Велика Хорватія, або Бі́ла Хорва́тія (, ) — історична територія, яку населяли білі хорвати. За свідченням візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» Велика Хорватія (яку також називають Білою) існувала північніше земель угорців.Леонтій Войтович // «Білі» хорвати чи «карпатські» хорвати? Продовження дискусії. — Львів, 1998. — 31 с. — PDF

Біла Хорватія згадується в «Літописі попа Дуклянина» () і творах інших письменників, які іноді використовують цю назву і для Приморської Хорватії. Наймення пояснюється хорватською традицією позначення сторін світу: біла — значить на півночі або на заході (на противагу Червоній Хорватії на сході чи на півдні). Її ймовірне розміщення в Карпатах підтверджує і ім'я народу (білі хорвати), яке до XI століття згадується біля верхньої Вісли з осередком у КраковіБіла Хорватія .

На думку багатьох науковців, що підтверджується археологічними дослідженнями, землі білих хорватів поширювалися й на сучасну Буковину, на що вказують залишки Ревнянського городища.

Російський д.і.н. Борис Флоря вважає, що в Х ст. Білою Хорватією називали Чеську державу, к.і.н. Ігор Мицько погоджується з цим, але висуває додаткову гіпотезу, що ще до Чеського князівства так називалися землі Великоморавської держави.

Відповідно до припущень археолога Ореста Корчинського, Стільське городище могло бути столицею білих хорватів..

Предмет розгляду Історія Білої Хорватії та білих хорватів до сьогодні є предметом досліджень, які проводять європейські фахівці, особливо словацькі, угорські, польські й українські історики. Не існує єдиної і узгодженої думки про значення Білої Хорватії в історії Середньовіччя. У новіші часи хорватський історик Луйо Маргетич датував прибуття хорватів на нинішні хорватські землі кінцем ХІІІ століття.«Konstantin Porfirogenet i vrijeme dolaska Hrvata», Zbornik Historijskog instituta JAZU 8, 1977, 5-88 Його колега-співвітчизниця Нада Клаїч прийняла радикальну гіпотезу Маргетича, а прабатьківщину хорватів окреслила межами Карантанії. Словенські історики відкинули такі гіпотези.«Karantanija = stara domovina Hrvatov?» // Zgodovinski časopis, 1987, 3, 531. Пізніша робота над вищезгаданими тезами привела Клаїч до перенаправлення напрямку переселення хорватів: замість з півночі на південь — з півдня на північ. Після праці хорватського мовознавця Радослава Катичича відмовилися і від такого погляду.«O problemima stare domovine, dolaska i pokrštenja dalmatinskih Hrvata», Zgodovinski časopis, 1984, 4, 253—270. Історик Іван Мужич на основі погляду Клаїч, точного перекладу виразу (Bijela = Stara, ne Velika) та твору Historia Salonitana і Хорватської редакції літопису попа Дуклянина (у яких назва Біла Хорватія вживається для прибережного середньовічного хорватського князівства) ототожнює Білу Хорватію з Банською Хорватією (керованою баном), яка складалася з жуп Лика, Гацка і Крбава (в районі сучасної області Лика).«Bijeli Hrvati u banskoj Hrvatskoj i županijska Hrvatska», Starohrvatska prosvjeta, Vol.III No.37 Prosinac 2010.

Білу Хорватію не слід розглядати як якусь конкретну країну, а простір, який населяли більш чи менш пов'язані між собою слов'янські племена. Нинішня археологія, не лише польська, а й загалом європейська, опирається на зв'язок конкретних матеріальних залишків з конкретними людьми. Вважається, що матеріальна культура не відображає етнічні особливості. Хоча чеські й польські історики здебільшого заперечують існування Білої Хорватії, проте є деякі ознаки, що вказують на зв'язок цього обширу з теперішньою Хорватією. Назва хорватів згадується на широкому просторі: в Чехії навколо Праги і на півдні Польщі. Це так звана Біла Хорватія. Крім того, слово хорват згадується в Карантанії, на території сучасних Австрії і Словенії та в сучасній Україні. Там також існували такі громади, але з плином часу вони так і не перетворилися на етнічні групи

Головна причина, чому польські і чеські вчені значною мірою ігнорують існування білих хорватів, які вважаються предками сьогоднішніх хорватів, полягає, за словами фахівця Невена Будака, в тому, що в їхніх національних історіях не знайшло б масової підтримки твердження, що у створенні середньовічних чеської і польської держав брав участь хтось іще, приміром, такий як ці стародавні хорвати, які жили на тій території. Про це свідчить і велика кількість географічних назв, які асоціюються з ім'ям хорватів або назвами, схожими на багато хорватських топонімів таких як Осієк, Ямниця тощо.

В ​​Україні, якій іноді в історіографії приписують роль «матері всіх слов'янських народів», термін білі хорвати з радістю приймається, а один із братів-засновників найдавнішої могутньої слов'янської держави — Київської Русі мав ім'я, яке шляхом мовознавчих закономірностей можна розшифрувати як хорват: йдеться про ім'я Хорив. Цікавим є факт, наведений експертом Євгеном Пащенком, що Поліцький статут і кодекс «Руська правда», найважливіші середньовічні документи хорватів та українців відповідно, напрочуд подібні (скажімо, і там, і там згадується таке явище як верв, притаманне тільки русам і хорватам). За даними антропологічних та історичних досліджень, найбільша частина середньовічних хорватів прибули в теперішні хорватські землі з Польщі, зокрема з Балтики, а до цього вони жили на пустищах сьогоднішньої Західної України і в Карпатах, де є річки Неретва, Требишниця тощо.

Князі В історичних джерелах збереглись деякі імена князів (правителів) Білої Хорватії: 875—892 Лаборець ? — ? Гостомил, правив до середини IX ст. ? — ? Славеник, правив до кінця IX ст. ? — 1004 Собіслав (Собібор), правив до 1004 року, убитий поляками.

На думку Леонтія Войтовича, Велика Хорватія (Біла Хорватія), позбавившись аварського впливу, розташовувалася на Середньому та Верхньому Дністрі, на Закарпатті, на Сяні та вздовж Карпатських гір до верхів'їв Одри, Лаби, Сали та Білої Ельстер. Поляки, що окупували хорватські землі в районі Кракова, розділили їх на дві частини, після чого Велика Хорватія почала розпадатися. У IX столітті частина хорватських князівств до річки Стрий була включена до складу держави Велика Моравія за князя Святополка. Незабаром після цього білі хорвати були завойовані новоствореним польським князівством. Останній із місцевих князів Собіслав був убитий поляками бл. 1004 року.

«Біла Хорватія» на географічних картах 1742 р. Атлас «Atlas nouveau». Карта «Imperii Orientalis et Circumjacentium Regionum» (Східна Імперія за творами Константина Багрянородного, X ст.) Гійома Деліля. На карті Західна Україна та частина Поділля — MAGNA ALBA CHROBATIA (Велика Біла Хорватія), яка на сході межує з Руссю (RUSSIA). MAGNA ALBA CHROBATIA (Велика Біла Хорватія) є частиною SCLAVONIA (Славонії).

1831 р. Марія Регіна Корженьовська. Карта «POLSKA nabytki od roku 860—1333» (атлас «Atlas historyczny, genealogiczny, chronologiczny i geograficzny Polski»)На карті позначені з межами: Хорватія Велика (територія включала теперішню Східну Польщу, частину Словаччини, закерзонські українські землі, теперішнє м. Краків, північна межа — р. Західний Буг), Хорватія Червона (територія включала теперішні міста Перемишль та Галич, на сході межувала з Волинню, південна межа — р. Прут), Хорватія Закарпатська (територія Придунайської низовини, південна межа доходила до р. Дунай, північна межа — Татри та Карпати).

Галерея

Примітки

Джерела Войтович Л. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства // Вісник Львівського університету, 2010. — Вип. 45. — С. 13—54. Войтович Л. В. Галицько-волинські етюди. — Біла Церква: Вид. Пшонківський О.В., 2011. — 460 с. ISBN 978-966-2083-97-2 Войтович Л. В. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього середньовіччя

Посилання