Сергій Михайлович Миронов (, року, Пушкін, Ленінград) — російський політик. Керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній думі РФ з 5 жовтня 2016 року.
Депутат Державної думи Російської Федерації VII скликання. Голова партії «Справедлива Росія» — член бюро президії Центрального ради партії, депутат Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (1994–2001). Заступник голови Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (2000—2002).
Виставляв свою кандидатуру на виборах президента РФ в 2004 і 2012 роках і обидва рази займав останнє місце. Голова Наглядової ради «Союзу десантників Росії».
З 2014 року під міжнародними санкціями — йому заборонено виїзд до США та Західної ЄвропиСергей Миронов: «По названию „президент Татарстана“ — пусть оно останется, пусть исключением будет ваша замечательная республика».
Життєпис Сергій Миронов народився 14 лютого 1953 року в місті Пушкіна. Батьки походять з Тверській і Новгородської областей. Мати — Галина Федорівна Варламова, батько — Михайло Омелянович Миронов. Батько — фронтовик Німецько-радянської війни; після демобілізації залишився служити в армії. Мати працювала інструктором партійного обліку. Дід Омелян Еремеіч Миронов був розстріляний у вересні 1937 року.
Закінчив середню школу № 410 Пушкінського району Ленінграда..
У 1969 вступив до Індустріального технікуму на факультет «Геофізичні методи пошуку та розвідки корисних копалин і мінералів». Однак, провчившись один семестр, закинув навчання. Влітку наступного року знову вступив на перший курс цього ж технікуму. Після першого курсу з'їздив в першу експедицію на Кольський півострів.
Восени 1971, на початку другого курсу, маючи відстрочку від армії до закінчення технікуму, добровільно пішов на строкову службу. Служив у повітряно-десантних військах (ВДВ) ВС СРСР 1973 у Литві та Азербайджані.
Освіта та кар'єра У 1974 21-річний Сергій Миронов вступив у Ленінградський гірничий інститут ім. Плеханова. Будучи студентом почав працювати в НВО «Геофізика», в секторі, де займалися пошуками уранової сировини.
1978—1986 — старший інженер-геофізик НВО «Рудгеофизика» (нині ФДМ НВП «Геологорозвідка»), потім — геофізиком Зеленогірській експедиції Міністерства геології СРСР.
З 1986 по 1991 за напрямом Міністерства геології СРСР працював старшим геофізиком аэропартии в Монгольської Народної Республіки. До цього він їздив туди протягом п'яти років на півроку, а в 1986 перебрався з родиною в Улан-Батор, де жив ще 5 років до розпаду СРСР у 1991 році.
Після 1991 року З 1991 по 1993 рік був виконавчим директором пушкінського АТЗТ «Російська торгова палата». 1992 — закінчив Санкт-Петербурзький технічний університет. У 1993 році отримав атестат Мінфіну Росії на право роботи на ринку цінних паперів.
1994—1995 — виконавчий директор АТВТ «Будівельна корпорація „Відродження Санкт-Петербурга“».
Законодавчі збори Санкт-Петербурга (1994—2001)
У 1994 обраний депутатом Законодавчих зборів Санкт-Петербурга I скликання від блоку «Весь Петербург».
З квітня 1995 — перший заступник голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга.
У 1997 році закінчив з відзнакою Російську академію державної служби при Президенті Російської Федерації
У 1998 році закінчив з відзнакою юридичний факультет Спбду.
Квітень — грудня 1998 — виконувач обов'язків голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга I скликання.
У грудні 1998 року обраний депутатом Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга II скликання по 12-му виборчому округу, отримавши 70 % голосів виборців (кращий результат в місті) і увійшов до складу фракції «Законність».
З 1999 слухач філософського факультету Спбду.
У 2000 році — заступник керівника виборчого штабу Володимира Путіна по Санкт-Петербургу, на президентських виборах 2000 року.
У червні 2000 обраний заступником голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга другого скликання.
З вересня 2000 року — голова політради Санкт-Петербурзького регіонального політичного громадського руху «Воля Петербурга».
Раду Федерації (2001—2011)
Член Ради Федерації Після реформи Ради Федерації Федеральних Зборів.
13 червня 2001 року обраний членом Ради Федерації — представником законодавчого збори Санкт-Петербурга.
З червня 2001 — член Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань, член Комісії Ради Федерації з регламенту та парламентських процедур.
З жовтня 2001 року — заступник голови Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань.
Голова Ради Федерації 5 грудня 2001 року обраний головою Ради Федерації. Миронов був єдиним кандидатом на пост спікера — він був рекомендований президентом.
За затвердження на цій посаді Сергія Миронова проголосували 152 сенатора, 2 — проти і 4 члена Ради Федерації утрималися від голосування. На початку засідання повноваження голови Ради Федерації з себе склав Єгор Строєв, який перебував на цій посаді протягом двох термінівНовим спікером Ради Федерації обраний Сергій Миронов, «Коммерсантъ», 5.12.2001. Очолюючи Рада Федерації, виступав проти політизації цього органу і створення в ньому партійних фракцій.
Першою ініціативою Миронова на цій посаді стала пропозиція збільшити президентський термін з 4 до 7 років. За словами спікера Ради Федерації, «для Росії в сучасних умовах 4 роки президентського терміну — це мало»Новий спікер СФ запропонував збільшити президентський термін, «Коммерсантъ», 7.12.2001. Президент Володимир Путін у відповідь заявив, що вважає таке збільшення недоцільним, однак ця ідея знайшла чимало прихильників.
30 грудня того ж року Миронов запропонував новий порядок обрання членів Ради Федерації — посаду члена верхньої палати парламенту має бути виборною. Миронов розповів, що вже розробив відповідний законопроєкт. На його думку, тільки народний мандат дозволить членів верхньої палати парламенту стати незалежнимиМиронов пропонує новий порядок обрання членів Ради Федерації, «Коммерсантъ», 30.12.2001.
1 лютого 2002 Миронов обраний головою Ради Міжпарламентської Асамблеї держав — учасників.
Справедлива Росія 2006 року брав участь у створенні і очолив партію «Справедлива Росія», покликану стати конкурентом «Єдиної Росії» в рамках потенційної двопартійної системи в Росії.
На початку 2007 року з обранням 4 скликання законодавчих зборів Санкт-Петербурга повноваження Сергія Миронова в Раді Федерації формально закінчилися. Але 28 березня новий парламент підтвердив повноваження Миронова, відкривши тим самим йому шлях до третього спікерського терміну. Миронов був знову обраний представником Петербурзького законодавчих зборів у Раді Федерації.
30 березня 2007 року переобраний головою Ради Федерації на третій термін.
16 квітня 2011 року пішов у відставку з поста голови «Справедливої Росії», залишаючись при цьому її лідером.
18 травня 2011 року за пропозицією фракції «Єдина Росія» Законодавчих зборів Санкт-Петербурга був відкликаний з посади представника Законодавчих зборів міста в Раді Федерації, позбувшись таким чином посади голови СФ.
25 травня 2011 року прийшов у Раду Федерації, де виступив з промовою, підвівши підсумки майже десятирічної роботи на посаді голови.
Депутат Державної Думи РФ 8 червня 2011 року зареєстровано депутатом 5 скликання Державної думи, зайнявши місце депутата Олени Вторигіної.Екс-спікер Совфеда Миронов став депутатом Держдуми.
14 червня 2011 року обраний Керівником фракції «Справедлива Росія» в думі РФ; став членом Комітету думи з науки і наукомістких технологій.
4 грудня 2011 року переобраний депутатом Думи 6 скликання, керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній Думі, член Комітету ГД з житлової політики і житлово-комунальному господарству.
У грудні 2011 року на подовженому VI З'їзді партії «Справедлива Росія» була висунута кандидатура Миронова для участі у президентських виборах 2012 року.
З 11 липня 2012 року — член Державної ради РФУказ Президента Російської Федерації від 11 липня 2012 року № 946 «Питання Державної ради Російської Федерації» .
Сергій Миронов вважає, що треба бомбардувати центри прийняття рішень у столиці сусідньої держави Києві, і не проти вбивства президента України Володимира Зеленського.
Після повномасштабного вторгнення 23 листопада 2023 року стало відомо, що Миронов та його дружина удочерили викрадену з України дівчинку, змінивши їй ім'я та прізвище. У грудні 2022 року Миронов та Варламова удочерили Маргариту, змінивши ім'я на Марина Сергіївна Миронова. Крім цього, його дружина також викрала й вивезла до росії двохлітнього українського хлопчика.
Фінансування тероризму в Україні В Севастополі і Сімферополі Миронов був 26-27 лютого 2014-го, безпосередньо перед початком анексії Криму РФ.
В кінці 2014 року і в кінці 2015 року відвідував окупований проросійськими терористами Донецьк. Виступає за визнання терористичних угруповань ДНР і ЛНР як держав.
В ході президентських виборів 2018 року відмовився висувати власну кандидатуру і був членом ініціативної групи, що висунула кандидатуру президента РФ Путіна.«Петро Козлов», «Єлизавета Фохт». Путіна висунули в президенти без Путіна «Російська служба Бі-бі-сі», 26.12.2017
Кримінальне переслідування в Україні
Відкрито підтримує та фінансує проросійські терористичні організації в Україні. 25 липня 2014 року українське МВС порушило кримінальну справу проти Миронова.
Санкції У березні 2014 року Миронова включено до осіб, проти яких запроваджено санкціяї ЄС, США, Канади, Австралії і Швейцарії. У вересні 2015 року включений в санкційний список України.
7 вересня 2022 року Миронов був повторно доданий до санкційного списку України.
Розслідування Був одним із депутатів Держдуми РФ, хто 22 лютого 2022 року підтримав ратифікацію "договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу" між Росією й терористичними угрупованнями ЛНР та ДНР. У листопаді 2023 року заочно засуджений українським судом до 15 років позбавлення волі.
Нагороди Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (14 лютого 2008) — за великий внесок у зміцнення і розвиток російської державності і парламентаризму Орден «За заслуги перед вітчизною» IV ступеня (2018) Медаль «300 років Російському флоту»Миронов Сергій Михайлович // Офіційний сайт Ради Федерації Медаль «В пам'ять 300-річчя Санкт-Петербурга» (2003) Медаль «В пам'ять 1000-річчя Казані» (2005) Ланцюг ордена Пошани (Перу, 2005) Орден Пошани (Південна Осетія, 9 жовтня 2009 року) — за великий внесок у справу підтримання миру і стабільності на Кавказі, активну підтримку в питаннях відстоювання незалежності Південної Осетії та її міжнародного визнання, надану допомогу у відновленні зруйнованого господарства республіки Орден «Співдружність» Міжпарламентської асамблеї СНД Медаль «За бойової співдружності» (МВС Росії, 2005 рік)Міністр внутрішніх справ вручив нагороди членам Ради Федерації. Почесний знак «За заслуги у розвитку парламентаризму» та грамота ради федерації РФ Відзнака «За заслуги в зміцненні співробітництва з Рахунковою палатою Російської Федерації» (2006)Сергій Степашин вручив Сергію Миронову нагороду контрольного відомства.. Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційного справи в Росії» Медаль «За визволення Криму і Севастополя» (17 березня 2014 року) — за допомогу в анексії Криму Росією. Шість разів нагороджувався вогнепальною зброєю: пістолетом Макарова, пістолетом «Вектор», пістолет Яригіна і револьвером «Наган».
Примітки
Посилання Офіційний сайт