Від найдавніших часів до заснування Територія міста та його околиць була заселена з найдавніших часів. Біля Снігурівки знайдені рештки стоянки доби мезоліту (10 — 8 тис. років тому), поселення та курганні поховання доби бронзи (ІІІ — І тисячоліття до н. е.), скіфського та пізньоскіфського часу (IV — I ст. до н. е.), а також поселення перших століть нашої ери.
З кінця XIV до XVI століття землі входили до складу Великого князівства Литовського, Руського, Жемантійського. З кінця XVI століття землями володіють ногайці , васали Османської імперії , території входять до т. зв. Дикого Поля. У другій половині XVIII століття територія увійшла до складу Російської імперії за угодами Кючук-Кайнарджійського договору 1774 року. Лише 1803 року з утворенням Херсонської губернії почалася активна колонізація краю. Були засновані міста (сучасні обласні центри України): Херсон (1778) і Миколаїв (1789), а сам край став частиною Засільської волості у складі Херсонського повіту.
Російська імперія Снігурівка була заснована на правому березі Інгульця восени 1812 року переселеними державними селянами зі СнігурівкиТамтешні селяни, зазнавши від поміщика Комарова триденної панщини (замість звичної дводенної), підняли бунт, який підтримали сусідні села. Після його придушення частина селян була переселена до Херсонської губернії, де й заснували однойменне село (Бондарева Л. А. «Снигирёвка» // Культурное наследие земли Смоленской ) та Ненадєйківки Климовицького повіту Могилівської губернії. За даними ревізії 1816 року у селі мешкало 322 особи . Переселенці спочатку звільнялися від подушного податку та оброку, отримували від скарбниці наділ, який становив 15 десятин на ревізьку душу. Користування землею було громадським. Громадська земля ділилася на 2 «відруби»: кращий (3974 десятини) — між Інгульцем і Новопетрівкою і т. зв. Сибір — 4347 десятин, які розкинулися за 25 — 30 верст від села. Окрім того, до 300 десятин громадської землі були непридатні для обробітку.
Місцеві поміщики свавільничали, вдавалися до самовільного захоплення селянських земель, тому мешканці Снігурівки 1823 року навіть скаржилися новоросійському генерал-губернатору Михайлу Воронцову. Щорічно селяни платили 30 — 36 карбованців різноманітних податків, виконували повинності: поштову, дорожню, військову тощо. Щоб мати можливість заплатити податки, чоловіки багатьох родин ходили на заробітки. У зв'язку з бідністю та епідеміями була високою смертність населення. Тому 1828 року до армії взяли лише одного рекрута замість 6 — 8, як у попередні роки.
Згідно закону про поземельне облаштування державних селян від 24 листопада 1866 року за мешканцями Снігурівки закріпили земельні наділи, котрі раніше перебували у їхньому користуванні. Селяни обкладалися щорічним оброком, який значно перевищував попередні оброчні платежі. 1886 року відбувся перерозподіл землі громади за кількістю їдців. Також у той час селян перевели з плати оброку на обов'язковий викуп наділів.
На зламі ХІХ — ХХ ст. у користуванні сільської громади Снігурівки перебувало 8348 десятин землі, але багато мешканців села жили в складних умовах, частина населення мала щоліта вирушати на пошуки сезонних заробітків. Значні землі околиць Снігурівки концентрувалися в руках місцевих поміщиків (Лінке, Рафтопулової та інших), які володіли більше ніж 2 тис. десятинами кожен.
До 1891 року в селі не було фельдшерського пункту. А з 1901 року Снігурівка мала приміщення лікарні, де 1912 року було 10 ліжок. Лікар, 4 фельшери і санітар обслуговували 15 тис. жителів регіону.
1862 року в селянській хаті відкрито трирічну парафіяльну школу, окреме приміщення для якої збудовано на кошти селян у 1865 році.
Восени 1905 року до краю докотилася Революція 1905 — 1907 років. Саме тоді відбулися масові стихійні виступи селян, які призвели до нападів на маєтки, комори, економії поміщиків (Пономаренка, Заїкіна, Трубецького, Шполи). Однак невдовзі бунт було придушено. Восени 1906 року, після закінчення слідства, багатьох учасників виступів засудили до різних термінів ув'язнення та заслання до Сибіру.
Під час Столипінської аграрної реформи відбулася ліквідація громадського землеволодіння. Частина незаможних селян неспроможних пристосуватися до нових реалій залишилася без землі. З 1908 по 1913 рік десятки сімей виїхали зі Снігурівки до Акмолінської області, Тобольського краю та інші віддалені райони Російської імперії. 1907 року за сприяння повітового земства в селі організували кредитне товариство, яке надавало позики під 8 — 12 відсотків.
1912 року Снігурівка стає центром волості. Першим волосним старостою був Середа Ілля Дмитрович.
На початку ХХ століття Снігурівка стала значним хліботорговим центром Херсонського повіту. Цьому сприяло вигідне розташування села на гужовому шляху Херсон — Кременчук, а також водне сполучення по Інгульцю з Херсоном та іншими причорноморськими портовими містами. Напередодні Першої світової війни мешканці краю працювали на будівництві залізниці Херсон — Миколаїв — Катеринослав, яка 1916 року була введена в дію.
Українська революція Після Лютневої революції у квітні 1917 року волосний з'їзд землеробівБув представлений переважно заможним селянством підтримав тимчасовий уряд у прагненні вести війну до переможного кінця. Наприкінці квітня робітники залізничної станції оголосили страйк, вимагаючи включити до складу волосного громадського комітету представника від залізничників, і домоглися успіху.
Після жовтневого перевороту у лютому 1918 року на території краю з'являються селянські ради та земельні комітети. Починається перерозподіл земель, конфіскація поміщицьких маєтків, їх майна. Подальші соціальні реформації перериваються громадянською війною.
У березні 1918 році до села увійшли союзні Гетьманському уряду німецько-австрійські війська. Невдовзі їх змінили франко-грецькі інтервенти. Наприкінці лютого 1919 року більшовицькі частини захопили Снігурівку, однак уже в травні їх вибило військо Матвія Григор'єва. А в серпні того ж року село захопила Добровольча армія А.Денікіна. У жовтні загін висунських повстанців на чолі з Ларіоном Завгороднім відбив денікінців, однак незабаром повстанців вибив із села білогвардійський 42-й Донський полк. Лише наприкінці січня 1920 року село зайняли частини 41-ї дивізії Червоної армії, край остаточно опинився під контролем радянської влади.
По закінченні громадянської війни на теренах краю у Снігурівці залишилось 966 чоловіків і 884 жінки проти 1605 і 2118 у 1916 році. Село мало 657 дворів, 3 кузні, 7 швейних майстерень і 13 дрібних крамниць. У цілому за року війни селу було завдано збитків на суму 1,5 млн. карбованців (у цінах 1920 року)
У лютому 1920 року в селі виник волосний революційний комітет, а 18 квітня — волосний виконавчий комітет Ради робітничих селянських депутатів, першим головою якого став А. О. Дмитрулін. Також навесні було утворено партійний осередок, який очолив партизан Ф.Матосов. Тоді ж постав волосний комсомольський осередок. Незабаром у дусі більшовицької організації відбувся волосний з'їзд сільських комуністичних осередків, всі учасники якого (30 осіб) після з'їзду роз'їхалися сусідніми волостями сприяти продрозверстці. Наприкінці червня зорганізувався Комітет незаможних селян (КНС), діяльність якого була направлена на земельні перетворення, продрозкладку, відбудову сільського господарства. А восени КНС навіть направив добровольців до Червоної армії на боротьбу з Врангелем у Криму. Таким чином, вже 1920 року Снігурівка та край отримали розгорнуту більшовицьку систему місцевої влади.
Радянський період 1920 року були закладені більшовицькі організаційні зміни на селі. Найперше на облік взято поміщицькі та надлишки куркульської землі, а також продовольчі запаси, тяглову силу та сільськогосподарський інвентар. Селяни отримали по 4 десятини землі на їдця. Вдалося здійснити максимальний засів орних земель і виконання продрозкладки. Поступово в селі та загалом в краю поширився коопераційних рух. У січні 1921 року створена сільськогосподарська артіль «Надія».
Попри намагання активного відновлення сільського господарства, стан селян надалі погіршувався, зокрема внаслідок політики «воєнного комунізу» та посухи 1921 — 1922 років, яка охопила 75 % Миколаївської губернії. Лише з часом мешканцям удалося подолати голод.
У березні 1923 року утворився Снігурівський район Херсонського округуЗагалом територія сучасної Миколаївщини, тоді входила до трьох округів: Миколаївського з 9-ма районами (Варварівський, Вознесенський, Володимирівський, Ландауський, Миколаївський, Новобузький, Новоодеський, Очаківський і Привільнянський), Одеського з 2-ма районами (Первомайський і Тилігуло-Березанський) та Херсонського з 2-ма районами (Березнегуватський і Снігурівський) Одеської губерніїУ жовтні 1922 року сталося об'єднання Миколаївської й Одеської губернії. Того року з числа середняків і незаможних селян організувалося тракторне товариство. На кінець 1927 року в товаристві налічувалося 31 господарство. Невдовзі господарство реформували у ТСОЗ (товариство спільної обробки землі), його очолив Олекса Селіванов.
Наступного року організовуються ТСОЗи «Надія», «Згода», «Свобода», «Перемога бідноти», «Нове життя». Всього їх у Снігурівці було сім, а по сільраді — 13. Навесні 1930 на базі ТСОЗів і артілі «Надія» створено колгосп, в якому об'єдналися 90 % дворів райцентру. Так розпочалася суцільна колективізація після проголошеного Й.Сталіним «Великого перелому»3 листопада 1929 року Й.Сталін у своїй статті «Рік великого перелому: до ХІІ річниця Жовтня» , опублікованій 9 листопада у газеті «Правда», окреслив подальший шлях соціально-економічного розвитку, в якому також говорилося про перехід від індивідуального до колективного господарства. Тобто проголошувалася колективізація, розпочалося згортання НЕПу. До травня 1931 року колективізація в Снігурівці охопила 93,1 % селянських господарств.
Спочатку технічна база господарств була слабкою, але невдовзі в Снігурівці та районі стався стрибок. Ще 1928 року для забезпечення технічної допомоги господарствам району створено державний пункт технічної допомоги, який мав 8 тракторів і обробляв 40 % орних земель. На базі цього пункту була створена одна з перших в УСРР МТС (Машинно-тракторна станція). У її створені активну участь узяла республіканська піонерська організація. Піонерами було зібрано десятки тисяч тонн металобрухту та макулатури. Отримані за це гроші (150 тис. карбованців) ввійшли до фонду будівництва машинно-тракторної станції. 18 червня 1931 року на відкриття Снігурівської МТС з усієї радянської України прибуло 150 представників піонерських організаційАнатолій Зима повідомляє (див. його статтю «Становлення: до 200-річчя Снігурівки»), що делегати очистили територію МТС від сміття, бур'яну, підготували землю під насадження дерев. МТС отримала ім'я Першого Всеукраїнського піонерського злетуВідбувся 15 — 18 червня 1931 року.
Згодом із Снігурівської МТС виділилися самостійні станції — Баратівська та Киселівська. Машинний парк Снігурівської МТС налічував 67 тракторів, 27 комбайнів, 20 автомашин.
У Снігурівці паралельно з аграрним сектором економіки відбувалося піднесення промисловостіНа перших порах це більше нагадувало розвиток цехово-ремісничих господарств. Так, 1925 року в селі працювало 5 кузень, 7 шевських і 1 майстерня з ремонту годинників. Діяло 6 великих і 12 дрібних торгових підприємств. Нараховувалось 5 олієнь, 11 млинів. 1922 року розпочалось будівництво електростанції згідно з планом ГОЕЛРО, яка 1926 рокуРік подано за: «Зима Анатолій. Становлення: до 200-річчя Снігурівки»; Тим часом у «Истории городов и сел Украинской ССР. Николаевская область» на сторінці 627 зазначається: «В 1922 г. началось строительство электростанции. Спустя пять лет она вступила в строй», виходить, що за цими даними станцію введено до експлуатації 1927 року (1922+5=1927) запрацювала. Того року снігурівці побачили вперше німий фільм і почули радіо. Гучномовець був встановлений у старій частині міста, де тепер розташована будівля колишнього універмагу.