Єди́ний європе́йський ри́нок (єдиний ринок; раніше відомий як спільний ринокЮ. П. Гаряча. Правові засади внутрішнього ринку Європейського союзу – "Стратегічні пріоритети", № 1(10), 2009 р.) — спільний ринок, що складається в основному з 27 держав-членів Європейського Союзу (ЄС). За деякими винятками, до нього також входять Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія (через Угоду про Європейську економічну зону) та Швейцарія (через галузеві договори). Єдиний ринок має на меті гарантувати вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів, що разом відомі як «чотири свободи» Європейського Союзу. Держави цього досягають за допомогою спільних правил та стандартів, яких усі держави-учасниці зобов'язані дотримуватися згідно із спільним законодавством.
Будь-які потенційні кандидати на вступ до Європейського Союзу повинні укласти угоди про асоціацію з ЄС під час переговорів, які мають бути реалізовані до вступу. Крім того, завдяки трьом окремим угодам про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі (ПВЗВТ) з ЄС, Грузія, Молдова та Україна також отримали обмежений доступ до єдиного ринку в окремих секторах.The EU-Ukraine Association Agreement and Deep and Comprehensive Free Trade Area What's it all about?. Туреччина має доступ до вільного переміщення деяких товарів завдяки своєму членству в Митному союзі Європейського Союзу та Туреччини. Сполучене Королівство повністю вийшло з єдиного європейського ринку 31 грудня 2020 року. Між урядом Сполученого Королівства та Європейською комісією було досягнуто угоди про узгодження правил Північної Ірландії щодо товарів з єдиним європейським ринком, щоб на острові Ірландія.
Єдиний ринок покликаний посилити конкуренцію, спеціалізацію праці та економію за рахунок масштабу, дозволяючи товарам і факторам виробництва переміщуватися до тих сфер, де вони найбільше цінуються, тим самим підвищуючи ефективність розподілу ресурсів. Він також має на меті стимулювати економічну інтеграцію, завдяки якій колись окремі економіки держав-членів стають інтегрованими в єдину економіку ЄС. Створення внутрішнього ринку як безперервного єдиного ринку що Комісія вважає «одним із найважливіших досягнень Європейського Союзу»Eur-Lex, Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economc and Social Committee and the Committee of the Regions: A Common European Sales Law to facilitate Cross-Border Transactions in the Single Market, COM/2011/0636 final, "Context" section, published on 11 October 2011, accessed on 25 October 2025 також є безперервним процесом, при цьому інтеграція сфери послуг все ще містить прогалини.European Commission, Completing the Single Market, archived on 17 February 2012 Згідно з оцінкою 2019 року, завдяки єдиному ринку ВВП держав-членів у середньому на 9 відсотків вищий, ніж був би за умови дії тарифних та нетарифних обмежень.
Історія
Однією з основних цілей Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) після його створення в 1957 році був розвиток спільного ринку, що забезпечував би вільне переміщення товарів, послуг, людей і капіталу. Вільний рух товарів був принципово встановлений через митний союз між шістьма тодішніми державами-членами.
Однак ЄЕС намагалося забезпечити єдиний ринок через відсутність сильних структур прийняття рішень. Через протекціоністські установки було важко замінити нематеріальні бар'єри взаємовизнаними стандартами та спільними правилами.
У 1980-х роках, коли економіка ЄЕС почала відставати від решти розвиненого світу, Марґарет Тетчер направила лорда Кокфілда до Комісії Делора, щоб той проявив ініціативу та спробував відновити спільний ринок. Кокфілд написав та опублікував Білу книгу в 1985 році, в якій визначив 300 заходів, які необхідно вжити для завершення створення єдиного ринку. Біла книга була добре сприйнята та призвела до прийняття Єдиного європейського акта, договору, який реформував механізми прийняття рішень ЄЕС та встановив кінцевий термін до 31 грудня 1992 року для завершення створення єдиного ринку. Зрештою, його було запущено 1 січня 1993 року.
Новий підхід, вперше запропонований Комісією Делора, поєднував позитивну та негативну інтеграцію, спираючись на мінімальну, а не вичерпну гармонізацію. Негативна інтеграція полягає у заборонах, що накладаються на держави-члени, щодо дискримінаційної поведінки та інших обмежувальних практик. Позитивна інтеграція полягає у зближенні законів та стандартів. Особливо важливим (і суперечливим) у цьому відношенні є прийняття гармонізуючого законодавства відповідно до статті 114 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС).
Комісія також посилалася на судову практику Європейського Суду Справедливості у справі Cassis de Dijon, згідно з якою держави-члени зобов'язані визнавати товари, які були законно вироблені в іншій державі-члені, якщо держава-член не може обґрунтувати обмеження, посилаючись на обов'язкову вимогу. Гармонізація використовуватиметься лише для подолання бар'єрів, створених торговельними обмеженнями, які витримали тест обов'язкових вимог Cassis, а також для забезпечення основних стандартів у випадках, коли існує ризик перегонів на найнижчі ціни. Таким чином, гармонізація значною мірою використовувалася для забезпечення дотримання основних стандартів охорони здоров'я та безпеки.
До 1992 року було вирішено близько 90% питань, і того ж року Маастрихтський договір започаткував створення Економічного та валютного союзу як наступного етапу інтеграції. Робота над свободою надання послуг зайняла більше часу і була останньою свободою, яку було впроваджено, головним чином через Директиву про відрядження працівників (прийняту в 1996 році)Directive 96/71/EC та Директиву про послуги на внутрішньому ринку (прийняту в 2006 році).Directive 2006/123/EC
У 1997 році Амстердамський договір скасував фізичні бар'єри на внутрішньому ринку, включивши Шенгенську зону до компетенції ЄС. Шенгенська угода запроваджує скасування прикордонного контролю між більшістю держав-членів, спільні правила щодо віз, а також співпрацю між поліцією та судовими органами.
Офіційною метою Лісабонського договору було створення внутрішнього ринку, який би збалансував економічне зростання та цінову стабільність, висококонкурентну соціальну ринкову економіку, спрямовану на повну зайнятість та соціальний прогрес, а також високий рівень захисту та покращення якості навколишнього середовища, а також сприяння науково-технічному прогресу. Однак, навіть коли Лісабонський договір набрав чинності у 2009 році, деякі сфери, що стосуються частин чотирьох свобод (особливо у сфері послуг), ще не були повністю відкриті.
У 2010 році Жозе Мануель Дуран Баррозу, тодішній президент Європейської комісії, попросив колишнього прем'єр-міністра Італії Маріо Монті підготувати звіт про відродження єдиного європейського ринку. Результатом цього документа, відомого як Звіт Монті, було представлено у травні 2010 року, у якому були визначені бар'єри на внутрішньому ринку, а також запропоновані заходи щодо зміцнення економічної інтеграції та конкурентоспроможності. Звіт заклав основу для «Акту про єдиний ринок» – низки ініціатив, започаткованих Європейською комісією для покращення функціонування єдиного ринку.
Після публікації доповіді Монті Європейський Союз продовжив замовляти обговорення на високому рівні майбутнього своєї економічної інтеграції. Пріоритетні дії, визначені в «Акті про єдиний ринок II» у жовтні 2012 року, включали дії у сферах транспорту, мобільності громадян та бізнесу, цифрової економіки та соціального підприємництва.EUR-Lex, Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions: Single Market Act II - Together for new growth, COM(2012) 573 final, page 5, published on 3 October 2012, accessed on 27 October 2025
У квітні 2024 року Енріко Летта, колишній прем'єр-міністр Італії та президент Інституту Жака Делора, представив доповідь Летти «Набагато більше, ніж ринок», у якій закликав до стратегічного оновлення єдиного європейського ринку для підтримки зеленого та цифрового переходів, посилення економічної згуртованості та сприяння «п'ятій свободі», зосередженій на знаннях та інноваціях. Приблизно в той же час Маріо Драґі було доручено підготувати доповідь про європейську конкурентоспроможність, у якій розглядалися довгострокові структурні реформи, необхідні для підвищення продуктивності, стійкості та глобального економічного становища ЄС.
Чотири свободи «Чотири свободи» єдиного ринку:
Вільний рух товарів Вільний рух капіталу Свобода заснування та надання послуг Вільний рух робочої сили.
Вільне пересування товарів
Коло «товарів» (або «продукції»), що охоплюються терміном «вільний рух товарів», «є таким же широким, як і асортимент існуючих товарів».Publications Office of the EU, Free movement of goods: Guide to the application of Treaty provisions governing the free movement of goods, page 9, © European Union, 2010. Товари охоплюються лише тоді, коли вони мають економічну цінність, тобто їх можна оцінити в грошах і вони можуть бути предметом комерційних операцій. Твори мистецтва, монети, які більше не перебувають в обігу, та вода зазначаються як приклади «товарів». Риба є товаром, але рішення Європейського Суду Справедливості 1999 року зазначило, що права на риболовлю (або дозволи на риболовлю) не є товарами, а наданням послуги. У рішенні також пояснюється, що як капітал, так і послуги можуть бути оцінені в грошах і можуть бути предметом комерційних операцій, але вони не є товарами.European Court of Justice, Sixth Chamber, Case C-97/98 Peter Jägerskiöld and Torolf Gustafsson on the interpretation of the rules of the EC Treaty on the free movement of goods and the freedom to provide services, 21 October 1999, accessed 3 January 2021
Регламент Ради (ЄС) 2679/98 від 7 грудня 1998 року про функціонування внутрішнього ринку стосовно вільного руху товарів між державами-членами мав на меті запобігання перешкодам для вільного руху товарів, що можуть бути спричинені «діями або бездіяльністю» держави-члена. Цей регламент уповноважував комісію вимагати втручання держави-члена, коли дії приватних осіб створюють «перешкоду» для вільного руху товарів. Того ж дня рада та представники урядів держав-членів ухвалили резолюцію, згідно з якою держави-члени погодилися вживати заходів, коли це необхідно, для захисту вільного руху товарів та інших свобод, а також публікувати публічну інформацію у разі виникнення збоїв, зокрема про свої зусилля щодо усунення перешкод для вільного руху товарів.Official Journal of the European Communities, "Resolution of the Council and of the Representatives of the Governments of the Member States, Meeting Within the Council of 7 December 1998 on the free movement of goods", L337/10, accessed 1 January 2024.
Митні збори та оподаткування Митний союз Європейського Союзу усуває митні бар'єри між державами-членами та здійснює спільну митну політику щодо третіх країн з метою «забезпечення нормальних умов конкуренції та усунення всіх обмежень фіскального характеру, здатних перешкоджати вільному руху товарів у межах Спільного ринку».Case 27/67 Fink-Frucht
Аспекти митної зони ЄС поширюються на низку держав, що не є членами ЄС, а саме Андорру, Монако, Сан-Марино та Туреччину, згідно з окремо узгодженими домовленостями. Сполучене Королівство уклало торговельну угоду з Європейським Союзом 24 грудня 2020 року, яку прем'єр-міністр Борис Джонсон підписав 30 грудня 2020 року.
Митні збори Стаття 30 Договору про функціонування Європейського Союзу («ДФЄС») забороняє стягнення мита на кордоні між державами-членами як з продукції Митного союзу Європейського Союзу, так і з продукції країн, що не входять до ЄСМС (третіх країн). Згідно зі статтею 29 ДФЄС, мита, що застосовуються до товарів третіх країн, стягуються в пункті в'їзду до ЄСМС, і після перетину зовнішнього кордону ЄС товари можуть вільно обертатися між державами-членами.