглунда. Причиною стали розбіжності Хеглунда з Виконкомом Комінтерну з питань про антирелігійну пропаганду, про тактику єдиного фронту тощо. У підсумку, Хеглунд був виведений зі складу ВККІ, усунений з посту голови компартії, а потім виключений з неїЛ. Д. Троцкий, «Задачи коммунистического воспитания» (Речь на пятилетнем юбилее Коммунистического университета имени Я. М. Свердлова 18 июня 1923 года) . 23-24 січня 1926 р. відбулася організована КПШ профспілкова конференція, в якій взяли участь делегати, які представляли 80000 організованих робітників. У 1927 році під керівництвом КПШ відбулася конференція Національної асоціації безробітних (), яка закликала до скасування Королівської комісії з безробіття. У 1929 році в партії відбувається третій за її історію розкол. Після виключення Хеглунда стали лідерами партії Карл Чільбум, Нільс Флюг і Туре Нерман. Усі депутати парламенту і 3/4 членів партії були виключені Комінтерном — всього 17300 осіб. Прихильники Чільбума підтримували Праву опозицію у ВКП(б) і після розколу були шведською секцією Міжнародної комуністичної опозиції. До 1934 року продовжували діяти під назвою Комуністичної партії Швеції, а потім змінили назву на Соціалістичну партію. За прихильниками Чільбума залишилася редакція газети «Politiken». Новими лідерами партії, в якій нараховувалося після розколу близько 4000 осіб, стали Хьюго Сільєн і Свен Ліндерут, що зайняв пост голови. Розпочався випуск газет «Новий день» («Ny Dag») і «Робітнича газета» («Arbetar-Tidningen»). Дотримуючись тодішньої тактики «третього періоду» Комінтерну, була припинена всяка взаємодія з соціал-демократичною партією. Друга половина 1930-х років була ознаменована різким поворотом у рамках політики «народного фронту»БСЭ 3-го изд. Левая партия — коммунисты . До кінця 1930-х років компартія зуміла подолати наслідки розколу і до 1939 року налічувала у своїх лавах 19116 осіб. У свою чергу Соціалістична партія практично розпалася. Близько 500 шведських комуністів брали участь у громадянській війні в Іспанії в складі інтербригад.
Ліва соціал-демократична партія Швеції 1921 року
У 1921 році утворена Ліва соціал-демократичная партія Швеції, ЛСДПШ (, SSV), як політична партія в наслідку розколу в ЛСДПШ. Більшість лівих соціал-демократів погоджується з «Двадцять однією умовою прийому до Комінтерну» (Третього інтернаціоналу), і перейменовує себе в Комуністичну партію Швеції. Меншість цієї організації виходить або виключається з партії, і продовжує діяти як Ліва соціал-демократична партія. Лідером ЛСДПШ був Івар Веннерстрьом (). Вони видавали газету «Västerbottens Folkblad» («Листівка людей з Вестерботтену»). Партія брала участь у парламентських виборах 1921 року, на яких отримала 2,2% і 6 парламентських місць, в на муніципальних виборах у 1922 році — 1,8% голосів. У 1923 році ЛСДПШ увійшла в соціал-демократичну партію.
Соціалістична партія Швеції 1929 року Ця Соціалістична партія Швеції «СПШ» () — політична партія в Швеції, що існувала в 1929–1948 роках; до 1934 року — як Комуністична партія Швеції «КПШ» (), до 1943 року — під назвою Соціалістична партія «СП» (). Адже у 1929 році в Комуністичній партії Швеції відбувся розкол між прихильниками Сталіна на чолі з Хьюго Сільєном і Свеном Ліндерутом, і прихильниками Правої опозиції в ВКП(б) на чолі з Карлом Чільбумом і Нільсом Флюгом. Комінтерн виключає зі своїх шведськіх секцій всіх прихильників «правих» — це 17300 членів, що складає понад 3/4 її складу. На чолі виключені, продовжують діяти під назвою Комуністичної партії Швеції, за ними також залишається центральний орган — газета «Politiken». У нову компартію перейшла вся парламентська фракція комуністів — 8 осіб. У 1930 році Флюг, як депутат Риксдагу, висунув пропозицію про відділення церкви від держави (секуляризація). Однак воно провалилося в Нижній палаті. Після розколу в 1929 році КПШ вступила в Міжнародну комуністичну опозицію, з якої вийшла в 1933 році і приєдналася до Міжнародного революційного марксистського центру, більш відомого як Лондонське бюро. У 1934 році компартія зливається з відколеною від соціал-демократичної партії групою на чолі з Альбіном Стрьомом, що базувалася в Гетеборзі. Після об'єднання КПШ прийняла назву Соціалістичної партії. Трансформація в СП була також пов'язана з відходом від попередньої лінії партії, що орієнтувалася на Радянський Союз і Комінтерн. Спочатку партія намагалася переконати керівництво Комуністичного інтернаціоналу прийняти її назад у свої лави. Однак розбіжність у політичній лінії ВКП(б) і Комінтерну все посилювалася. До другої половини 1930-х років партія починає приходити в стан занепаду. У 1937 Нільс Флюг виключає з партії одного з її лідерів та засновників Карла Чільбума. На знак протесту з партії виходить інший її лідер — Туре Нерман. Під керівництвом Флюга партія наприкінці 1930-х років робить поворот в бік співпраці з нацистами і орієнтації на фашистську НімеччинуХ. Бломквист. Загадка Нильса Флюга и нацистская идеология . В результаті цього повороту з партії виходить група активістів, включаючи Альбіна Стрьома і Евальда Хеглунда, котрі сформували Ліву соціалістичну партію. Зміна партійної політики позначилася також на назві партії, яка з 1943 року стала називатися Соціалістичною партією Швеції. Після смерті Флюга в 1943 році на чолі партії став Агатон Блом. У 1948 році СПШ припинила своє існування. Решту активісти й осередки партії були потім відомі, як Соціалістичні трудові комуни (). За час існування вони мали участь у виборах до Риксдагу. Беручи участь в парламентських виборах 1932 і 1936 років мали 5,3% і 4,4% голосів відповідно, партія мала 6 депутатів в Риксдазі, що було більше фракції сталіністської компартії. На виборах 1940 року СП отримала 0,7% голосів, і не пройшла до парламенту, а на виборах 1944 року — 0,2%. Головами партії були у 1929–1943 рр. Нільс Флюг (Nils Flyg), у 1943–1948 рр. — Агатон Блом (Agaton Blom). В історію увійшов цей період СПШ одночасною прихильністю до соціалізму, марксизму та націонал-соціалізму.
Ліва соціалістична партія Швеції 1940 року Утворена в 1940 році в результаті відколу від Соціалістичної партії Нільса Флюга під впливом нацизму. Ця Ліва соціалістична партія, скорочено ЛСП (), була лівою політичною партією в Швеції 1940–1963 років. У 1934 році від соціал-демократичної партії («Революційна соціалістична партія Швеції») відкололася її ліва група на чолі з Альбіном Стрьомом, що базувалася в Гетеборзі. А. Стрьом прагнув підтримати лівих соціал-демократів із західних приморських областей. Вони заснували щотижневу газету «Arbetarposten» («Робітничі відомості»). У тому ж році група увійшла до складу антисталінської Комуністичної партії Швеції, прийнята з того часу їх назва як Соціалістична партія. Після зміни політики Соціалістичної партії в 1940 році прибічники А. Стрьома вийшли з неї, та поклали початок ЛСП. Центральний органом ЛСП була газета «Arbetarposten», редактором якої був А. Стрьом. У період Другої світової війни тираж газети становив приблизно 1000 примірників, у післявоєнний час доходив до 1500. Газета розповсюджувалася в основному в Гетеборзі і, в меншій мірі, в Буросі. Газета виходила до 1961 року, а після смерті Стрьома існувала ще до 1963 р., згодом і ЛСП перестала існувати. У 1945 році було від ЛСП відкололася група на чолі з Евальдом Хеглундом і Антоном Нільсоном, яка вважала, що партія має дотримуватися прозахідного курсу. На основі цієї групи була створена Незалежна робоча партія, яка приєдналася пізніше до Четвертого інтернаціоналу.
У 1939—1945-ті роки Період Другої світової війни був важким часом для компартії Швеції. Вона була єдиною політичною силою у Швеції, яка підтримувала СРСР в Радянсько-фінській війні 1939–1940 років, що використовувалося як найчастіший привід для репресій проти партії. 26 липня 1940 р. після введення в прибалтійські республіки частин Червоної Армії і зміни влади в них газета «Ny Dag» писала:
Виконавчий редактор газети Густав Йохансон зазначав тоді:
Крім того, партія підтримувала підписання «пакту Молотова — Ріббентропа». У вересні 1939 року Центральний комітет КПШ прийняв декларацію, в якій зазначалося: