Істо́рія Ша́цька — це історичний період містечка Шацьк Волинської області, починаючи з XIII до нині.
Шацьк — селище міського типу, у Ковельському районі Волинської области України. Вперше згадується 1410.
Загальна історія Перша згадка про Шацьк в історичних джерелах належить до 1410 року, коли польський король Ягайло відрядив своїх мисливців до Шацьких лісів на полювання, щоб заготовити м'ясо для війська напередодні битви з німецькими загарбниками під Грюнвальдом. Шацьк, як і більша частина інших земель Волині, у 40-х роках XIV століття увійшов до складу Литовського князівства.
Доказом того, що на території Шацька жили люди є численні знахідки різних кам'яних речей: кам'яні скребачки, рубила, кістяні голки. У 1564 році Шацьк входив до складу Любомльського староства. Щодо назви Шацька(Шечка) існує кілька версій походження: Назва Шацьк походить від назви гори Саської. Назва Шацьк походить від німецького слова «дорогоцінний». Місцевість навколо Шацька завжди була дуже болотиста, хитка. Від слова «шататись», походить назва Шатськ, а при асиміляції звуків вийшла назва Шацьк. Власником багатих угідь був Шечко, від цього прізвища, ймовірно могла з'явитись назва Шацьк. Коли тут селились люди, то їх зустріла багата, прекрасна, квітуча природа. Дрімучі ліси, і ніби дзеркальця серед них, озера, ошатна, гарна місцевість. З часом літератне скорочення призвело до появи назви.
За люстрацією 1564 року в ньому налічувалось 35 дворів тяглих селян, 7 городників, 3 комірники, 33 рибалки. Всі ці категорії населення були обтяжені великими феодальними повинностями. Населення перебувало на становищі кріпаків. Загальна сума податків з села визначалася в розмірі 419 золотих 29 грошей на рік. Після унії, Литви з Польщею у 1569 року остання захопила і Шацьк. Значно посилився соціальний і національний гніт. У Шацьку збільшилася кількість шляхти, яка захоплювала землі селян та закріпачувала їх.
Народний стрій жителів Шацька Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкіряним або в'язаним поясом, нешироких штанів. Сорочка часто оздоблювалася вишивкою. На поясі кріпилися необхідні інструменти (ніж, гребінь). Взимку поверх рубахи вдягався хутряний кожух, восени та навесні — сукняна свита. На ноги одягалися постоли — стягнуті шматки сиром'ятної шкіри, більш заможні чоловіки — черевики/чоботи. Волосся різали під макітру. Цей вид стрижки поступово замінював розповсюджене в XV–XVIII ст.ст. гоління голови із залишенням оселедця. Бороди носили літні чоловіки.
Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха (взимку). Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. Заможні жінки також заплітали волосся в коси. Голову влітку обв'язували стрічкою або хусткою. Одружені жінки обов'язково носили очіпок. Святковим взуттям були черевики. Здебільшого повсякденно ходили босоніж або у постолах.
Протягом XVII-XVIII століть Шацьк поділяв долю інших населених пунктів Любомльського староства. Польські королі часто передавали їх різним магнатам. У 1768 році Шацьк разом з усім Любомльським староством став власністю великого феодала — графа В. Браницького. Після третього поділу Польщі у 1795 році Шацьк у складі Західної Волині відійшов до Російської імперії. Було покладено край польсько-шляхетському пануванню й примусовому ополяченню українського населення. Шацьк став волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Проте у соціально-економічному і юридичному становищі Шацьких селян не сталося ніяких змін. Царизм визнав за місцевим феодалом В. Браницьким право на всі його володіння і на підданих.
Перша половина ХІХ століття Під час російсько-наполенівської війни 1812 року Шацьк проминули частини війська Наполеона. За народними переказами, чинило опір наполеонівським військам і населення Шацька. На початку другої половини вересня 1812 року російські війська під командуванням адмірала П. В. Чичагова взяли Шацьк. Немає жодних історичних свідчень про якісь військові сутички на території Шацька між французькими й російськими військами.
В 1843 році в Шацьку була заснована школа, яка називалась «Народним однокласним педагогічним училищем» За даними «Пам'ятної книги № з м. Житомира» в школі навчалось 43 хлопчики. Навчання тривало від 1 жовтня до 1 вересня. Канікул не було. В школі викладання було російською мовою.
У першій половині XIX століття внаслідок кризи феодально-кріпосницької системи посилилась експлуатація селян. Селянські господарства дедалі зубожівали. Становище селян погіршувалося ще й через неродючість піщаних та болотистих ґрунтів.
У 1849 році Шацький фільварок, який після смерті В. Браницького перейшов у власність його сина К. Браницького, царський уряд конфіскував. Він перейшов у розпорядження Волинської губернської палати державних маєтностей, а селяни стали державними. Хоч становище їх дещо поліпшилося, проте вони й далі залишалися об'єктом жорстокої експлуатації. За переписом 1850 року, Шацьку належало 7168 десятин земельних угідь. З них 4254 десятини орної і городньої землі. За користування цією землею селяни сплачували великі податки. Крім цього вони виконували також підводну, шляхову та інші повинності.
Розвиток культури та ремесел після скасування кріпосного права
Після реформи 1861 року і скасування кріпосного права селяни Шацька дістали особисту волю. У 1866–1867 рр. були видані царські укази про поземельний устрій державних селян України. Згідно з цими указами швацькі селяни в 1874 році одержали за викуп 3835 десятин земельних угідь, у тому числі 1426 десятин орної і городньої землі. За виділені землю вони щороку мали сплачувати грабіжницький викуп у сумі 1456 крб. 39 коп. протягом 49 років. Зазначена сума значно перевищувала розмір поземельного податку, який стягувався з них до опису 1874 року. Цю землю було розподілено між селянами нерівномірно. З відомостей, щодо найстаріших будівель Шацька відносяться церква, яка була збудована графом Браницьким, школа (старий корпус) і замок на острові «Горб», що зберігся там. Ймовірно це було звичайне феодальне укріплення (замок). Під час розкопок знайдено залишки цегли (підвали), вугілля. Було зроблено припущення, що цей замок спалено. Також знайдено залишки погребу. На фоні масового малоземелля в Шацьку виділилося чотири куркульських господарства, котрим на початку XX ст. належало 666 десятин землі. Куркулі та місцева церква, яка володіла 136 десятинами землі, нещадно експлуатували селянську бідноту. Однією з важливих видів промислу в Шацьку була риболовля, яка потребувала човна та спеціальних знарядь для вилову риби. Човни, якими плавали на озерах були великі, здатні витримати високу озерну хвилю, плоскодонні, як правило двовесельні, хоча на малих озерах рибалки часто управляли одним довгим веслом, стоячи на кормі. Озера були приватними.
Природні умови зумовили розвиток багатьох ремесел. Населення мало добрі навички господарювання серед лісів і боліт, вміння лозоплетіння, заготівлі й обробітку деревини та виготовлення виробів з неї. Ліс споконвіку використовувався для заготівлі ягід, грибів, палива, випасу худоби, мисливства, збирання цілющих трав. Одним із давно поширених напрямків господарювання було бортництво. Збирали мед та іншу продукцію диких бджіл, використовуючи спеціальні пристрої для лазіння по дуплистих деревах. Також серед ремісників були шевці, кравці, теслярі, пічники та інші.
Постійним супутником тяжкого соціального становища трудящих був низький рівень їх культури. В селі панувала майже суцільна неписемність. В 1874 році, наприклад, з 250 селян, що брали участь у сільському зібранні з приводу люстраційного акту, зміг поставити власний підпис на протоколі заходу тільки один чоловік. Решта виявилась неписемною. Не кращим був стан освіти у селі й у наступні роки. На початку XX ст. тут існувало одне однокласне народне училище, яке було відкрите у 1849 р. В 1910 р. у ньому навчалося лише 30 учнів, і це тоді, коли в самому Шацьку налічувалось лише три тисячі жителів. Тяжкий матеріальний стан більшості населення позбавляв його можливості здобувати освіту. На ґрунті соціальної потреби та низького рівня культури селян у квітні 1909 року в Шацькій волості мав місце конфлікт між населенням і місцевою владою.
Церковної землі було 300 гектарів, церкві належало і озеро Соминець та багато сінокосу. Озера Чорне та Люцимер належали великому господарю Сергію Прокосі. Господарства селян були вбогими. Орали волами, запряженими в дерев'яну соху. Нужденний вигляд мали селянські хатинки, в яких не було навіть димаря, бо за нього потрібно було платити податок, а дим виходив через двері і вікна. Вечорами світили лучинами. Ламп не було. Всі чоловіки і жінки носили домоткану одежу з білого полотна, а якщо в селі з'являвся чоловік у чорному одязі, то на нього дивилися вже, як на пана. Навіть хлопчики років 10-12 ходили без штанів, у самій лише полотняній сорочці. Влітку всі ходили босі, а взимку — в постолах. Лише у церкві була пара чобіт, які одягали молоді під час вінчання. Щороку селяни повинні були дотримуватися посту чотири рази. Навіть тяжко хворому треба було звертатись до священника за дозволом їсти м'ясні продукти чи набіл у піст. Шацьк був надзвичайно віддаленим від залізниць. Найближча залізниця проходила за 40 км від Шацька. За покупками, а найчастіше за свинями, люди їздили кіньми аж у Брест, на це витрачалось 2 дні і ніч. Дня переїзду з Шацька у чиновників — кур'єрів було 11 коней. Розвиток капіталістичних відносин сприяв пожвавленню у Шацьку економічного життя. Це насамперед знайшло вияв у розвитку торгівлі. Тут тричі на рік відбувалися ярмарки, 5 березня, 12 червня, 9 вересня, де селяни продавали сільськогосподарські продукти, а купували господарські речі, одяг, тощо. На початку XX ст. було відкрито страхове агентство, поштово-телеграфне відділення. Протягом другої половини XIX ст.Шацьк значно зріс, збільшилась кількість населення до 2886 чоловік. Було відкрито земську лікарню на 12 ліжок, яка стояла там де зараз находиться середня школа, але за лікування в ній платили. Це приміщення було спалене воїнами УПА з різних причин. В цій лікарні була лише одна акушерка Андреєва Павліна Іванівна. Бібліотек і книжкових магазинів у Шацьку не було.
Населення Шацька не раз переживало спустошливі війни. Тут проходили війська татар, шведів, французів. Дорогою через Шацьк проходили війська Кутузова й Суворова. Як і більшість українців, жителі Шацька ставилися до поневолення не приязно. В 1792 році село Шацьк було захоплене французами. Існує легенда, що одного разу п'ять французів зайшли до однієї хати і стали вимагати у господині ласощів. У відповідь усіх п'ятьох вона облила окропом. Старшиною Шацької волості в 1913 році був П.Зуб, а волосним писарем — пан Федьчук.
В роки Першої світової війни
У роки Першої світової війни Шацьк опинився у фронтовій смузі.
У серпні 1920 року Червона Армія окупувала Шацьк. Тут було встановлено радянський режим і створено революційний комітет. Однак у вересні 1920 року він був захоплений польською владою, яка перебувала тут до вересня 1939 року.
У 1933 році польська влада вдалася до так званої комасації, яка стала додатковим засобом пограбування селян. Селянин міг одержати землю однією ділянкою лише тоді, коли переселиться на хутір і зведе там будинок. Цим правом могли скористатися лише заможні селяни, а біднота не мала коштів на переселення. Комасація була однією з форм колонізації, шляхом насадження куркульських господарств за рахунок розорення дрібних сільських господарств. У Шацьку було два заможних господарі — Сергій Прокоса та Панас Острейко.
У 30-х роках навколо Шацька виникли такі хутори: Хороми, Посіч, Городище, Воротково, Камені, Став, Підвеброд, Дубиччя, Муравське, Користь.