Гляйхшальтунг (, , від Gleich  — рівний, однаковий і Schaltung — схема, підключення, включення) — був процесом нацифікації, за допомогою якого Адольф Гітлер — лідер Нацистської партії в Німеччині — встановив систему тоталітарного контролю та координації над усіма аспектами німецького суспільства «від економіки і професійних спілок до медіа, культури та освіти».

Хоча Веймарська конституція номінально залишалася чинною протягом усього терміну гітлерівської диктатури, майже повна нацифікація була досягнута до 1935 року завдяки рішенням, ухваленим під час Нюрнберзького з'їзду того року, що об’єднали символи партії та держави (див. Прапор Третього Рейху) і позбавили німецьких євреїв громадянства (див. Нюрнберзькі закони). Принципи , включно з Нюрнберзькими законами, також застосовувалися до окупованих територій Німецького Рейху.

Термінологія — це складне слово, що походить з німецьких слів (однаковий) і (схема, перемикання), і було запозичене з електротехнічного терміну, що означає, що всі вимикачі підключені до одного контуру, що дозволяє активувати їх одночасно за допомогою головного вимикача. Вперше вжив його імперський міністр юстиції Франц Гюртнер. Його перекладали по-різному: «координація», «нацифікація держави і суспільства», «синхронізація» та «приведення до спільного знаменника». В англомовних текстах часто використовують неперекладене німецьке слово, щоб передати його унікальне історичне значення. У своїй основоположній праці про націонал-соціалістичну лексику Nazi-Deutsch/Nazi-German: An English Lexicon of the Language of the Third Reich історики Роберт Майкл і Карін Дорр визначають як: «Консолідація. Усі соціальні, політичні та культурні організації німецького (народу) мають контролюватися та діяти відповідно до нацистської ідеології та політики. Усяка опозиція має бути усунена». Це узгоджується із загальним описом, який надала історик Джейн Каплан, охарактеризувавши цей термін як «координацію німецьких інституцій у цілісне нацифіковане ціле».

Правова основа Нацисти змогли здійснити завдяки низці правових заходів, ухвалених урядом Рейху протягом 19 місяців після 30 січня 1933 року, коли Адольф Гітлер став канцлером Німеччини. Ці укази, акти та закони створили видимість законності, за допомогою якої органи влади та важелі політичної влади були поставлені під контроль нацистів і Гітлера.

Указ про пожежу Рейхстагу. Наступного дня після пожежі Рейхстагу президент Німеччини Пауль фон Гінденбург, діючи на прохання Гітлера та на підставі надзвичайних повноважень за статтею 48 Веймарської конституції, видав Указ про пожежу Рейхстагу (28 лютого 1933). Цей указ, офіційно названий «Указ райхспрезидента про захист народу і держави», призупинив дію більшості громадянських прав і свобод, закріплених у конституції, зокрема право на хабеас корпус, свободу слова, преси, зібрань і таємницю комунікацій. Це дозволило заарештовувати політичних противників, передусім комуністів, і тероризувати виборців силами (СА) (нацистське воєнізоване крило) напередодні виборів. Саме в цій атмосфері 5 березня 1933 року відбулися загальні вибори до Рейхстагу. Нацисти сподівалися здобути абсолютну більшість і усунути своїх коаліційних партнерів — Німецьку національну народну партію (DNVP). Однак нацисти отримали лише 43,9% голосів, що не дотягувало до більшості та було значно нижче частки, необхідної для більшості у дві третини, потрібної для зміни федеральної конституції. Закон про надзвичайні повноваження. Коли новообраний Рейхстаг зібравсябез делегатів-комуністів, чия участь у політичному житті була забороненавін ухвалив Закон про надзвичайні повноваження (23 березня 1933). Цей закон, офіційно названий «Закон про ліквідацію бідування народу та держави», надавав уряду (райхсканцлеру та його кабінету) право видавати закони протягом чотирьох років без участі Рейхстагу чи Рейхспрезидента. За певних обставин ці закони могли «відхилятися від Конституції». Як конституційна поправка, він потребував більшості у дві третини голосів для ухвалення. Навіть із забороною комуністів нацисти та їхній союзник DNVP все ще мали значно менше голосів, ніж потрібно для цієї більшості. Однак шляхом залякування депутатів (зокрема, оточивши Рейхстаг кордоном із членів СА) та обіцянок релігійної свободи Католицькій партії Центру вдалося отримати необхідну надбільшість. За винятком голосів СДПН, яка проголосувала проти, Закон про надзвичайні повноваження пройшов у Рейхстазі 444 голосами проти 94. На практиці цей Закон означав, що верховенство права та демократичні гарантії, встановлені Веймарською конституцією, були скасовані. Він створив нібито правову основу, за допомогою якої Гітлер міг фактично обійти конституційний лад Веймарської республіки й нав'язувати свою волю нації через укази. По суті, це перетворило його уряд на диктатуру. Тимчасовий закон про координацію земель з Рейхом. Ухвалений рейхсурядом на основі Закону про надзвичайні повноваження, «Тимчасовий закон про координацію земель з Рейхом» (31 березня 1933) розпускав чинні парламенти всіх німецьких земель, крім щойно обраного прусського ландтагу, який нацисти вже контролювали. Він також наказав переформувати земельні парламенти на основі голосів, поданих на виборах до Рейхстагу 5 березня (крім комуністичних місць, які не заповнювалися). Завдяки цьому положенню нацисти та їхні партнери з DNVP змогли отримати робочу більшість в усіх парламентах. Закон також передбачав одночасний розпуск усіх земельних парламентів після розпуску Рейхстагу. Крім того, він надавав земельним урядам такі ж повноваження ухвалювати законодавство, які мав рейхсуряд згідно із Законом про надзвичайні повноваження. Другий закон про уніфікацію земель з Рейхом. Для подальшого розширення своєї влади над німецькими землями уряд Рейху ухвалив «Другий закон про уніфікацію земель з Рейхом» (7 квітня 1933 року). Цей захід запроваджував по одному Рейхсштатгальтер, букв. «імперський намісник») у кожній землі. Ці посадовці, яких призначав президент за поданням канцлера, підпорядковувалися міністру внутрішніх справ Вільгельму Фріку і мали виконувати роль місцевих проконсулів у кожній землі з майже повним контролем над урядами земель. Вони отримали повноваження головувати на засіданнях земельного уряду, призначати та звільняти земельного міністр-президента, а також інших високопосадовців і суддів, розпускати ландтаг, призначати нові вибори та промульгувати земельні закони. Закон надавав посаду у Пруссії самому рейхсканцлеру. Закон про відновлення професійного чиновництва. Іншим заходом нацистської (уніфікації) стало ухвалення «Закону про відновлення професійного чиновництва» (7 квітня 1933 року), який передбачав «координацію» державної службияка в Німеччині включала не лише бюрократів, а й шкільних учителів, професорів, суддів, прокурорів та інших фахівцівна федеральному, земельному та муніципальному рівнях. Закон дозволяв усувати з посад євреїв та комуністів, за незначними винятками для тих, хто воював у Першій світовій війні або втратив на війні батька чи сина. Закон про опікунів праці. 2 травня 1933 року профспілкові офіси були атаковані та захоплені штурмовиками СА. Офіси закрили, газети припинили вихід, кошти конфіскували, а лідерів заарештували. Для нав'язування координації працівникам приватного сектору Закон про опікунів праці (19 травня 1933 року) запроваджував нові регіональні посади, відомі як опікуни праці, кожен з яких призначався в один із тринадцяти великих економічних районів (). Вони мали забезпечувати промисловий мир і регулювати трудові договори, включаючи встановлення заробітної плати та вирішення спорів між роботодавцями та працівниками. Це фактично витіснило колективні трудові спори, промислові акції та страйки, оскільки опікуни мали повноваження накладати юридично обов'язкові рішення. Закон проти утворення партій. Комуністична партія була фактично заборонена, окрім назви, Указом рейхспрезидента про пожежу Рейхстагу, а з 6 березня — повністю. Після додаткових місяців насильства та залякування Соціал-демократичної партії уряд конфіскував усі її активи та остаточно заборонив її 22 червня 1933 року, скасувавши всі виборчі мандати СДПН як у Рейхстазі, так і в ландтагах. До початку липня всі інші партії, навіть колишні союзники нацистів — НННП, були залякані до саморозпуску, щоб уникнути арештів та ув'язнення в концентраційних таборах. Так, НННП (27 червня), Німецька державна партія (28 червня), Баварська народна партія (4 липня), Німецька народна партія (4 липня) та Партія Центру (5 липня) офіційно розпустилися. «Закон проти утворення партій» (14 липня 1933 року) проголосив НСДАП єдиною легальною політичною партією в країні, формалізувавши те, що вже було досягнуто кампанією нацистського терору та повною капітуляцією опозиції. Закон про забезпечення єдності партії та держави. Коли НСДАП залишилася єдиною легальною партією, Гітлер прагнув поширити контроль партії на всі важелі державної влади та управління через «Закон про забезпечення єдності партії та держави» (1 грудня 1933 року), ухвалений урядом Рейху на підставі положень Закону про надзвичайні повноваження. Закон встановлював НСДАП як статутну або з юрисдикцією над її членами. Партія та СА стали офіційними органами Німецького Рейху. Заступник партії (Рудольф Гесс) і Начальник штабу, СА (Ернст Рем) стали ex officio членами уряду Рейху як міністри без портфеля, що ще більше переплело керівництво партії та держави. Державні установи, включаючи органи громадської безпеки та правопорядку, такі як поліція, прокуратура та суди, були зобов'язані надавати партії та СА адміністративну та юридичну інформацію і слідчу допомогу. Партійні суди () отримали статус офіційних юридичних інституцій держави, і будь-який злочин проти партії тепер вважався злочином проти держави. Ці суди тепер мали повноваження призначати затримання або ув'язнення як покарання. Закон про відбудову Рейху. Усі земельні парламенти були розпущені (разом із Рейхстагом) 14 жовтня 1933 року. Хоча 12 листопада відбулися нові вибори до Рейхстагу, нові земельні парламентські вибори не призначалися. Тепер, у першу річницю приходу до влади, уряд Рейху домігся від Рейхстагу одноголосного ухвалення «Закону про відбудову Рейху» (30 січня 1934 року). Це був один із лише семи законів, ухвалених Рейхстагом за 19 засідань, проведених за весь час нацистського режиму, на відміну від 986 законів, виданих виключно урядом Рейху (Гітлером і його кабінетом) на підставі Закону про надзвичайні повноваження. Закон про відбудову, у формі конституційної поправки, формально скасував поняття федеративної республіки. Земельні парламенти були повністю ліквідовані, а земельний суверенітет перейшов до уряду Рейху. Землі, хоч і не були ліквідовані як такі, зводилися до простих адміністративних органів, підпорядкованих Рейху, фактично перетворюючи Німеччину на жорстко централізовану унітарну державу. Знищивши автономію історичних німецьких земель, Гітлер досяг того, на що Бісмарк, Вільгельм II і Веймарська республіка ніколи не наважувалися. Закон про скасування Рейхсрату. За два тижні після скасування земельних парламентів уряд Рейху видав «Закон про скасування » (14 лютого 1934 року), який формально ліквідував , другу або верхню палату національного парламенту, що представляла землі. Це було явним порушенням Закону про надзвичайні повноваження: хоча стаття 2 цього закону дозволяла урядові ухвалювати закони, що відхиляються від Конституції, вона прямо захищала існування Рейхстагу та .