Любо́в (коха́ння) — почуття глибокої сердечної прихильності, що охоплює низку потужних і благотворних емоційних і психічних станів, від найвищої чесноти чи доброї звички, глибокої міжособової ніжності до найпростішого задоволення. Прикладом такого розбігу значень є те, що любов до матері відрізняється від любові подружжя, яка натомість відмінна від любові до їжі. Найчастіше під любов'ю розуміється почуття сильного потягу та емоційної прив'язаності.
Етимологія Слово «любов» () за походженням є знахідним відмінком давнішого любы («любов, кохання»). Утворене від дієслова *ljubiti («любити», «бажати») або іменника *ljubъ («милий, любий»). Похідні слова існують у всіх слов'янських мовах: , , , , верх.-луж. lubić («давати обітницю»), ниж.-луж. lubiś (так само), («люблю»), , , . Праслов'янські *ljubiti, *ljubъ, *ljuby походять від праіндоєвропейського кореня *leubh («любити», «кохати», «бажати»). Споріднені з («повага», «похвальна пісня») і liaupsinti («вихваляти»), прагерм. *leuba («любий», «приємний»), гот. liufs («любий», «приємний»), lubains («надія») і galaubjan («вірити»), дав.-верх.-нім. liob («любий», «приємний») і lob («похвала»), («любий», «приємний»), Liebe («любов») і liebe («люблю»), дав.-англ. leof («любий») і («любов», «люблю») і lovely («любий», «приємний»), дав.-інд. lubhyati («жадає») і lobhayati («збуджує бажання»), лат. libet і старолат. lubet, lubere («мені подобається»), алб. laps («бажаю, жадаю»), , «люпта» («гетера», «розпусниця»). Висловлювали також версію про германське походження цього слова у слов'янських мовах.
Дієслово «кохати», від якого утворено іменник «кохання», відоме різним слов'янським мовам: , («доглядати»), , , церковнослов. кохати. Походить від («доглядати, дбати»), пов'язаного з («чесати», «скребти»), від якого також йде праслов. *česati («чухати, чесати»). За такого пояснення поняття ідентичне поняттю «грумінг» у поведінці приматів та низки інших ссавців. Не виключений вплив польського значення слова на його українську семантику. Пояснення самого слова як полонізму непереконливе.
Семантика В українській мові в дорадянські часи семантично розрізняли кохання як пристрасну емоцію та любов як слово загальнішого значення: кохання має тілесний та пристрасний контекст, любов може і не мати контексту пристрасті. Термін любов, зокрема, досить часто використовували у контекстах «любов до Бога», «Божа любов» тощо. Кохання і любов визначали або як стан особистості (закоханість), або як інтенціональну спрямованість на об'єкт любові: є суб'єкт і його почуття до іншого, водночас відкидали контекст «між», допускали наявність одностороннього почуття кохання.
Так, у словнику Б. Грінченка кохання це: любов, любовна пристрасть; улюблений предмет, коханий або кохана; виховання, плекання, вирощування (дітей, тварин, рослин)Гринченко Б. Д. Словарь украинскаго языка. — К., 1908. — Т. ІІ . — С. 294, 387. — Репринтне видання: К., 1996..
У радянські часи поняття "кохання" та "любов" визнали тотожнимиСловник української мови : в 11 томах. — Т. IV. — К., 1973. — С. 313, 564..
Серед інших смислових контекстів кохання слід зазначити такі: стійке, інтенсивне почуття суб'єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребамиЛюбов // Психологічна енциклопедія. — К., 2006. — С. 190.; відчуття сильного сексуального та романтичного бажання і потягу до людини, з якою індивід схильний утворити пару; сексуальна пристрасть, сексуальне спілкування, любовна поведінка; почуття сильної прихильності, викликане принадливістю або захопленістю іншим, винятковою сердечністю або відданістю до об'єкта; ніжність до об'єкта; емоційне відчуття схожості або спорідненості з об'єктом.
Теорії кохання
Біологічна теорія Добре розроблена т. зв. ендорфінна теорія кохання, згідно з якою в організмах людей, поглинених коханням, виділяється велика кількість ендорфіну, хімічно подібного до морфіну (і також героїну), і це стимулює приємні почуття від стану закоханостіPert C. B. Molecules of Emotion — the Science of Mind-Body Medicine. — New York, 1997..
Теорія тріади
Психологічні моделі кохання визначають його через наявність тих чи інших емоцій або особистісних складових.
За Робертом Стернберґом (Robert Sternberg), коханню притаманні три ключові ознаки: симпатія (інтимна близькість), яка складається із надання й отримання взаємної емоційної підтримки партнерів, а також інших видів поведінки, що складають теплоту у любовних стосунках — відвертого та чесного спілкування, здатності ділитися горем та радістю, відчуття спільного щастя від спілкування, уміння дорожити улюбленою людиною; пристрасне захоплення охоплює не тільки сексуальний бік стосунків (хоча і, здебільшого, передбачає його — як своєрідне сексуальне споживання), а також потребу у самоповазі, встановлення стосунків з іншими людьми відповідно до спільних диспозицій любовної пари; рішення/зобов'язання (беззмістовне, або ж порожнє (empty) кохання), котре передбачає рішення про те, що певна людина любить іншу, а також зобов'язання у довгостроковій перспективі зберегти це кохання.
Залучення двох людей до любовного зв'язку оцінюється на підставі збігу їхніх тріад; значне відхилення свідчить про дисбаланс і можливість виникнення проблемSternberg R. J. A triangular theory of love // Psychological Review. — 1986. — No 93 (2). — P. 119—135..
З огляду на модель тріади, кохання може включати одну, будь-які дві або всі три складові. Суто «романтичне» кохання передбачає як глибоку інтимну близькість, так і пристрасне захоплення об'єктом любові, проте не обов'язково із дотриманням зобов'язань; «фатальне» кохання — поєднання пристрасті та зобов'язання любити, але може бути і без повної інтимної близькості; любов-дружба — єдність інтимної близькості та зобов'язань, за відсутності («перегорілості») пристрасті. Найгармонійнішим є, згідно з цією моделлю, довершене кохання як поєднання усіх вимірів тріади.
Кохання як прив'язаність Теорія кохання як прив'язаності ґрунтується на гіпотезі, що усі любовні зв'язки повторюють прив'язаність між матір'ю та немовлям. Згідно з таким підходом розрізняють:
спокійне кохання впевнених у собі людей, яких не турбує можливість опинитися кинутими (56 %);
неспокійне кохання недовірливих індивідів, які не бажають підпустити до себе надто близько інших людей (25 %);
кохання, яке можна охарактеризувати як знервоване чи амбівалентне (19 %).
Замкненим, недовірливим людям неприємна занадто велика близькість з ким-небудь і їм важко повністю відкритися партнерові. На відміну від цього знервовані коханці не впевнені у міцності відносин. Їх весь час турбує думка, що партнери насправді їх не кохають або не хочуть залишатися з ними, кохання таких людей часто стає настирливим і нестерпнимShaver P., Kazan C., Bradshaw D.Love as attachment: The integration of three behavioral systems // The psychology of love / R. Sternber, M. Barnes (Eds). — New Haven, 1988. — P. 69-99..
Типи
У філософії Філософія говорить про три види кохання (широко застосовувані на означення кохання грецькою мовою): «eros», «filia», «agape».
Ерос — симпатія, потяг, шаленство (наголос «я»), чуттєве кохання, спрямоване на те, аби пережити задоволення, насолоду. Однак, згідно з Платоном, хоча це кохання й проявляється через споглядання тілесної краси, воно має перейти в етап прослави найвищого і божественного буття. В неоплатонізмі ерос є імпульсом, який спонукає душу переступити світ чуттів і розуму.
Філія — дружба, почуття солідарності; має альтруїстичну властивість. Це турбота про особу, яку любимо. Ерос звертається до краси, філія до добра, передовсім морального добра. Філія це духовне особове кохання.
Агапе — має щось виняткове порівняно з еросом і філією: це її походження, її надприродна і божественна суть. Кохання направлене на віддання, дарування без розрахунків.
Ерос, філія та агапе пов'язані між собою. Філія без агапе стає поверховим егоїзмом.
У християнстві
У християнському вченні розрізняються такі види любові:
Любов (, ) — найперша християнська чеснота, і також виявлення дару Святого Духа. Пише Павло у 1-му посланні до Коринтян: «Я ж покажу вам путь ще кращу. Любов ніколи не перестає», а також говорить про любов в контексті інших духовних дарів. Любов є даром, як говорить сам Павло, «найдосконалішим, який ніколи не перестає».
Любов-дружба () або альтруїстична любов. Прагне добра і повноти існування для приятеля. Вимоглива любов, яка наказує долати вади і жити повнотою життя.
Любов-доброзичливість () називається також «любов'ю доброї волі» — вона спроможна давати, не сподіваючись на відплату. Суттєвим тут є спрямування волі на здійснення добра для даної особи. Така любов цілком безкорислива.
Любов-уподобання () наголошує насамперед на почутті захоплення, причарування, визнання. Може поєднуватися з пожадливістю, але може теж бути чистим уподобанням без бажання взяти все для себе. В цій любові є місце на те, щоб «дати», а не лише отримувати, є готовність до жертви.
Любов-пожадання () — може мати чисто тілесний, матеріальний зміст, жадана людина має задовольнити тілесні прагнення. Маємо тут справу з коханням, яке отримуєш.
У психології та сексології
У психології та сексології, здебільшого, йдеться саме про кохання як емоцію сильної (палкої) прихильності й особистої відданості об'єкту коханняLove // Oxford Illustrated American dictionary. — London, 1998..
Важливими складовими кохання, є повага та турбота, і їх наявність дозволяє відрізнити позитивне кохання від кохання-хвороби, свого роду манії. Частину кохання зазвичай складають відкритість, спільність зацікавлень та бажань (сексуальних чи будь-яких інших), інтенсивність яких може бути виражена у кожному певному випадку різною мірою.
Кохання (у значенні тілесної привабливості, чуттєвої насолоди) — перехідна емоція. У сучасному світі кохання часто розуміють як емоцію чи почуття задоволення. Емоція — усвідомлене тілесне збудження, яке ми відчуваємо після впливу подразника. Емоція має хвилеподібну природу — вона нарощується і зникає. Це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий, феноменологічний чинники. Емоція визначається як підсвідоме явище, насправді нею можна керувати за допомогою вольових зусиль, змінювати силу та плин емоційних реакцій засобами роботи мислення. Агресія та кохання є рушійними енергетичними потенціалами в усьому живому.
Емоція як перша сходинка розвитку оцінки поступово насичується раціонально і набуває морального змісту. Саме завдяки моральній оцінці дитина ділить усе, що відбувається навколо неї, на два протилежні полюси: добро — зло, істина — обман, кохання — ненависть, розум — невігластво, милосердя — жорстокість, честь — ганьба, радість — горе.
Кохання:
Високий ступінь емоційно позитивного ставлення, що вирізняє об'єкт серед інших і поміщає його в центр життєвих потреб і інтересів суб'єкта (любов до батьківщини, до матері, до дітей, до музики тощо).
Посилене, сердешне і відносно стійке відчуття суб'єкта, обумовлене сексуальними потребами і що виражається в соціально утвореному прагненні бути з найбільшою повнотою представленим в життєдіяльності іншого так, щоб будити у нього потребу відповідного відчуття тієї ж інтенсивності.
Кохання у своїх інтимних психологічних ознаках, є суспільно-історично обумовленим почуттям, що своєрідно відображає соціальні взаємини і особливості культури, виступаючи як етична основа відносин в інституті шлюбу.
Дослідження онтогенезу і функцій кохання показують, що воно відіграє велику роль у розвитку і становленні особи.
Існує тісний зв'язок індивідуального відчуття кохання з традиціями та нормами суспільства і з особливостями сімейного виховання — обидві ці групи змінних є джерелом прийнятих суб'єктом способів інтерпретації своєї поведінки.