Під убивствами на Реткліффській дорозі () розуміють два напади, які закінчилися смертю 7 осіб, серед яких одна грудна дитина. Вбивства відбулися 7 та 19 грудня 1811 року, в будинках вздовж Реткліффської дороги (), яка тепер називається просто «Дорога» (), поблизу лондонського району Ваппінг. До сьогодні ведеться дискусія, хто був вбивцею; офіційно ним був оголошений Джон Вільямс, який, будучи під арештом, вчинив самогубство, що дозволило довести його вину. Радше за все, Вільямс мав співучасника, але його не спіймали. Ці злочини стали одними з перших, які набули широкого розголосу серед населення та у тодішній пресі. Убивства також послужили поштовхом для організації лондонської поліції в її сучасному вигляді.

Передумови

Соціальне тло

Шлях, який у подальшому перетвориться у , існував ще за часів правління Риму. Він проходив уздовж боліт, неподалік Темзи та поблизу червоних скель (сучасна ), котрі в подальшому дали йому назву. У подальшому тут сформувався район (тепер квартал у складі Тавер-Гемлетс), який ще в середині XVI століття був мало заселений та не мав жодної лихої слави. Однак, під кінець століття про цю територію вперше згадали в негативному тоні. Протягом наступних понад 300 років Реткліффську дорогу вважали чи не головним кримінальним центром Лондона. Цьому сприяла дешевизна житла, розташовані неподалік порти та корабельні доки і, як наслідок, велика кількість моряків усіх національностей. Через попит, у цьому районі відкрилася велика кількість пабів та борделів, через дешеве житло тут жили бідні робітники. Умови життя та соціальний склад вели до великої кількості бійок, крадіжок та убивств, що активно описувалось в тогочасній пресі. Втім, історик Бред Бівен вважав, що такий опис району був навмисно перебільшеним у газетах задля продажів накладу.

Поліцейська система На початку XIX століття у Лондоні не було поліції у її сучасному розумінні. Натомість існувала децентралізована та архаїчна система догляду за громадським порядком, яку насамперед забезпечувала місцева громада та яка не справлялася з викликами міста, яке активно росло.

Кожна парафія окрім релігійних справ займалась і адміністративними проблемами, зокрема правопорядком. Щороку і за умови схвалення мировим суддею, мінімум один чоловік був змушений виконувати роль парафіяльного констебля. Це була неоплачувана робота, яка полягала в нагляді за правопорядком, арешті злочинців, запобіганні злочинів, доставці підозрюваних до суду. Такі констеблі не мали зброї чи уніформи і не отримували спеціального тренування.

Ще одним елементом контролю за спокоєм на вулицях були , або караульні (). Це теж були непрофесіонали, які також часто були змушені виконувати свої обов'язки безоплатно. Головним завданням було проходження по вулицях з ліхтарем, сповіщення чогось підозрілого констеблю, під котрим вони ієрархічно знаходились. Вартові не мали права арешту. Оскільки велика кількість людей не хотіла виконувати ці обов'язки, вони платили іншим особам, аби ті зайняли їхнє місце. Часто це були старі чоловіки чи навіть місцеві алкоголіки.

Першою більш-менш організованою силою, яка боролася зі злочинністю, були (приблизний переклад — «бігунці з Боу-Стріт»). Заснована 1749 року, організація мала працівників, які отримували офіційну зарплатню, відповідне тренування та зброю. Ці працівники надавали звіти щодо виконаної роботи. Загалом, їхня діяльність була успішною, але стосувалася здебільшого Лондона. Попри поступове розширення складу, на початку XIX століття у складі Bow Street Runners працювало всього 68 чоловіків.

Перший напад

Убивства

Перші вбивства відбулися 7 грудня 1811 року в будинку під номером 29, яким володів двадцятичотирирічний колишній службовець Ост-Індської компанії Тімоті Марр. Останій його вихід в море відбувся у 1808 році на кораблі «Dover Castle». Будинок Тімоті був одночасно і крамницею, де він продавав тканини, і місцем проживання його сім'ї, яка складалася з його дружини Селії та сина Тімоті-молодшого, який народився 29 серпня того ж року. Окрім них у будинку перебували ще двоє людей: помічник Джеймс Говен та служанка Маргарет Джувел, єдина серед усіх квартирантів, яка залишилася живою.

Відповідно до свідчень Маргарет, Тімоті Марр доручив їй виконати два завдання: купити устриць та оплатити рахунок від пекаря. Даючи пізніше свідчення служанка вказала, що вийшла з будинку за десять хвилин до опівночі. Сам Марр разом з Говеном готували магазин до закриття; субота була зазвичай найзайнятішим днем, тому магазин прийшлося закривати пізно. Виконуючи завдання служанка попрямувала до магазину з устрицями, але він був закритий. Тоді вона вирішила оплатити чек. Дорога пролягала повз будинок її хазяїна і, за її словами, в будинку ще було світло, а Тімоті Марр досі працював. Пекарня була також закрита, і Маргарет вирішила пройтися до ще одного магазина з устрицями, але й він був закритий. Зі слів Маргарет загалом її дорога зайняла приблизно двадцять хвилин (опісля того, як вона востаннє бачила свого хазяїна).

Коли служанка повернулася (приблизно об 00:20), вона виявила, що двері закриті, а в крамниці темно. Вона неодноразово стукала в двері, але ніхто їй не відкрив. Їй також здалося, що під час стукоту вона почула кроки всередині будинку і дитячий плач, які потім стихли. О 1:00 Джордж Олні, караульний, помітив дівчину. Маргарет пояснила ситуацію і те, що хазяїн не відкриває їй двері. Олні це здалося дивним, оскільки приблизно опівночі він проходив повз будинок і бачив як Марр закриває засуви на вікні; через деякий час Олні вирішив перевірити засуви і виявив, що вони не закриті й повідомив про це мешканців будинку, проте у відповідь почув, що «вони знають це». Караульний теж безуспішно намагався достукатися до мешканців. Його спроби стривожили сусіда Марра Джона Маррея, який повідомив, що чув дивні звуки у сусідньому будинку. Тоді сусід згадав про задні двері. Вони виявилися відкритими. Відчинивши двері Маррей наткнувся на тіло Джеймса Говена, череп якого був розтрощений. Переляканий сусід почав кликати на допомогу, помітивши тіло Селії Марр, в якої теж була розбита голова. Далі було знайдено тіло Тімоті Марра з подібними травмами та його сина. У дитини череп був розтрощений, а шия перерізана так, що практично була відтята від тіла. Гуркіт та крики розбудили більшість сусідів, які зібралися довкола будинку. Також відправили людину до поліцейського відділку.

Розслідування

На місце злочину прибув офіцер поліції Чарльз Гортон. Насамперед він вирішив знайти знаряддя вбивства. У спальній кімнаті хазяїна був знайдений молоток, який був весь у крові та з волоссям, яке прилипло до крові на молотку. Офіцер припустив, що злочинець випустив його з рук, коли почув стукіт служанки. Однак, це було знаряддя, яким завдавали удари по голові жертв; знаряддя, яким дитині та батьку перерізали горло, було відсутнє. Другим завданням офіцера було віднайти мотив убивства. Гортон роздумував над двома найвірогіднішими: пограбування (але під час огляду стало ясно, що ніякі гроші не пропали, наприклад, 152 фунти в ящичку в спальній кімнаті; ніякі речі не зникли) і вбивство через образу чи помсту. Біля задніх дверей були знайдені сліди. Одні сліди відрізнялися від інших, що породило думку про двох вбивць (деякі свідки заявили, що бачили чоловіків, які втікали з місця вбивства). Одразу ж по поверненні у відділок Чарльз Гортон допитав перших підозрюваних — трьох моряків, яких бачили біля місця вбивства (в одного на одязі були сліди крові) — але ті мали алібі, тож їх відпустили.

10 грудня розслідувати вбивства розпочав коронер Джон Унвін. Він встановив час убивства (приблизно між 23:55 та 00:15), а також певну послідовність подій: він вважав, що вбивці спостерігали за будинком; після відходу Маргарет увійшли в незачинений будинок, закрили двері і вбили усіх. Опісля покинули крамницю через задні двері, коли служанка почала стукати в двері. Зрозуміла ситуація була із знаряддям убивства. Більше того, при прискіпливішому огляді молотка (19 грудня його почистили), то знайшли ініціали (I. P.), які могли належати вбивці. Наступним етапом розслідування було опитування свідків і підозрюваних. Серед тих, хто був опитаний, були колишня служанка Тімоті Марра, його брат, який з ним посварився, столяр, який працював у крамниці. Всі вони через брак доказів були звільнені.

Від самого початку розслідування наткнулося на декілька перешкод. Вбивство викликало збурення серед громадськості; чинився тиск на офіцерів з метою якнайшвидшого арешту вбивці. Це вилилося в серію затримань людей, які хоч якимось чином були пов'язані із вбитими. Також не було узгодження між самими поліцейськими відділками, хто має вести розслідування, адже, хоч офіцер Гортон прибув на місце вбивства першим, район, де стався напад, не підпорядковувався його відділку. Та й саме розслідування просувалося повільно, через малу кількість доказів та чітких свідчень.

Похорони

Для загиблої сім'ї організували почесну процесію, яка відбулася 15 грудня. Попередньо тіла зберігали в їхньому ж домі, й кожен охочий міг на них подивитися. Опісля відбулася процесія, до якої міг долучитися кожен. Тіла в церкву занесли в певному порядку: спочатку тіло містера Марра, опісля його дружини з дитиною. Після них зайшли батьки чоловіка та жінки, за ними друзі, а за ними — просто ті, хто прийшов долучитися до процесії. Вбитих поховали в місцевій церкві, в одній могилі на південній стороні подвір'я, а на надгробній плиті викарбували вірш (плита не збереглася до нашого часу).

Реакція громадськості Через скоєні вбивства Лондон був охоплений панікою. У ті часи вбивства в Лондоні відбувалися постійно, але це відрізнялося тим, що було скоєно не на вулиці, а в будинку. Жахало і те, що вбита сім'я не мала зв'язків із криміналітетом. Паніка зростала ще й через повільний прогрес слідства.

З іншого боку вбивства були детально описані в газетах, що привело до неабиякої цікавості серед людей. Саме тому натовп жителів міста побував на місці вбивства і дивився на жертв (в той час місце злочину було публічним місцем, своєрідним атракціоном); великий натовп зібрався на похоронах сім'ї.

Другий напад

Чергові вбивства

19 грудня 1811 року відбувся другий напад; цього разу загинули троє людей: Джон Вільямсон, його дружина Елізабет та їхня служанка Бріджет Гаррінгтон.

Джон Вільямсон (56 років) був господарем таверни, якою управляв 15 років. Як і у випадку з сім'єю Маррів таверна була не тільки місцем роботи, а й місцем проживання. Загалом з містером Вілльямсом проживало ще четверо людей: дружина Елізабет (близько 60 років), внучка Кітті Стілвел (14 років), служанка Бріджет (50 років) і квартирант Джон Тернер.

Тієї фатальної ночі Джон Вільямсон повідомив констебля, який чергував у його районі, про дивного чоловіка, який шастав біля його таверни, і попросив пильніше доглядати за його будинком. Але через деякий час патрульний почув крик «Вбивство!», який лунав з будівлі. Коли він наблизився до таверни, то побачив, як оголений чоловік спускається по зв'язаних простирадлах із вікна другого поверху. Сусіди, яких насторожили викрики, зібралися довкола будинку, вони впізнали в ньому Джона Тернера. Зважаючи на ситуацію двері були вибиті. Всередині, біля сходів, які вели до пивної зали, лежав мертвий хазяїн. Його голова була розбита, шия перерізана. Ті ж самі травми були і у його дружини зі служанкою. Доля ще однієї людини була під питанням — внучки. Піднявшись по сходах люди знайшли Кітті живою. Вона спала у своїй спальні і не знала, що в цей час відбувалося внизу. Розлючений натовп озброївся чим міг і хотів знайти вбивцю, однак безуспішно. Тоді, за допомогою пожежного дзвону, викликали офіцерів поліції.

Свідчення Тернера