«Черво́на ру́та» — українська пісня Володимира Івасюка, що стала однією з найвідоміших та найважливіших композицій в історії сучасної української популярної музики. Створена у 1970 році, вона здійснила справжній культурний прорив, здобувши колосальну популярність і за межами України, та стала її неофіційним ліричним гімном.

Історія створення Володимир Івасюк написав пісню 1970 року під час навчання в Чернівецькому медичному інституті. Проте витоки цього задуму сягали ще його юності. Поштовхом до створення майбутнього хіта стало знайомство юнака з фундаментальною монографією «Коломийки», виданою українським етнографом і фольклористом Володимиром Гнатюком у 1906 році. Саме в цій праці, знайденій у багатій домашній бібліотеці його батька — письменника Михайла Івасюка, майбутній автор у 18-річному віці (у 1967 році) уперше натрапив на поетичні рядки про «червону руту»:

Роботу над композицією Володимир Івасюк розпочав у 1967 році, коли йому було 18 років. Автор писав та вдосконалював композицію майже три роки, постійно переробляючи матеріал через високу вимогливість до власної творчості. Важливим фактором у процесі пошуку образів стала особиста етнографічна практика музиканта. Івасюк полюбляв ходити на вихідних у мандрівки Карпатами та брати участь у фольклорних експедиціях. Глибинний міфологічний контекст образу композитор відкрив для себе у 1969 році під час спільної з батьком експедиції гуцульськими селами, де він особисто зафіксував народні перекази про те, що звичайна рута лише раз на рік у купальську ніч зацвітає чарівним червоним кольором і здатна приворожити серце обранця.

Спочатку автор планував створити твір у жанрі балади, проте згодом змістив акцент на лаконічнішу естрадну форму, зрозумілішу для масового слухача. Шлях пісні від задуму до фіналу тривав кілька років, протягом яких Володимир створив понад десять варіантів тексту. Перша версія була фентезійною: у ній згадувалися мавки та інші міфічні істоти, а сама композиція у робочих чернетках фігурувала під назвою «Черлена рута». Розуміючи, що такий варіант є надто складним для сприйняття, Івасюк повністю переписав текст, залишивши у приспіві звичне слово «червона».

У грудні 1968 року Марія Соколовська (після заміжжя — Соколовська-Марчук), яка разом із Володимиром навчалася в медичному інституті та виступала в ансамблі «Трембіта», першою побачила чорновий поетичний варіант, який ліг в основу майбутньої пісні. За свідченням молодшої сестри композитора Оксани Івасюк, ліричний текст «Червоної рути» Володимир присвятив саме Марії, якій згодом і подарував оригінал одного з рукописних пошукових варіантів твору. Логічним завершенням цих творчих пошуків став серпень 1970 року: під час занять у медінституті Івасюк зафіксував фінальний текст на папері й подарував цей присвячений рукопис дівчині, залишивши на ньому символічний напис: «Мусі від Володі. 15 серпня 1970 року, третя пара. Лекція». Цей оригінальний автограф вона дбайливо зберігає й дотепер.

На початкових етапах творчості Івасюк був змушений підписувати багато своїх творів псевдонімами. Оскільки він не мав членства у Спілці композиторів СРСР, провідні радянські колективи за тогочасними бюрократичними правилами не мали офіційного права залучати його пісні до свого репертуару.

За спогадами родини, Володимир також мав неабиякий хист до образотворчого мистецтва і міг би стати художником, проте вирішив зосередитися на музиці. Саме шалений успіх «Червоної рути» остаточно підштовхнув його здобути професійну музичну освіту. Після закінчення медичного інституту він переїхав до Львова і вступив до Львівської консерваторії на композиторське відділення у клас професора Анатолія Кос-Анатольського. Співачка Софія Ротару, згадуючи роботу з автором над його головними хітами, зазначала: «З ним було легко, з ним було радісно працювати. Він був добрим, щедрим. Рідко буває в житті, щоб так поєднувалися краса зовнішня і душевна».

На становлення Володимира Івасюка як композитора та формування стилю нової української естради значний вплив мала також популярна пісня «Квіти ромена» (1964 рік, музика В. Толмачова, слова Б. Демківа). Під час зустрічі з Толмачовим Івасюк щиро зізнався, що цей твір був для нього еталоном та дороговказною зіркою, зазначивши: «Якби не було „Квітів ромену“, не було б і „Червоної рути“». Сам Івасюк спершу не вірив, що «Червона рута» стане настільки масштабним шлягером, і покладав значно більші надії на іншу свою композицію — «Водограй», яка, втім, за популярністю опинилася на другому місці.

Прем'єра та популярність

Ще до офіційного телеефіру першою дослідницею та виконавицею пісні на сцені Чернівецького медичного інституту стала студентка Світлана Юрченко, яка заспівала її в дуеті з автором Володимиром Івасюком.

Перше офіційне публічне виконання пісні відбулося 13 вересня 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою». Разом із «Червоною рутою» того дня планували презентувати й композицію «Водограй». Пісню виконав дует: сам автор Володимир Івасюк та співачка Олена Кузнєцова (солістка ансамблю «Карпати» під керівництвом Валерія Громцева). Кузнєцова потрапила в ефір випадково, оскільки всі інші вокалісти, з якими на той момент співпрацював 21-річний Івасюк, перебували на гастролях.

Через щільний графік студії Чернівецького обласного телебачення фонограму молодим артистам довелося записувати вночі. Робота тривала під керівництвом звукорежисера Василя Стріховича з півночі до шостої ранку, а фінальний «плюсовий» запис вдався лише з 12-го дубля. На Театральній площі виконавці виступали під цей заздалегідь підготовлений запис, акомпонував їм ансамбль «Карпати». За спогадами соліста ВІА «Смерічка» Василя Зінкевича, «ті, чия юність припала на другу половину шістдесятих років, добре пам’ятають, як весняним вихором, стрімким птахом вилетіла в широкий світ пісня Володимира Івасюка “Червона рута"». Вихід пісні став справжнім культурним зламом для тогочасного покоління. Колеги Івасюка відзначали його феноменальну працездатність та музичну пам'ять. Зокрема, оперний співак Ігор Кушплер згадував, що одного разу композитор зміг за одну ніч повністю по пам'яті розписати складну оркестрову партитуру «Червоної рути» для 60 інструментів.

За тиждень після першого телеефіру, у межах програми «Студентський меридіан», композицію «Червона рута» презентували вже у візуальному супроводі (відеокліпі). Відеоряд із виступом солістів ВІА «Смерічка» Назарія Яремчука і Василя Зінкевича зняли у серпні 1970 року в місті Косів на Івано-Франківщині. Режисер і звукорежисер Чернівецького телебачення Василь Стріхович здійснив перші професійні записи цієї пісні та відіграв ключову роль у її популяризації на телебаченні.

У травні 1971 року журнал «Україна» опублікував вірш та ноти пісні, а також невелику розповідь про ансамбль «Смерічка».

Успіх композиції дав назву першому українському музичному фільму «Червона рута», зйомки якого розпочалися в серпні 1971 року біля міста Яремче Івано-Франківської області за ініціативи В. Івасюка та Л. Дутковського (режисер Р. Олексів, оператор А. Дербінян, звукорежисер В. Стріхович). Сюжетною основою стрічки стала історія кохання донецького шахтаря Бориса (Василь Зінкевич) та гуцулки Оксани (Софія Ротару). З 15 музичних композицій фільму шість виконав саме ВІА «Смерічка», а до зйомок також залучили чернівецький ВІА «Карпати» та жіночий вокальний ансамбль «Росинка». У самій стрічці пісню виконав Василь Зінкевич. Цікаво, що за первісним сценарієм головні герої мали співати дуетом також і «Водограй». Проте Софія Ротару та Василь Зінкевич не змогли вчасно записати чисту фонограму цієї пісні, тому у фінальному варіанті фільму вони лише артикулюють текст, тоді як насправді за кадром звучать голоси Назарія Яремчука та тогочасної солістки «Смерічки» Марії Савко-Ісак.

Невдовзі, у вересні 1971 року, постать В. Івасюка та його творчість було офіційно введено в республіканський кінопростір: до кіножурналу «Радянська Україна» (випуск № 37) увійшов спеціальний сюжет «Водограй. Композитор Івасюк». Цей документ став однією з перших екранних фіксацій «Червоної рути» та «Водограю» у виконанні «Смерічки», зберігши унікальні прижиттєві кадри з голосом, мімікою, поставою та автокоментарями самого композитора.

Вихід фільму приніс пісні широку всесоюзну популярність. Для того, щоб стрічка з українською композицією потрапила до всесоюзного ефіру, радянська цензура в Москві наполягала на включенні російськомовного репертуару, через що сам фільм зрештою отримав дві мовні версії. Шалений успіх твору на екранах кардинально змінив українську естрадну сцену: на хвилі популярності цього шлягеру при Чернівецькій філармонії було створено новий професійний колектив, названий на честь пісні — ВІА «Червона рута».

Того ж року всесоюзна фірма грамзапису «Мелодія» випустила перший офіційний реліз сучасної української естрадної музики — однойменний міньйон (мініальбом), на якому «Червону руту» записав ВІА «Корабели».

Окрім естрадних колективів, до пісні активно зверталися й представники тогочасного українського рок-андеграунду. На початку 1970-х років на фестивалі «Львівська весна» львівський гурт «Quo vadis» під керівництвом Віктора Морозова презентував новаторську рок-обробку «Червоної рути» безпосередньо в присутності самого Володимира Івасюка, який позитивно, хоч і сором'язливо, відреагував на такий експеримент молодих музикантів зі своєю композицією.

Пісня здобула величезну популярність і серед української діаспори, а в США було випущено платівку з записами творів Івасюка. Через цей міжнародний успіх композитора викликали на розмову до КДБ, де вимагали пояснень щодо його популярності на Заході та наполягали на передачі закордонних гонорарів до радянського «Фонду миру», на що Івасюк відповів виразною відмовою. Загалом у 1970-х роках запис «Червоної рути» регулярно лунав у розважальних закладах та на радіостанціях США та Канади, ставши візитівкою української культури за кордоном.

Наприкінці року на всесоюзному телеконкурсі «Пісня року — 1971» в Останкіно композиція увійшла до двадцятки переможниць. На підсумковому концерті у супроводі оркестру Держтелерадіо під керівництвом Юрія Силантьєва її виконали солісти «Смерічки» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич та сам Володимир Івасюк. При цьому Івасюк спочатку не планував виступати як вокаліст. У фіналі фестивалю «Червона рута» стала єдиною композицією, виконаною не російською мовою, що перетворило виступ на безпрецедентне явище для тогочасного радянського телеефіру. Рішення про те, що пісня має прозвучати тріо, експромтом ухвалив керівник «Смерічки» Левко Дутковський, через що автор вийшов на сцену без спеціального сценічного костюма.

Софія Ротару не була першою виконавицею «Червоної рути», проте саме завдяки її виконанню шлягер отримав найширшу популярність і став візитівкою співачки. Створюючи згодом власний ансамбль, Ротару назвала його саме на честь цього хіта.

Рідні та колеги композитора відзначали особливу ментальну енергетику твору. Батько автора, письменник Михайло Івасюк, згадував, що творчість Володимира була «осяяна мрією про добро і красу на землі», а його пісні стали «виразниками почуттів і дум свого покоління». За оцінками музикознавців, у мелодії «Червоної рути» органічно поєдналися тогочасні сучасні світові естрадні ритми з найкращими елементами традиційного українського народного співацтва. Після перших ефірів «Червона рута» разом із «Водограєм» стали найвідомішими українськими естрадними творами у світі.

У меморіальному кінематографі