«Вирій» або «Вирѣй» — міжнародний науково-пошуковий та освітній табір-експедиція, основним завданням якого є поширення знань про історію, географію та культуру українських етнічних земель поза межами сучасних кордонів України. В часі табору учасники беруть участь у впорядкуванні, інвентаризації та реставрації українських сакральних об'єктів на території сучасної Польщі. Велику частину програми становлять краєзнавчі екскурсії та мандрівки місцями української історії та культури Холмщини, Надсяння, Західної Бойківщини та Лемківщини, зустрічі з автохтонним українським населенням. «Вирій» відбувається щорічно у літній період у формі двотижневого табору. Структура таборування базується на традиціях українського Пласту.
Сьогодні експедицію проводить Громадська організація «Вирій» (Львів), створена у 2014 році, спільно з українською скаутською організацією «Пласт» та кафедрою реставрації Національного університету «Львівська політехніка». Серед постійних партнерів — громадські організації ЛММГО «Ватага Бурлаків», ЛОМГО «Молода Лемківщина», ЛОО «Лемківщина», ОУМ «Спадщина», ГО «Закерзоння» (Канада), Благодійний фонд Богдана Гаврилишина, органи місцевого самоврядування — Львівська обласна рада, Львівська обласна державна адміністрація, Львівська міська рада, а також небайдужі до ідеї збереження історичної пам'яті люди.
Назва За назву табору невипадково було обрано слово «вирій», яким, окрім теплих країв, куди відлітають птахи узимку, в народі називали земний рай, де знаходиться сонмище душ предків. Адже віддавна люди знали, що, зберігаючи пам'ять про предків, вони будують своє майбутнє та майбутнє своєї громади.
Ідея та мета Ідея табору виникла весною 2006 року після того, як декілька львівських пластунів відвідали урочисте відкриття меморіалу загиблим у 1940-х мешканцям українського села Павлокома (Польща), після чого здійснили коротку подорож Надсянням та Західною Бойківщиною.
Мета табору полягає у згуртуванні української молоді з України та Польщі навколо спільного обов'язку оберігати та відновлювати національну пам'ять на етнічних землях українців, що нині перебувають у складі сучасної території Польщі, землях так званого Закерзоння.
Табір пробуджує почуття самоідентичності у широких кіл української молоді та прагне протидіяти асиміляції українців-автохтонів поза межами України.
«Вирій» виконує науково-пошукову та освітню місію. Звідси дві основні мети табору — реставраційна та просвітницька. Відштовхуючись від цього побудована структура табору, яка складається з двох етапів: стаціонарного та мандрівного.
Історія табору
Табір-експедиція «Вирій» виник на основі студентської експедиції «Меморіальна пластика бруснівської школи в контексті ревалоризації (відновлення) архітектури ансамблів кладовищ (Любачівщина, Республіка Польща)», проведеної у 2008 році в с. Жуків Підкарпатського воєводства. Експедиція відбулась на підставі запрошення Перемиського відділу Об'єднання українців у Польщі (Марія Туцька, Степан Колосівський) та Андрія Кобака (Вроцлав). Українську сторону координувала директор МІОК НУ «Львівська політехніка» Ірина Ключковська. Науковими керівниками експедиції були доц. НУ «Львівська політехніка» Ореста Ремешило-Рибчинська та доц. Олена Стасюк.
Перший табір «Вирій» відбувся у серпні 2009 року. Окрім наукової він також поєднав виховну, історико-краєзнавчу, просвітницьку та інтеграційну складові. Проект ініціював та очолив Андрій Котлярчук (комендант експедиції з 2009 по 2013 рр, архітектор-реставратор, член Пласту у Львові). Співорганізаторами були Олена Стасюк (науковий керівник, доц. НУ «Львівська Політехніка», реставратор творів мистецтва), члени Пласту у Львові (Тетяна Яремкевич, Андрій Пивоварчук, Святослав Стець, Устина Стефанчук, Софія Мельничук), Гданську (Польща)(Тарас Костик), Члухові (Польща) (Ігор Горків), Перемишлі (Польща)(Марія Туцька, Степан Колосівський). З 2010 року до розвитку та вдосконалення табору-експедиції долучаються нові активісти: Оксана Стефанишин (Борислав), Ірина Гірна (Львів), Ольга Свідзинська (Луцьк), Тарас Радь (Львів), Назар Радь (Львів), Тетяна Бей (Львів), Петро Задорожний (Львів), Роман Стрехалюк (Львів), Анна Тимець (Гурово Ілавецьке, Польща), Христина Дубницька (Львів), Орест Ваврух (Львів), Володимир Гіссовський (Львів), Роман Колодій (Львів) та інші.
Табір «Вирій» став одним із перших старшопластунських таборів в історії відновленого Пласту в Україні. Також, «Вирій» донині є єдиним міжнародним старшопластунським табором Пласту в Україні, що проводиться за кордоном.
Протягом шести років проведення табору «Вирій» у ньому взяло участь близько 170 учасників з України, Польщі, Канади та США. Серед них пластуни, студенти, професійні реставратори, активісти громадських організацій. Основною цільовою аудиторією «Вирію» є українська молодь, яка має змогу безпосередньо усвідомити наслідки спустошення етнічних українських земель на території сучасної Польщі, збагатити знання з історії українсько-польських відносин. Поміж них багато тих, чиї предки стали живими свідками депортацій та висиленчої кампанії Польського комуністичного уряду, завершальною стадією якої стала операція "Вісла".
Хронологія
10—17 серпня 2008 — с. Жуків (Республіка Польща) 8—19 серпня 2009 — с. Жуків (Республіка Польща) 15—26 серпня 2010 — с. Жуків (Республіка Польща) 9—22 серпня 2011 — с. Подемщина (Республіка Польща) 7—18 серпня 2012 — с. Князі (історична назва Любича Князі) (Республіка Польща) 7—20 серпня 2013 — с. Князі (Республіка Польща) 12—24 серпня 2014 — села Князі, Жуків і Подемщина (Республіка Польща) 9—20 серпня 2015 — с. Суха Воля (Республіка Польща) 8—19 серпня 2016 — с. Суха Воля (Республіка Польща) 8—19 серпня 2017 — с. Подемщина (Республіка Польща) 8—20 серпня 2018 — с. Змієвиська (Республіка Польща) 10—18 серпня 2019 — с. Новий Люблинець (Республіка Польща)
Перший табір
У 2009 році «Вирій» продовжив свою роботу на українському цвинтарі в Жукові, що на Любачівщині (нині ґміна Чесанів Підкарпатського Воєводства). Табір був ініційований та організований групою старших пластунів зі Львова за сприяння пластунів Польщі, Об'єднання українців в Польщі та Національного університету «Львівська Політехніка». Учасниками табору були старші пластуни з України (Львів, Самбір, Чернівці, Кіровоград, Вишгород) та Польщі (Перемишль, Ґданськ, Члухів, Білостік, Ґурово Ілавецьке).
На середину ХХ століття село Жуків було українським, в 1946 році мешканців було повністю депортовано, переважно на територію тодішньої Радянської України, а решту під час операції «Вісла» насильно вивезли на західні та північні терени Польщі (декотрі з їхніх нащадків брали участь в таборі). Сьогодні велика частина села спустошена, решта забудована новими хатами, де мешкають поляки. Залишилась дерев'яна церква XVIII ст., що нині діє як римо-католицький костел. Сільський цвинтар, що діяв з початку XVIII ст., окрім свого історичного значення має неабияку мистецьку цінність. Кам'яні надгробки виготовлені руками майстрів бруснівської школи каменярства (українське село Старе Брусно, де діяла школа, нині не існує). Українці, що народилися і були хрещені в Жуківській церкві, з'їжджаються сюди з різних куточків світу раз на рік в кінці серпня. Усім їм уже поза 70. Після тривалого занедбання цвинтар перетворився на зарості лісу, з-поміж яких де-не-де виглядали «найбільш стійкі» хрести, більша ж частина хрестів впала та загрузнула в землю.
За підсумками стаціонарного етапу другого табору було проведено докладну інвентаризацію жуківського цвинтаря, розчищено його від зарослів, віднайдено в землі та піднято більшу частину хрестів, найстарші з яких датуються першими роками XIX ст., розчищено та проведено обміри напівзруйнованої цвинтарної каплиці, встановлено повалений хрест на символічному кургані «Борцям за волю України» в Жукові та сусідньому селі Гораєць.
У часі табору учасники здійснили ряд мандрівок містами та селами Любачівщини, Надсяння, Східної Лемківщини, гірськими полонинами Західної Бойківщини, відвідали багато давніх дерев'яних та мурованих українських церков, цвинтарів, музеїв, меморіялів та інших місць, пов'язаних зі споконвічним перебуванням українців на цих землях та їхньою боротьбою за волю України. Останній вечір та ніч учасники табору гостювали у колишнього вояка повстанської сотні «Хріна» на Закерзонні Івана Годованця, який повернувся і мешкає в рідному, колись бойківському селі Ветлина.
Другий табір
У 2010 році «Вирій» відбувався під гаслом «Завітай у край предків!». Кількість учасників — 30 осіб з України, Польщі та Канади під керівництвом доцента кафедри реставрації НУ «Львівська Політехніка» Олени Стасюк, разом з якими протягом двох днів також працював професор Академії мистецтв у Варшаві Януш Смаза.
Стаціонарна частина табору, що тривала 6 днів, відбувалася, як і в попередні два роки, поблизу села Жуків. Експедиції вдалося завершити розпочатий у 2008 році пошук захованих в землі кам'яних надгробків, розчищено кінцеву частину цвинтаря. Продовжено створення точного інвентарного плану кладовища. Терен умовно розбито на малі квадрати, понад 50 виявлених раніше надгробків отримали свої інвентарні справи, їх було також обміряно, зарисовано, відфотографовано.
У цей самий час було проведено багато фахової консерваційної та реставраційної роботи, суттєво більше, аніж у попередні роки. Було створено польову лабораторію, де під накриттям осушувались відламані фрагменти хрестів, відбувалося армування і склеювання. Загалом за час експедиції склеєно близько 60 надгробків, що мали різний ступінь пошкодження. Вперше було застосовано метод побілки вапном як традиційний, природний метод консервації каменя.
У перерві роботи на цвинтарі учасники «Вирію» взяли участь у знаковій для збереження історичної пам'яті українців на Закерзонні події — очолили процесію до відкриття пам'ятника замордованим 6 квітня 1945 року 185 українцям в с. Гораєць.
Особливо насиченою була мандрівна частина, яка тривала протягом 11 днів. Почалася вона з поїздки територією Надсяння за маршрутом Старий Люблинець — Новий Люблинець — Олешичі — Кальників — Пискоровичі — Ярослав. Учасники табору мали можливість поспілкуватися з місцевими українцями, почути спогади живих свідків історичних подій, зустріти празник Преображення Господнього разом з українською громадою міста Ярослава в місцевій українській церкві.
Далі «Вирій» вирушив на терени Лемківщини та Західної Бойківщини за маршрутом Сянік — Чертіж — Команча — Береги-Горішні — Полонина-Царинська — Зиндранова — Свидник (Словаччина) — Ялинка (Словаччина) — Квітонь — Бортне — Ждиня — Липна — Довге — Вишеватка — Котань — Улюч — Перемишль — Млини. Учасники табору здійснили сходження на полонину Царинську — найвищу точку Західних Бескидів Польщі, звідки видно Львівську та Закарпатську області України, а також територію Словаччини. Відвідали осередок лемківського каменярства у селі Бортне, Музей лемківської культури у Зиндрановій, Музей української культури у Свиднику, «Лемківську Ватру» у Ждині, Український «Народний дім» у Перемишлі, меморіал воїнів УСС та УГА в Пикуличах, могилу Михайла Вербицького у селі Млини, що на українсько-польському прикордонні.
Третій табір
У зв'язку з завершенням основних робіт в Жукові у 2011 році табір було вирішено провести на новому місці. Ним став український цвинтар в селі Подемщина, що розташоване в східній частині Любачівщини.
Село цікаве тим, що знаходиться у безпосередній близькості з центром давнього каменярства, Старим Брусном. Всі українці Подемщини, які не загинули під час Другої світової війни, були вивезені на територію СССР, і встановити контакти з ними чи з їхніми нащадками не вдалося. В селі було декілька цвинтарів: т. зв. «старий» біля церкви (ані церква, ані цвинтар не збереглися), «холерний», де ховали померлих під час епідемій, і т. зв. «новий» (поховання на цьому місці почалися в останній декаді XIX ст., хоча є й дещо давніші могили).