Газе́ль (; від араб. — ліричний вірш) — ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов'язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га тощо.
Опис Викінчені за думкою строфи не пов'язані між собою фабулою, їх об'єднує спільний мотив. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім'я (літературний псевдонім). Основний зміст газелі — любов, туга закоханого, незрідка філософські медитації, перейняті вченням суфізму та анакреонтичними настроями, втіленими в алегоріях. Ця форма як відгалуження касиди виникла у 7 ст. в арабській та іранській поезії, невдовзі поширилася в тюркомовних літературах (Сааді, Гафіз, Джамі, Алішер Навої, Рудакі та ін.), вплинувши на індійську (наприклад, Хасрат Мохані) та уйгурську.
Першим до газелі в Європі звернувся Йоганн Вольфґанґ фон Ґете, котрий написав свій «Західно-східний диван».
Газелі зустрічаються і в доробку українських поетів — Івана Франка, Валер'яна Поліщука, Дмитра Павличка. У творчості Аркадія Казки ця віршована форма зазнала певної зміни (зокрема, не вживається сфрагіда), а після монорими застосовано рефрен: Хлоп'ятком бігав я в садку — то був лиш сон! Ласкало сонце у щоку — то був лиш сон!
І сад здававсь старий, густий, і так було В нім любо гратись в холодку — то був лиш сон!
І батько, й ненька, і брати, і сестри — де воно? Все щезло, мов луна в гайку, — то був лиш сон!
Й знов: монастир, вечерень сум й тужливий дзвін, Тра канонаршить хлопчаку — то був лиш сон!
А далі вже зашумував Красою Всесвіт — пить Кохання келих юнаку — то був лиш сон!
Чарівний сон — а я повірив, що в журбі, В самотині шептать в кутку — то був лиш сон!
Див. також Рубаї Маснаві
Джерела Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
Посилання Газель 2 // Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 13.