Ірландці у Великій Британії () — члени ірландської діаспори, які проживають у Великій Британії, найбільшому острові та основній території Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. З ранніх відомостей про історію до теперішнього часу, там було безперервне пересування людей між островами Ірландія та Велика Британія через їхню близькість.

Цей потік пішов на спад через політику, економіку та соціальні умови в обох місцях. Ірландія була феодальним володінням королів Англії з 1171 по 1541; Королівством в особистій унії з Королівством Англія та Королівством Великої Британії між 1542 і 1801; і політично об'єднана з Великою Британією, як Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії з 1801 по 1922. Сьогодні, Ірландія розділена між незалежною Республікою Ірландія та Північною Ірландією, яка є частиною Великої Британії.

Сьогодні мільйони жителів Великої Британії походять або з острова Ірландія, або мають ірландське коріння. Підраховано, що близько шести мільйонів людей, що живуть у Великої Британії мають ірландські корені.

Історія Перші значні переміщення ірландського населення на територію Британських островів зафіксовані ще в період Середньовіччя, коли ірландці переселялися до Англії, Шотландії та Уельсу з торговельною, військовою або духовною метою. Активізація міграції відбулася після завоювання Ірландії Тюдорами та її включення до складу Англійського королівства.

У XVIII столітті та на початку XIX століття ірландці масово переселялися до промислових центрів Британії у зв’язку з індустріальною революцією. Значна частина мігрантів знаходила роботу на будівництві каналів, залізниць і в вугільній промисловості. Осередки ірландського населення сформувалися в містах Ліверпуль, Манчестер, Глазго, Лондон та Бірмінгем.

Найбільша хвиля ірландської міграції припала на період Великий ірландський голод (1845—1852), коли сотні тисяч ірландців, рятуючись від голоду, емігрували до Великої Британії. Багато з них оселилися в портових і промислових містах, де стикалися з дискримінацією, антикатолицькими настроями та складними соціально-економічними умовами.

У другій половині XIX — на початку XX століття ірландці у Великій Британії відігравали активну роль у робітничому русі, профспілках та політичній діяльності, зокрема в підтримці ірландського національного руху. Події Ірландської війни за незалежність та поділ Ірландії вплинули на політичну ідентичність ірландської громади у Британії.

Після Другої світової війни відбулася нова хвиля ірландської міграції, пов’язана з потребами відбудови британської економіки. Ірландці активно працювали в будівельній галузі, системі охорони здоров’я та сфері транспорту. У цей період сформувалося покоління британців ірландського походження.

У другій половині XX століття напруженість, пов’язана з Північноірландським конфліктом, позначилася на становищі ірландців у Великій Британії, посиливши суспільні стереотипи та політичну напругу. Водночас ірландська громада поступово інтегрувалася в британське суспільство.

У сучасний період ірландці та британці ірландського походження становлять одну з найбільших етнічних спільнот у Великій Британії, зберігаючи елементи ірландської культури, католицької традиції та історичної пам’яті, поєднуючи їх із повною соціальною та політичною інтеграцією.

Примітки