Фабула — хронологічне, послідовне зображення подій у художньому творі, на відміну від сюжету, де події можуть зображатися непослідовно, в нехронологічному порядку або з пропусками. Фабула — чинник сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі; розповідь про події, змальовані в епічних, драматичних, ліро-епічних творах. Фабула й сюжет можуть збігатися, якщо викладені в обох випадках у чіткій причинно-часовій послідовності.
Історія терміна В античну епоху слово «фабула» мало значення: 1) байка (звідси нім. Fabel, англ. fable, франц. fabliau) як найменший прозовий жанр; 2) розповідна основа трагедії, наприклад, міф про Прометея, оброблений Есхілом («Прометей закутий»), а в пізнішій античності — випадок, взятий з переказу. Це поняття було запозичене літературознавством XIX—XX ст.
Олександр Потебня, Іван Франко, Леся Українка розглядали фабулу як окреме вираження сюжету, його схему, логічно-послідовний виклад подій. В естетиці російського реалізму XIX ст. фабулою називався стислий, позбавлений деталей розвиток дії в хронологічній або причинно-наслідковій послідовності.
У 1920-і зміст понять «сюжет» і «фабула» діаметрально змінився, порівняно з реалізмом. Внесок у розмежування сюжету й фабули зробили представники російської «формальної школи» у 20-ті роки XX ст., зокрема Віктор Шкловський, Борис Томашевський, Микола Петровський, Борис Ейхенбаум. З їхньої позиції фабула — це хронологічний чи логічний порядок подій, який складає тло для сюжету. А сюжет — це те, в якому порядку події подано сприймачеві твору. В радянських теоретиків літератури (зокрема Олександра Ревякіна, Леоніда Тимофєєва та ін.) пропонувалося відмовитися від терміна «фабула» як такого, що не має самостійного значення та вносить плутанину. Він зрідка використовувався в значенні стислого опису основних подій, або щодо художньої обробки сюжету .
Протиставлення фабули та сюжету властиве східним послідовникам російської «формальної школи», тоді як на Заході йому відповідає протиставлення історії (, ) та сюжету (, ); історії та тексту (); дії () та дискурсу (); або історії та дискурсу. Так, історію та дискурс протиставляв у праці «Категорії літературної оповіді» (, 1966) Цветан Тодоров. Історію та сюжет у «Наративному дискурсі» (, 1972) Жерар Женетт. Історію та текст у «Наративній вигадці» (, 1983) Шломіт Ріммон-Кеннан. У «Наратології» (, 1985) Міке Баль запропонувала трискладову схему фабула-історія-текст. Подібну схему дія-історія-дискурс навів у «Дія, історія, промова. Структура оповідної художньої літератури» (, 1998) Хосе Ейнджел Гарсія Ланда.
Див. також Елементи фабули: колізія інтрига перипетія експозиція зав'язка кульмінація розв'язка пролог епілог
Примітки
Посилання
Фабула звинувачення //
Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007. — 752 с.