Юденра́т ( — «єврейська рада») — єврейський адміністративний орган самоврядування, який за ініціативою німецької окупаційної влади в 1939 році створено при Генерал-губернаторстві Польщі () у кожному єврейському гетто, на окупованих нацистами територіях, і пізніше на території СРСР. На території Європи діяв 101 юденрат. Перший юденрат в дистрикті Галичина виник у Тернополі на початку липня 1941 року. Через якийсь час був створений юденрат у Станіславі. У Львові юденрат був створений наприкінці липня 1941 року.
Історія У створенні єврейських гетто та рад старійшин (юденратів) на окупованих територіях німецька адміністрація керувалась декількома документами. Одним із перших указів, виданих зразу після початку польської кампанії 1939 року, була секретна депеша командирам айнзатцгруп начальника поліції безпеки Рейнгарда Гейдріха № Р/11-288/39 від 21 вересня 1939 року, в якій, зокрема, говорилось:
Наступним документом, котрий регулював діяльність єврейських громад, став наказ від 26 жовтня 1939 року, згідно з яким усі євреї-чоловіки у віці від 14 й до 60 років були зобов'язані брати участь у примусових роботах, котрі організовували юденрати.
Після утворення 12 жовтня 1939 року Краківського Генерал-губернаторства його очільник генерал-губернатор Ганс Франк 28 листопада 1939 року видав свій указ стосовно єврейського населення на підлеглих йому територіях, в якому зокрема говорилось: .
20 січня 1940 року було видано розпорядження № А-428, згідно з яким усі євреї чоловічої статі у віці від 14 до 60 років підлягали примусовій праці.
Наприкінці 1940 року на території Краківського Генерал-губернаторства діяло вже приблизно дві сотні гетто й стільки ж єврейських рад з їх управління (юденратів). З початком війни із СРСР німці продовжували утворювати органи керування єврейськими громадами на нових окупованих територіях, користуючись тими ж нормативними документами.
У захоплених районах Західної України, що ввійшли в кордони генерал-губернаторства, юденрати стали створюватись в липні 1941 року.
Керівництво Указ Рейнгарда Гейдріха № Р/11-288/39 від 21 вересня 1939 року підпорядковував єврейські ради айнзатцкомандам та поліції безпеки, а указ генерал-губернатора Ганса Франка від 28 листопада 1939 року — районним та міським адміністраторам, тобто цивільній адміністрації генерал-губернаторства. Фактично юденрати виконували розпорядження й одних, і других, а на практиці безпосереднє керівництво діяльністю єврейських рад здійснювали представники німецької поліції та гестапо. Власне саме вони і визначали основні цілі й завдання, котрі юденрати мали виконувати, а саме: Крім того, керівництво єврейських рад повинно було вирішувати питання забезпечення існування єврейських громад (розселення людей, котрих переселяли в гетто, організації охорони здоров'я, постачання населення продуктами харчування, виховання та освіти молоді, проведення культурних заходів, поховання померлих), організацію виробництва продукції для потреб німців, збір накладених на членів громади податків, платежів та контрибуцій, збір теплих речей для потреб німецької армії тощо.
Функції та діяльність юденратів Спочатку юденрати відповідали за переміщення євреїв з невеликих населених пунктів у місця, де були створені гетто, за розміщення та облаштування в'язнів, а також за збір євреїв у разі їх виведення за межі гетто.
Згодом функції юденратів розширювалися, і вони несли відповідальність за все, що відбувалося всередині гетто, і за реалізацію адміністративних і економічних заходів, спрямованих німцями проти євреїв. Це включало забезпечення господарського життя і порядку, припинення контрабанди, забезпечення продовольством, призначення і розподіл працівників на примусові роботи, збір грошових коштів та контрибуцій, відбір кандидатів для праці у трудових таборах і виконання розпоряджень нацистів. Юденрат контролював також й інші адміністративні структури всередині гетто (там, де вони були) — єврейську поліцію, пожежну частину, охорону здоров'я, соціальні служби, статистичний облік, роботу освітніх структур і синагог.
Єврейська поліція
Для кращого виконання наказів та дотримання порядку з числа євреїв створено бюрократичний апарат єврейської ради та ортполіцію (). Єврейські поліцейські сили були підпорядковані Гестапо і юденрату, забезпечували внутрішній правопорядок в єврейських гетто, брали участь в облавах, здійснювали конвоювання при переселенні і депортації євреїв, забезпечували виконання наказів окупаційної влади тощо.
У Варшавському гетто єврейська поліція налічувала близько 2500; у Лодзі до 1200; у Львівському гетто до 500 осібRaul Hilberg, The Destruction of the European Jews, Quadrangle Books, Chicago, 1961, p. 310., у Дрогобицькому гетто — 100—120 осіб.
У Львові єврейська поліція складалася з чотирьох головних відділів і кількох допоміжних підвідділівEliyahu Jones: Żydzi Lwowa w czasie okupacji 1939–1945. Łódź: Oficyna Bibliofilów, 1999, s. 62. ISBN 83-87522-20-1 : Служба порядку (); Кримінальна поліція (); Спеціальний відділ (); Єврейська жандармерія.
Структура юденрату Відповідно до інструкції Гейдріха, якщо чисельність євреїв в даному місці перевищувала 10 000 чоловік, юденрат призначався з 24 членів, якщо менше — з 12 осіб. Керівник юденрату часто називався «юденельтестер» () — єврейський староста.
Бюрократичний апарат юденратів був досить громіздкий та численний, з великою кількістю різних відділів, підвідділів, секцій та чиновників в них. Оскільки багато євреїв гадали, що служба у юденраті може зберегти їм життя, тому штат працівників юденрату при можливості штучно розширювався. До того ж співробітники юденрату та єврейської поліції отримували більшу винагороду і більший пайок, ніж інші в'язні гетто.
До прикладу, у Львівському гетто при чисельності в місті у 1941 році 150—160 тисяч євреїв нараховувалось близько 4 000 службовців юденрату (4.5 % від усіх мешканців ґетто)Trunk I. Judenrat: The Jewish Counsils in Eastern Europe under Nazi Occupation / Isaiah Trunk. – Lincoln: University of Nebraska Press, 1996. – P. 51.. На початку Юденрат складався з 10 відділів (секцій). До керівництва входило 6 осіб, згодом число зросло до 12. У липні 1942 року їх було вже 309 Sandkühler Т. Der Judenmord in Ostpolen und die Rettungsinitiativen von Berthold Beitz 1941–1944. – S. 202.. Коли виробляли робочі картки, у липні 1942 року, виявилось, що вже є п'ять тисяч службовців ЮденратуSandkühler Т. Der Judenmord in Ostpolen und die Rettungsinitiativen von Berthold Beitz 1941–1944. – S. 204..
У Коломийському юденраті в різний час працювало від 300 до 500 осіб, у Дрогобицькому — більше ніж 250 службовцівPohl D. Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien 1941–1944: Organisation und Durchführung eines staatlichen Massenverbrechens. – S. 106..
Єврейська поліція налічувала спочатку 200, згодом 500, а пізніше навіть до 750 чоловік особового складу.
Службовці працювали у більш ніж двох десятках відділів, серед яких: президія; відділ будівництва — займався знесенням та вивозом зруйнованих будинків (також і синагог), власниками яких раніше були євреї; відділ єврейської поліції; житловий відділ (); відділ кадрів та організаційний — займався керівництвом управлінським персоналом і нагляд за адміністративним апаратом; відділ контролю; відділ культури; відділ меблів — займався пошуком добротних меблів для німецьких чиновників і співробітників гестапо; підвідділ розподілу меблів (); відділ обліку громадян; відділ податків та мита; відділ постачання () — відповідав за виконання наказів, що віддавалися різноманітними німецькими установами; відділ праці — був ліквідований, його функції були передані Єврейському бюро праці при міській владі; відділ санітарії та охорони здоров'я; відділ соціального забезпечення; відділ статистики; відділ фінансів; відділ освіти; відділ переселення () похоронний відділ; юридичний відділ — займався правовими питаннями в єврейській громаді; економічний відділ — постачання єврейського населення продуктами харчування; релігійний відділ — займався релігійнимими питаннями єврейського населення; господарський відділ з підвідділами: відділ у справах переселення ремісників і фахових робітників () відділ ремесла відділ торгівлі відділ продовольства загальний відділ Також: каса; комітет допомоги ув'язненим у таборах примусової праці; редакція і адміністрація бюлетеня юденрату; соціальна комісія по накопиченню подарунків () — забирала з домівок заможних євреїв килими, кришталь, сервізи та інші цінні речі, а потім передавала їх німцям як «подарунки»); телефонна станція.Державний архів Львівської області, ф. р-35, оп. 12, д. 50, л. 1-7
Юденрати в інших населених пунктах організовувались за подібним зразком із поправкою на кількість юдейського населення в громаді міста чи містечка.
Оцінка діяльності Історики суперечливо оцінюють діяльність юденратів та їх роль в Голокості: як співпрацю з нацистами та принизливе пристосуванство, чи як вимушену тактику пасивного опору жорстокому ворогові. До кінця Другої світової війни серед євреїв переважала перша точка зору, але згодом поширилася саме остання, оскільки ідея юденратів «праця заради життя» підтримувалася абсолютною більшістю мешканців гетто майже беззастережно. З цією метою юденрати створювали і щосили підтримували потрібні нацистам виробництва.
Як вважає частина істориків, зокрема дослідник геноциду євреїв у Європі Рауль Гільберг (), в усій Генеральній губернії (як на території Польщі, зразу в 1939 році окупованій Третім Рейхом, так і у підрадянській Галичині, окупованій й приєднаній до губернії після початку в 1941 році німецько-радянської війни), юденрати формувались по єдиному зразку за правилами, встановленими німецькими окупаційними властями й діяли у їх інтересах, як складова частина плану з «остаточного вирішення єврейського питання». На його думку: Гильберг Рауль. Юденраты как сознательные или бессознательные орудия коллаборации (иврит) // Еврейское руководство под властью нацистов. Иерусалим. 1980.С.26,29. Негативно оцінює діяльність юденратів і польський історик : Czesław Madajczyk Polityka III Rzeszy w okupowanej Polsce, T. 1-2, Wyd. PWN, Warszawa 1970, T. 1. S.212-225.
Навіть дослідники, які вважають діяльність юденратів у цілому позитивною, зокрема (), вважають, що: Телушкин Йосеф Еврейский мир. Москва-Иерусалим. 1952. С. 304.
Відомий єврейський філософ 20-го століття Ганна Арендт у своїй книзі звинуватила юденрати та єврейську поліцію в активному сприянні депортації євреїв до таборів смерті і стверджувала, що за відсутності юденратів загинуло б набагато менше євреїв, оскільки нацисти зіткнулися б зі значними труднощами при створенні списків євреїв та при зборі інформації про їхнє майно.
Відомі колабораціоністи з числа керівників Юденрату Яків Ґенс — керівник юденрату Вільнюського гетто. Адам Черняков — керівник юденрату Варшавського гетто. Хаїм Румковський — керівник юденрату Лодзького гетто.
Література Dan Diner: Gedächtniszeiten. Über jüdische und andere Geschichten. Beck, München 2003, ISBN 3-406-50560-0. Dan Diner: Jenseits des Vorstellbaren – Der «Judenrat» als Situation. In: Hanno Loewy, Gerhard Schoenberner (Hrsg.): „Unser einziger Weg ist Arbeit.“ Das Ghetto in Łódź 1940–1944. Löcker, Wien 1990, ISBN 3-85409-169-9. Marian Fuks: Das Problem der Judenräte und Adam Czerniaks Anständigkeit. In: Stefi Jersch-Wenzel: Deutsche – Polen – Juden. Ihre Beziehungen von den Anfängen bis ins 20. Jahrhundert. Colloquium-Verlag, Berlin 1987, ISBN 3-7678-0694-0, S. 229–239 (Einzelveröffentlichungen der Historischen Kommission zu Berlin 58). Dan Michman: 'On the Historical Interpretation of the Judenräte Issue: Between Intentionalism, Functionalism and the Integrationist Approach of the 1990s', in: Moshe Zimmermann (Hrsg.), On Germans and Jews under the Nazi Regime. Essays by Three Generations of Historians. A Festschrift in Honor of Otto Dov Kulka (Jerusalem: The Hebrew University Magnes Press, 2006), S. 385–397.