Водонапірна вежа — історична інженерна споруда на Європейській площі у місті Вінниця, зведена в 1911 році, а введена в експлуатацію в 1912 році згідно з проєктом архітектора Григорія Артинова. Спочатку використовувалась як водонапірна вежа, каланча та головний міський годинник. Після Другої світової війни у вежі облаштували комунальні квартири для працівників міського водоканалу, будівля використовувалася ними як житло до 1977 року. З 1978 по 1985 роки тривала реконструкція вежі з добудовою та її пристосуванням під музей. Статус пам'ятки місцевого значення має від 17 лютого 1983 року. З 1985 по 1992 роки у вежі працювали Музей меморіалу революційної та бойової слави міста Вінниці, а з 1993 по 2022 роки - Музей пам'яті воїнів Вінниччини, загиблих в Афганістані (Музей воїнів-афганців). Обидва музеї були філіями Вінницького обласного краєзнавчого музею. Від 2000 року, згідно із рішенням міської ради, вежа внесена до переліку міської символіки. Рішенням №1131 Виконавчого комітету Вінницької міської ради 11 червня 2020 року вежу передано на баланс Центру історії Вінниці (з 1 лютого 2022 року - Музею Вінниці), а з 25 вересня 2024 року уся вежа доступна для відвідувачів (включно з оглядовим майданчиком).

Архітектура Сучасна вежа відрізняється від свого початкового вигляду. Такою вона стала в результаті реконструкції 1978-1985 років згідно з проєктом архітекторів Євгена Пантелеймонова та Володимира Спусканюка. Це восьмиярусна та витягнута в периметрі восьмикутна будівля (в межах 1-го поверху мінімальна вісь — 8,25 м, максимальна — 13,4 м), яка в перерізі має два кола, поєднаних в місці дотику (нагадуючи "8" або "∞"). Перший поверх рустований для створення ефекту постаменту, наступні п‘ять ярусів із червоної цегли розділяються між собою пілястрами та лжеарками, а замикає будівлю купол з надбудовою-башточкою, на якій знаходиться оглядовий майданчик (на висоті 30 м над рівнем тротуару). Загальна висота споруди — 41 м. Товщина стін в межах 1-го поверху сягає 2 м поступово зменшуючись до 1,5 м товщини на рівні 5-го поверху. Такий запас міцності конструкції був продиктований необхідністю витримати не лише масу споруди, але й додаткову масу води (максимально - 123 т), яка зберігалася в резервуарах на рівні 6-го поверху.

Основна зовнішня відмінність між початковим проєктом вежі та тим, який є після реконструкції — інша форма і розміри башточки-надбудови над куполом, інший колір стін (раніше були вибілені, а руст був сірий), а також розташування годинників з циферблатами: раніше вони знаходилися з чотирьох сторін купольної башточки-надбудови, а після реконструкції змістилися нижче (на рівень 6-го поверху).

Годинник та його мелодії

Годинник вгорі водонапірної вежі був запроєктований архітектором Григорієм Артиновим з самого початку і доповнював образ споруди, яка своїм виглядом мала нагадувати європейську ратушу. Цей часомір, який запрацював практично одночасно з годинником на міській Думі, є першим вінницьким вуличним годинником, з яким вінничани регулярно звіряли свій час. У зв’язку з тим, що вгорі вежі на башточці-надбудові поєднувалися годинник та спостережний пожежний пункт, проєкт даху тричі змінювався. Спочатку планувалося встановлення годинникового механізму з чотирма мідними циферблатами, який коштував понад 3 тисячі рублів. Саме тому обрали дешевший варіант з напівпрозорими циферблатами молочного кольору. Проте остаточна вартість й цього варіанту суттєво перевищила попередні розрахунки і склала 3210 рублів. Годинник складався з гирьового механізму, який розміщувався в спеціальній захисній шафі; з 4-х напівпрозорих циферблатів зі стрілками, які з допомогою осей поєднувалися з механізмом; бронзового дзвону. Вага всієї конструкції складала понад 1327 кг (81 пуд). Встановленням та налагодженням годинника на вежі у 1912 році займався окремий підрядник – Л.І. Залізник. В того годинника була і своя мелодія: щопівгодини та щогодини своїм боєм у дзвін він допомагав вінничанам орієнтуватися у часі. З більшовицькою окупацією міста в 1920 році часомір та його звуковий механізм припинили роботу, а під час Другої світової війни були остаточно знищені.

Лише після завершення реконструкції вежі і відкриття в ній музею у 1985 році почали працювати над створенням нового годинника. Тепер він став електричним, почав працювати від мережі 220 вольт і складався з окремих чотирьох годинникових механізмів, які встановили на місці центральних вікон шостого поверху. Новий механізм був спроєктований московським науково-дослідним інститутом «Часпром» та вінницькими спеціалістами ЦКБІТ – Центрального конструкторського бюро інформаційної техніки. Обладнання механізму було вироблено чехо-словацьким концерном «Тесла». Співробітниками ЦКБІТу було створено єдиний блок управління, що керував чотирма годинниковими механізмами. Нову звукову систему створив інженер ЦКБІТу Борис Бронштейн «кустарним» способом – залізний молоток бив у спеціально закріплену амортизаційну пружину від залізничного вагону, а звук, який виникав, підсилювали і виводили через гучномовці. Саме в той час на вежі з'явилися і сучасні циферблати, щоправда тоді вони були пофарбовані у бордовий колір. Годинні стрілки з того часу не змінилися, кожна з них важить 2,3 кг та має довжину 1 м, а хвилинні – 1,8 кг та 1,3 м. Загальна вага всього механізму кожного годинника становила 24 кг. Перший варіант годинника був введений в експлуатацію у 1985 році, але вже за кілька років – у 1988 році – було проведено його першу модернізацію. У 2006 році відбулася чергова заміна блоків управління годинниками, яку здійснив кампаніст (годинникар) зі Львова – Олексій Бурнаєв. Він створив для кожного годинникового механізму свій блок керування. На жаль, електроніка була чутлива до атмосферних перепадів температури та тиску, а тому часто виходила з ладу. Задля зменшення кількості аварійних ситуацій у 2021–2023 роках було проведено модернізацію чотирьох годинникових механізмів: встановлено нові електронні блоки управління годинниками (БУГ) на основі мікропроцесорної системи (вони мають власні назви: «БУГ-Північ», «БУГ-Південь», «БУГ-Схід» та «БУГ-Захід»), відремонтовано редуктори годинних і хвилинних стрілок, самі стрілки очищено, пофарбовано і збалансовано. Відтепер годинники можуть зберігати працездатність при температурах від -20 до +50 градусів за Цельсієм та працювати автономно до 48 годин в разі відключення електропостачання. За потреби годинниками можна керувати дистанційно та оперативно отримувати інформацію про їхній стан. Обертання стрілок годинникового механізму здійснюється презиційним – таким, що вирізняється найвищою точністю – двигуном постійного струму, виготовленим у Швейцарії. Роботи виконали спеціалісти вінницького підприємства ТОВ «Аналітика».

Перші мелодії перед ударами дзвонів з'явилися на вежі ще у 2015 році. Мелодії вмикали щогодини з 9:00 до 22.00, а після звучання пісні годинник давав довгий бій. Тоді можна було почути Гімн України, "Щедрик", пісні "Два кольори", "Рушник", "Час рікою пливе", "Реве та стогне Дніпр широкий". Згодом від такої ідеї відмовилися, залишили лише Гімн України, який лунав щодня о 9:00 до грудня 2021 року, та "Щедрик", який лунав о 12:00, 15:00 та 18:00 .

До Дня міста 13 вересня 2021 року з ініціативи директора Центру історії Вінниці Олександра Федоришена, за технічного супроводу й волонтерської допомоги в обробці композицій Назарія Давидовського, Миколи Андрущенка та Володимира Бахнівського, з вежі перед ударами дзвонів почали лунати нові мелодії: о 9:00 – Гімн України, о 12:00 – марш "Стяг" (популярна композиція часів Української революції 1917-1921 років), о 15:00 – "Подоляночка", о 18:00 – "Щедрик", а о 21:00 – "Ода до радості" .

19 грудня 2021 року, на час сезону зимових свят, на вежі оновили мелодії. Це українські колядки "Добрий вечір тобі, пане господарю” (лунала о 15:00) і “Нова радість стала” (лунала о 9:00), а також світові різдвяні хіти “Stille Nacht” (з нім. “Тиха ніч”, лунала о 21:00) і “Jingle bells” (з англ. “Дзвін дзвіночків”, лунала о 12:00). Єдина мелодія, що залишилась на своєму місці — “Щедрик”. Наприкінці січня 2022 року на вежі повернули попередні мелодії.

З 25 квітня 2022 року було додано кілька нових мелодій: відтепер о 15:00 "Подоляночка" була замінена мелодією пісні "Ой у лузі червона калина", а о 21:00 замість "Оди до радості", зазвучала "Молитва за Україну". О 10:00, 11:00, 13:00, 14:00, 16:00, 17:00, 19:00 та 20:00 перед ударами дзвонів почала лунати власна мелодія – це оброблена і трохи переосмислена частина музичних позивних вінницького радіо, які ще наприкінці 1990-х використовувались в ефірі.

24 лютого 2023 року - до роковин російського повномасштабного вторгнення - з головного міського годинника почала лунати композиція "Il Silenzio" (Тиша). "Il Silenzio" була написана як меморіальна композиція до 20-річчя визволення Нідерландів у 1965 році. Її створив італійський музикант і композитор Ніні Россо. Мелодія вважається варіацією американського військового сигналу «Taps». Россо під час створення нової композиції використовував за основу також військовий сигнал італійських кавалеристів. Мелодія набула величезної популярності у світі. Серед іншого її виконували під час різноманітних меморіальних заходів. Саме під час загальнонаціональної хвилини мовчання о 9:00 вона і почала звучати з вежі у Вінниці. Гімн України почав лунати з вежі о 12:00. Решта мелодій - "Ой у лузі червона калина", "Щедрик" та "Молитва за Україну" - залишилися без змін.

1 грудня 2023 року на вежі на час зимових свят традиційно оновили мелодії. Як і в попередні два роки, о 15:00 та о 21:00 з вежі лунали "Добрий вечір тобі, пане господарю" та "Тиха ніч". "Il Silenzio", Гімн України та "Щедрик" залишилися на своїх місцях, тобто їх можна було почути о 9:00, 12:00 та 18:00 відповідно. А новинкою стала композиція "Deck the Halls" (укр. «Прикрашаймо наші хати»), яка тимчасово замінила на вежі музичний позивний вінницького радіо. Протягом дня її можна було почути цілих вісім разів: о 10:00, 11:00, 13:00, 14:00, 16:00, 17:00, 19:00 та 20:00. . В січні 2024 року на вежі повернули попередні мелодії.

До Дня Святого Миколая - 6 грудня 2024 року - на час різдвяно-новорічних свят вкотре було замінено мелодії на вежі. Хоч і в інші години, але як і в попередні три роки, з вежі залунали колядки "Добрий вечір тобі, пане господарю" (о 12:00), "Нова радість" (о 15:00) та "Тиха ніч" (о 21:00), а замість музичного позивного вінницького радіо, як і минулоріч, залунала композиція "Deck the Halls" (укр. «Прикрашаймо наші хати»). Сурма пам'яті "Il Silenzio" (о 9:00) та "Щедрик" (о 18:00) залишилися без змін. Після Водохрещі за новоюліанським календарем - 6 січня 2025 року - вежа повернулася до "літнього" переліку мелодій, які лунали і минулоріч.

Влітку та восени 2025 року актуальними є такі мелодії на вежі: о 9:00 – сурма пам'яті "Il Silenzio", о 12:00 – Гімн України, о 15:00 – мелодія пісні "Ой у лузі червона калина", о 18:00 – "Щедрик", о 21:00 - "Молитва за Україну", а о 10:00, 11:00, 13:00, 14:00, 16:00, 17:00, 19:00 та 20:00 перед ударами дзвонів лунає мелодія позивного вінницького радіо.

Історія

Передумови Поява водонапірної вежі обумовлена стрімким еволюційним розвитком загальноєвропейського містобудування. Він полягав у використанні передових на той час технічних досягнень та винаходів, які забезпечували комфорт міщанина: електрифікація, зокрема електричне освітлення та електротранспорт, вулиці з твердим покриттям (бруківка, асфальт), холодне та гаряче водопостачання, телефон, ліфт, централізоване опалення, каналізація, вентиляція тощо. Частину цих функцій і виконувала водонапірна вежа. Саме вона забезпечувала централізоване водопостачання у адміністративні та громадські будівлі, фешенебельні готелі та осібні будинки заможних вінничан. Важливо зазначити, що централізоване водопостачання не лише спрощувало та робило комфортнішим життя вінничанам, але й забезпечувало належний рівень санітарії, зменшувало ризик поширення інфекційних та вірусних хвороб (холери, гепатиту).

Водонапірна вежа і каланча