Миротворча місія ООН в Сомалі () — миротворча операція під егідою ООН, яка діяла на території держави Сомалі на основі резолюції Ради Безпеки ООН 751 від 24 квітня 1992 року. Миротворча операція в Сомалі проводилася в 1992–1995 роках в два етапи на фоні громадянської війни в країні, й мала за мету припинення збройного конфлікту між протиборчими сторонами. На першому етапі (операція «Відродження надії», квітень 1992 — травень 1993офіційний термін завершення операції) головним завданням миротворчому контингенту визначалося забезпечити безпечну доставку і розподіл гуманітарної допомоги населенню, на другому етапі (операція «Продовження надії», березень 1993 — березень 1995) ставилися завдання сприяння припиненню війни в Сомалі.

Розвиток подій

Криза в Сомалі Миротворча місія Організації Об'єднаних Націй в Сомалі (UNOSOM I) була заснована для сприяння наданню гуманітарної допомоги народу, який опинився в лещатах громадянської війни і голоду. У рамках Місії були вжиті активні заходи з метою сприяння припиненню конфлікту і відновлення основних інститутів життєздатної держави. Сомалі займає стратегічно важливе геополітичне положення на Африканському Розі. Вплив на політичну обстановку на початку 1990-х надавала гостра конкурентна боротьба між низкою місцевих кланів і кланових угруповань.

З листопада 1991 року в столиці Сомалі Могадішо велися запеклі бої між збройними групами, відданими генералу Мохамеду Фараху Айдіду або пану Алі Мохамеду Махді, призначеному «тимчасовим президентом», та іншими угрупованнями. Крім Могадішо конфлікт розгорівся в Кісмайо, на північному заході країни, де місцеві лідери домагалися створення незалежної держави «Сомаліленд». У цілому країна не мала ніякої форми центрального державного управління. У країні процвітав бандитизм.

У ході бойових дій, що вибухнули за участю племінних кланів та угруповань, що входили до певних спілок й союзів, які не мали єдиноначальності, основні події відбувалися на фоні колосальної посухи, що виникла в 1991 у Сомалі. Сполучення таких умов виявилося катастрофічним для сомалійського населення в цілому. До 1992 року майже 4,5 мільйонам людей, тобто більше половини загальної чисельності населення, опинилися під загрозою голоду, хронічного недоїдання та пов'язаними з ними хворобами. Масштаби лиха були величезними. За оцінками ООН, в цілому загинуло 300 000 осіб, включаючи велику кількість дітей. До сусідніх країн або в інші регіони Сомалі перемістилося близько 2 мільйонів людей, насильно витіснених зі своїх рідних районів. Було порушено функціювання усіх органів управління і принаймні 60 відсотків базової інфраструктури країни.

Враховуючи гуманітарну катастрофу, що виникла в Сомалі, Рада Безпеки ООН вжила низку санкцій та встановила ембарго на постачання зброї і закликала країни-члени ООН надати гуманітарну допомогу.

З урахуванням складної обстановки в січні 1992 року Рада Безпеки, згідно з главою VII Статуту ООН, одностайно прийняла резолюцію 733 (1992), запровадивши загальне і повне ембарго на постачання зброї в Сомалі. 17 березня 1992 Рада одностайно прийняла резолюцію 746 (1992), в якій наполегливо пропонувалося продовжувати гуманітарну діяльність Організації Об'єднаних Націй в Сомалі і висловлювалася рішуча підтримка рішенню Генерального секретаря ООН Бутроса Бутроса Галі направити до Сомалі технічну групу. 27 і 28 березня 1992 між протиборчими сторонами в Могадішо були підписані угоди, результатом яких стало розміщення спостерігачів Організації Об'єднаних Націй для контролю за дотриманням угоди про припинення вогню від 3 березня 1992 року.

Згодом Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй рекомендував започаткувати миротворчу операцію під проводом Організації Об'єднаних Націй в Сомалі (UNOSOM) у складі 50 військових спостерігачів для контролю за припиненням вогню і розміщення піхотної частини чисельністю до 500 військовослужбовців для забезпечення захисту доставки продовольчих і непродовольчих товарів першої необхідності на територію країни із розрахунку на 1,5 млн чол., та забезпечення військових конвоїв для супроводу гуманітарних вантажів постраждалим від громадянської війни та голоду, з метою відбиття атак і ведення вогню у відповідь, якщо стримування бойовиків виявиться неефективним.

Заснування місії ООН в Сомалі

24 квітня 1992 Рада Безпеки прийняла резолюцію 751 (1992) про заснування UNOSOM I. Рада запропонувала Генеральному секретарю негайно розмістити 50 неозброєних, але одягнених у військову форму військових спостерігачів Організації Об'єднаних Націй та продовжувати консультації з протиборчими сторонами в Могадішо. Через два місяці, 23 червня 1992 Генеральний секретар поінформував Раду Безпеки Об'єднаних Націй про те, що дві основні сторони в Могадішо дали згоду на розміщення неозброєних спостерігачів. У підпорядкуванні Головного військового спостерігача бригадного генерала Імтіаз Шахіна (Пакистан) прибули спостерігачі з Австрії, Бангладеш, Єгипту, Зімбабве, Індонезії, Йорданії, Марокко, Фіджі, Фінляндії та Чехословаччини.

Тим часом для переважної більшості населення Сомалі положення продовжувало погіршуватися. Генеральний секретар Об'єднаних Націй Бутрос Бутрос Галі заявив, що «вкрай важке і складне становище в Сомалі зажадає енергійних і наполегливих зусиль міжнародного співтовариства, з тим щоб розірвати порочне коло насильства і голоду». Організація Об'єднаних Націй може підтримати цей процес, однак конфлікт може бути вирішений лише самим народом Сомалі.

Резолюцією 767 (1992) від 27 липня 1992 Рада Безпеки схвалила пропозицію про створення чотирьох оперативних зон — Бербера, Босасо, Могадішо і Кісмайо. 24 серпня 1992 Генеральний секретар запросив збільшення санкційованого ООН складу місії для створення чотирьох оперативних зон. У кожну зону UNOSOM направлявся армійський підрозділ загальною чисельністю 750 військовослужбовців. 28 серпня 1992 Рада Безпеки у своїй резолюції 775 (1992) санкціювала ще одне збільшення миротворчого компоненту в країні. 8 вересня Рада Безпеки дала згоду на додаткове розгортання трьох частин тилового забезпечення, в результаті чого загальна чисельність UNOSOM склала 4 219 військовослужбовців та 50 військових спостерігачів. Перша група співробітників безпеки прибула в Могадішо 14 вересня 1992.

У ході процесу мирного врегулювання конфлікту Генеральний секретар запропонував 100-денну програму дій щодо прискорення надання гуманітарної допомоги. Цей план мав 8 основних завдань: масові поставки продовольства, енергійні дії з розширення програм додаткового живлення, забезпечення основних медичних послуг та проведення повсюдної кампанії щеплень проти кору, термінове забезпечення питною водою, належних санітарних умов та гігієни; забезпечення матеріалів для сховищ, ковдр і одягу; поставка насіння, знарядь праці і вакцин для тварин одночасно з продовольчими пайками; попередження подальшого відтоку біженців та сприяння здійсненню програм їх повернення; організаційне будівництво та відродження громадянського суспільства. З 82,7 млн дол США, запитаних на здійснення програми, було отримано в цілому 67,3 млн дол. США.

Ескалація кризи Однак, реалізація задач визначеної програми виявилася складним завданням. В результаті триваючих розбіжностей між сомалійськими угрупованнями щодо ролі Організації Об'єднаних Націй виконання плану стало неможливим. 28 жовтня 1992 генерал Мохамед Фарах Айдід заявив про заборону подальшого перебування пакистанського батальйону юнос в Могадішо. Пізніше його війська відкрили артилерійський вогонь по миротворчим силам, що контролювали аеропорт, а війська Алі Мохамеда Махді обстріляли кораблі з продовольством на борту, які намагалися увійти до порту Могадішо. Обстановка продовжувала розпікатися. Почастішали випадки нападів бойовиків на підрозділи миротворців. Так, 13 листопада після кулеметного, рушничного і мінометного обстрілу пакистанські війська, що контролювали аеропорт, відкрили вогонь у відповідь. Через відсутність уряду, здатного підтримувати правопорядок, організації з надання надзвичайної допомоги зіткнулися з проблемою збільшення числа випадків викрадення транспортних засобів, пограбування автоколон і складів та насильницького захоплення іноземних співробітників.

Реформування формату місії 3 грудня 1992, зважаючи на провал плану припинення збройного конфлікту та невиконання задач надання гуманітарної допомоги постраждалим, Рада Безпеки ООН, одностайно прийняла резолюцію 794 (1992). Рада привітала ініціативу Сполучених Штатів Америки надати допомогу у створенні безпечних умов для надання гуманітарної допомоги в Сомалі і уповноважила на підставі глави VII Статуту використовувати «всі необхідні засоби» в цих цілях. У резолюції 794 державам було запропоновано надати збройні сили і зробити внески, готівкою або своїми компонентами, на цілі операції. Генеральний секретар і держави, що брали участь в операції, повинні були також створити належні механізми для забезпечення координації дій між Організацією Об'єднаних Націй та цими збройними силами.

Операція «Відродження надії»

4 грудня 1992 Президент Сполучених Штатів Америки Джордж Буш відреагував на резолюцію 794 (1992) Ради Безпеки прийняттям рішення про початок операції «Відродження надії», в рамках якої єдине командування новою операцією покладалося на Сполучені Штати Америки.

9 грудня 1992 перші підрозділи Об'єднаного оперативного угруповання (ЮНІТАФ) () безперешкодно висадилися на узбережжі близько Могадішо. 13 грудня американські війська оволоділи аеродромом в Беледуейне, а до 16 грудня захопили Байдабо. Центральне командування Сполучених Штатів Америки здійснювало чотирьохетапну програму з метою виконання завдань по захопленню основних аеродромів і морських портів, ключових об'єктів і пунктів розподілу продовольства та забезпеченню відкритої і вільної доставки товарів першої необхідності, а також безпеки автоколон та організацій з надання надзвичайної допомоги, та тих, що доставляють гуманітарну допомогу. Передбачалося, що чисельність військ Сполучених Штатів буде збільшена приблизно до 28 000 чоловік, які надаватимуть підтримку порядку 17 000 військовослужбовців ЮНІТАФ із понад 20 країн. Крім збройних сил США ЮНІТАФ включала військові підрозділи з Австралії, Бельгії, Ботсвани, Німеччини, Греції, Єгипту, Зімбабве, Індії, Італії, Канади, Кувейту, Марокко, Нігерії, Нової Зеландії, Норвегії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Пакистану, Саудівської Аравії, Сполученого Королівства, Тунісу, Туреччини, Франції та Швеції.

Спроби національного примирення

Незабаром Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос Галі виступив ініціатором процесу національного примирення в ході першого етапу дій ЮНІТАФ. Для цього він скликав з 4 по 15 січня 1993 нараду з підготовки до конференції з національного примирення і єдності усіх сторін в Сомалі. У ньому взяли участь 14 сомалійських політичних рухів, які уклали три угоди: загальну угода від 8 січня 1993 року, угоду про припинення вогню і можливі шляхи роззброєння; угоду про створення спеціального комітету для конференції з національного примирення.