Демократи́чний соціалі́зм — ліва: "...most left-wing approaches (social democratic, democratic socialist, and so on) to how the market economy works."); : "In Scandinavia, as in the rest of the world, 'social democracy' and 'democratic socialism' have often been used interchangeably to define the part of the left pursuing gradual reform through democratic means." економічна й політична філософія, що наголошує на підтримці політичної демократії та схвалює певну форму суспільної власності на засоби виробництваSinclair, Upton (1918). Upton Sinclair's: A Monthly Magazine: for Social Justice, by Peaceful Means If Possible., віддаючи особливу увагу , та самоврядуванню трудящих у рамках ринкового соціалізму, децентралізованої планової економіки або демократично централізованої планової Anderson, Gary L.; Herr, Kathryn G. (2007). Encyclopedia of Activism and Social Justice. SAGE Publications. ISBN 9781412918121.. Прихильники демократичного соціалізму вважають, що капіталізм за своєю суттю несумісний із цінностями свободи, рівності й солідарності, і що ці ідеали можуть бути реалізовані лише шляхом побудови соціалістичного суспільства. Більшість демократичних соціалістів виступають за поступову, реформістську політику для досягнення соціалістичних змінBusky, Donald F. (2000). Democratic Socialism: A Global Survey. Westport, Connecticut: Praeger Publishers. ISBN 9780275968861.Abjorensen, Norman (15 June 2019). Historical Dictionary of Democracy. Rowman & Littlefield. ISBN 9781538120743.. Сам термін «демократичний соціалізм» набув популярності поміж соціалістів, які виступали проти відкату в бік однопартійної держави в СРСР та інших країнах упродовж ХХ століттяWilliams, Raymond (1985) . Keywords: A Vocabulary of Culture and Society (revised ed.). New York: Oxford University Press. ISBN 9780195204698. OCLC 1035920683.Foley, Michael (1994). Ideas that Shape Politics. Manchester University Press. ISBN 9780719038259..
демократичний соціалізм бере початок у соціалістичній думці ХІХ століття в Європі та русі чартистів у Британії. Попри певні розбіжності в цілях, ці течії поділяли спільну вимогу демократичного ухвалення рішень і суспільної власності на засоби виробництва, вважаючи їх основоположними рисами бажаного суспільного устрою. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття на демократичний соціалізм значний вплив справили ідеї градуалістичного соціалізму, які пропагувало британське Фабіанське товариство, а також еволюційний соціалізм Едуарда Бернштейна в НімеччиніBernstein, Eduard (1907) . Evolutionary Socialism. Translated by Harvey, Edith C. Independent Labour PartyCole, Margaret (1961). The Story of Fabian Socialism. Stanford University Press. ISBN 9780804700917.Steger, Manfred B. (1997). The Quest for Evolutionary Socialism: Eduard Bernstein and Social Democracy. Cambridge, United Kingdom; New York City, United States; Melbourne, Australia: Cambridge University Press. ISBN 9780521582001..
Термін «демократичний соціалізм» вживається в різних значеннях, зокрема у широкому — для позначення всіх форм соціалізму, які відкидають авторитаризм. У цьому широкому сенсі демократичний соціалізм охоплює антиавторитарні форми соціал-демократії, реформістський соціалізмAlt, James E.; Chambers, Simone; Garrett, Geoffrey; Kurian, George Thomas; Levi, Margaret; McClain, Paula D. (2010). The Encyclopedia of Political Science Set. CQ Press. ISBN 9781933116440., революційний соціалізм, державний соціалізм і різні лівопопулістські течії. У вузькому сенсі демократичний соціалізм означає антикапіталістичне крило соціал-демократії, яке прагне якнайшвидше вийти за межі держави добробутуHamilton, Malcolm (1989). Democratic Socialism in Britain and Sweden. St Martin's Press. ISBN 9781349092345.Pierson, Chris (2005). "Lost property: What the Third Way lacks". Journal of Political Ideologies. 10 (2): 145–163. doi:10.1080/13569310500097265. S2CID 144916176..
Принципи
Демосоціалісти називають недемократичним комуністичне трактування соціалізму, яке вони відкидають. На відміну від комуністів, демосоціалісти розглядають соціалізм як кінцевий ідеал, а не проміжну стадію на шляху до комунізму. Вони також включають в поняття демократію, концепції плюралізму і прав демократичної меншості, і зовсім не інтерпретують її як диктатуру більшості. Незважаючи на це багато сучасних демосоціалістичних партій об'єднуються з комуністами (наприклад, французький Лівий фронт).
Як і соціал-демократи, демосоціалісти виступають за егалітаризм, але на відміну від перших прихильники демократичного соціалізму виступають за суспільну власність на засоби виробництва: вони виступають за захист і збільшення громадського сектору в економіці і за державне забезпечення охорони здоров'я, освіти, житлово-комунальних послуг і транспорту. Але деякі сучасні явно соціал-демократичні партії продовжують називати себе демократичними соціалістами, при цьому не відмовляючись від ринкової економіки (яскравий приклад — Лейбористська партія Британії, яка офіційно оголошує себе демосоціалістичною, але на ділі стала соціал-демократичною, відкрито підтримуючи приватний бізнес).
Історія
Поява демократичного соціалізму Багато ранніх варіантів соціалізму, в особливості, ті що пішли від санкюлотів часів Великої французької революції, природним чином несли в собі риси демократії: загальне виборче право і рівність перед законом. Ці риси присутні і в якобінізмі Бабефа, і в революційному гуманізмі Бланки, і в утопічному соціалізмі Оуена, і в комунізмі Маркса.
Основоположником сучасного соціалізму є саме Карл Маркс, який аргументував, що демократичні права та свободи будуть по-справжньому доступні робочому класу тільки в тому випадку, якщо засоби виробництва будуть належати — народу. У зв'язку з цим Маркс вважав необхідним ліквідувати приватну власність.
До кінця XIX століття соціал-демократи увійшли в уряди багатьох європейських країн, що призвело до розколу серед марксистів, значна частина яких почала схилятися на користь еволюційного, а не революційного, переходу до соціалізму. В 1884 р. у Лондоні було засновано «Фабіанське суспільство», яке закликало до поступової зміни політики Великої Британії у бік контролю над вільною торгівлею і протекціонізму для захисту від міжнародної конкуренції. Вони також вважали за необхідне націоналізацію землі, вважаючи, що землевласники збирають з неї ренту незаслужено (ідея, багато в чому запозичена від американського економіста Генрі Джорджа). Серед відомих членів товариства були економісти Сідней і Беатриса Вебб, Джон Мейнард Кейнс, філософ Бертран Рассел, письменник Бернард Шоу та інші.
Подружжя Вебб вважали, що профспілки, домагаючись підвищення заробітної плати, впливали на продуктивність, стимулюють підприємців до оновлення обладнання і організації виробництва, що змінює рівноважну ставку заробітної плати (т. зв. «теорія економіки з високим рівнем заробітної плати»). У своїй праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.) Кейнс дав економічне обґрунтування державним програмам для вирішення проблеми безробіття. Для цього Кейнс пропонував збільшити державні витрати і створити дефіцит бюджету. Кейнс також стверджував, що передача ключових галузей промисловості у власність держави та державне планування їх інвестицій сприяло б поступовому зменшенню класових протиріч.
Визначальним моментом в історії демократичного соціалізму стало розмежування з ортодоксальними комуністами на початку XX століття. У роботі «Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії» (1899 р.) Едуард Бернштейн відкинув передбачення Маркса про неминучий кінець капіталізму. Свою позицію Бернштейн обґрунтував існуючою тенденцією до розподілу капіталу серед багатьох власників, що суперечило марксистській теорії про концентрацію капіталу та зубожіння пролетаріату. Звідси він зробив висновок, що для досягнення соціалізму слід користуватися чисто політичними методами і демократичними інструментами. Схожий розкол стався в Росії після революції 1905 р., коли меншовики виступили проти ідей диктатури пролетаріату і керівної ролі комуністичної партії і підтримали демократичну революцію, з наміром взяти участь у роботі її уряду. Лідер більшовиків Ленін відзначав їх безумовну відданість демократичному централізмуhttp://uaio.ru/vil/48.htm с. 234. Після більшовицького перевороту 1917 року демократичні соціалісти засудили більшовиків за спотворення їх егалітарних, демократичних і соціалістичних ідеалів і практичну реалізацію авторитарного режиму, в якому усі засоби виробництва знаходилися під контролем нікому не підзвітній партійній елітіРассел Б. Практика и теория большевизма. — М.: Панорама, 1998..
Подальша історія демосоціалістичного руху полягала переважно в боротьбі з фашистами і ортодоксальними марксистами. У 1920—1940 рр. одним з найяскравіших демосоціалістичних рухів був австромарксизм. Особливість австромарксизма полягала в тому, що вони розглядали націю поза територіальним контекстом, як об'єднання людей, які поділяють спільну культуру і мову. Іншим рухом були гільдейскі соціалісти, які вважали, що робітники можуть контролювати промисловість за допомогою мережі гільдій — торговельних організацій, що представляють робітників. Передбачалося, що гільдії будуть здатні не тільки боротися за соціальні права робітників, як профспілки, але і отримати контроль над промисловістю.
Післявоєнний демосоціалізм Протягом повоєнної половини XX століття в деяких країнах Західної Європи часто приходили до влади ліві (в тому числі і демосоціалісти). Наприклад, у Великій Британії лейбористи на чолі з Клементом Еттлі перемогли на виборах 1945 року (обігнавши своїх суперників консерваторів на чолі з Черчиллем), які націоналізували телекомунікації, Банк Англії, британські залізниці, вугледобувну, сталеливарну промисловість і електроенергетику і на практиці реалізували соціальну державу. При тому частка суспільної власності в британській економіці перевищила 20 відсотків. Свій успіх на виборах лейбористи повторили в 1964, 1966 і два рази в 1974 році. У 1951 році був відновлений Соціалістичний інтернаціонал, який об'єднав соціал-демократичні і демосоціалістичні партії. У 1981 році французькі соціалісти перемогли як на президентських, так і на парламентських виборах. Прийшовши до влади демосоціалістичний уряд націоналізував найбільші підприємства і великі банки, а також підвищив мінімальний розмір оплати праці і скасував смертну кару.
З різних причин, більшість європейських демосоціалістичних партій, що є членами Соцінтерну прийняли ринкову економіку і відмовилися від марксизму протягом другої половини XX століття, таким чином, прогресували в сторону соціал-демократії і соціал-лібералізму (Соціал-демократична партія Німеччини в 1959 році, Іспанська соціалистична робітнича партія в 1979, британська Лейбористська партія на початку 1990-х, французька Соцпартія на чолі з відкритим соціал-демократом Ліонелем Жоспеном в кінці 1990-х).
Сучасний демократичний соціалізм
Відмова Соцінтерну і партій, які в ньому перебувають від демократичного соціалізму на користь соціал-демократії призвело до появи нових демосоціалістичних партій, які виступають проти ринкової економіки (німецькі «Ліві», грецька Коаліція радикальних лівих, ісландський Ліво-зелений рух). Ці партії можуть бути лівосоціалістичним відгалуженням від партій Соцінтерну (французька Ліва партія), антикапіталістичними коаліціями комуністичних (включаючи троцькістські і маоїстські) партій (грецька СІРІЗА, данська Червоно-зелена коаліція) або колишніми компартіями (шведська Ліва партія). Перші демосоціалістичні партії, які були альтернативою існуючим соціал-демократичним, з'явилися у скандинавських країнах — Соціалістична народна партія в Данії (1959) і Соціалістична ліва партія у Норвегії (1975).