FIM-92 Stinger («Сті́нгер») — переносний зенітно-ракетний комплекс класу «земля — повітря» з інфрачервоною головкою самонаведення розробки американської компанії General Dynamics.
Призначений для ураження вертольотів і літаків противника, що низько летять, на зустрічних і навздогінних курсах в умовах впливу природних і штучних теплових перешкод.
Прийнятий на озброєння в США в 1981 році, перебуває на озброєні в понад 29 країнах.
Зенітна керована ракета комплексу була пристосована до пуску з інших платформ: зокрема, з мобільного модуля на автомобільному шасі AN/TWQ-1 Avenger, був створений варіант «повітря — повітря» ATAS для пуску з вертольотів.
Історія
ПЗРК FIM-92 «Стінгер» розроблявся фірмою «Дженерал Дайнемікс» на заміну американського зенітно-ракетного комплексу 60-х років FIM-43 «Редай» (англ. Червоне Око) і був прийнятий на озброєння Збройних сил у 1981 році. Комплекс перебуває на озброєнні армії США, а також сухопутних військ 28 країн світу і за оцінкою закордонних фахівців, його створення внесло вагомий внесок у розвиток військової ППО США. FIM-92 «Стінгер» є найбільш масовим засобом боротьби з повітряними цілями, що перебувають на озброєнні іноземних армій. За американськими даними на рахунку цього переносного ЗРК є близько 270 збитих літаків та вертольотів за станом на 2014 рік .
Вже на початку 1980-тих років радянській розвідці вдалось отримати доступ до таємної технічної інформації стосовно цього ПЗРК.
На початок 21 століття FIM-92 «Стінгер» виробляється американською компанією і за ліцензією фірмами Airbus Defence and Space у Німеччині та у Туреччині. Кількість вироблених ПЗРК «Стінгер» перевищила 70 тисяч одиниць.
Подальший розвиток та заміна
Звичайні ракети системи «Стінгер» мають контактний підривач. Разом із поширенням невеликих, високоманеврових безпілотних літальних апаратів та ударних систем на їхній основі виникла потреба в підвищенні ефективності ПЗРК типу «Стінгер» боротись з ними. Так, в 2018 році була продемонстрована модифікація зенітних керованих ракет «Стінгер» з неконтактним підривачем.
В березні 2021 року компанія Raytheon повідомила, що нею було успішно виконано випробування можливості запуску ракет «Stinger» з новітнього пульту-пускового пристрою (полегшений пульт управління, LWCLU) від ПТРК «Javelin». Запущена ракета уразила та знищила безпілотний літальний апарат.
В березні 2022 року було оголошено про формальний запит про інформацію міністерства оборони США для розробки заміни ракетам Stinger що отримала назву . Мета цієї програми — отримати нову ракету з кращими тактико-технічними характеристиками аніж в наявних ракет з неконтактним підривачем.
За даними Reuters, уряд США підписав контракт на 1 468 ракет Stinger на загальну суму 687 мільйонів доларів для поповнення запасів, які були надіслані Україні. Генеральний директор Raytheon Грег Гейз 26 квітня 2022 року заявив: «Деякі компоненти більше не доступні на ринку, тому нам доведеться розробити новий дизайн деяких електронних систем у головці самонаведення ракети. Це займе трохи часу».
У січні 2023 року армія США повідомила, що планує збільшити виробництво ракет Stinger до 60 одиниць на місяць до 2025 року, що на 50% більше від поточного рівня. Блок подвійного детектора (Dual Detector Assembly, DDA) буде перепроектовано, оскільки виробництво попереднього компоненту DDA припинено. Старий DDA використовуватиметься у виробництві до вичерпання запасів, що очікується до 2026 року, коли почнуться поставки ракет Stinger з новим компонентом.
Модифікації
(POST) модифікація, де оригінальна теплова голівка самонаведення замінена на вдосконалену головку з інфрачервоним датчиком зі сканером типу «розетка» та датчиком ультрафіолетового випромінювання і цифровою обробкою даних. Нова головка мала кращі характеристики виявлення цілей а також захист від штучних інфрачервоних контрзаходів та фонових шумів. Розробка Stinger-POST почалась в 1971 році, виробництво тривало з 1981 по 1987 роки. Станом на 1987, коли було завершене виробництво і базової модифікації, було виготовлено одиниць базової модифікації, та майже 600 модифікації Stinger-POST.
(RMP/FIM-92D) модифікація з потужнішим мікропроцесором та кращим захистом від інфрачервоної протидії. Також істотно спрощено процес оновлення вбудованого програмного забезпечення, завдяки чому з'явилась можливість поліпшувати характеристики системи без складної перепрошивки готових виробів. Після завершення війни в Іраку (Операція «Буря в пустелі») Армія США запропонувала провести подальшу модернізацію в два етапи — Stinger-RMP Block I та Stinger-RMP Block II.
Stinger-RMP Block I (FIM-92E) модернізація Stinger-RMP, поліпшує точність та підвищує ефективність. Серед іншого, має новий датчик в голівці самонаведення, меншу батарею, кращий процесор та модуль пам'яті. Завдяки лазерному гіроскопу не потребує значного підвищення лінії прицілювання перед пуском.
FIM-92F — подальше вдосконалення версії E з оновленим програмним забезпеченням та поточна версія, що випускається.
, варіант модернізації, який мав поліпшити як апаратні, так і програмні складові системи. Від нього відмовились в бюджеті 2001 року.
(ATAS) модифікація ракети ПЗРК до пуску з повітря.
будуть створені на основі наявних Stinger RMP. Програма Block II додасть модифікації Block I а також буде встановлено новий інфрачервоний датчик, новий елемент живлення, покращені можливості обробки сигналів.
FIM-92J створений внаслідок часткової модернізації та подовження терміну служби комплексів FIM-92E Stinger Block I. Роботи над цим проєктом розпочались в 2014 році. Всього в планах було модернізувати та подовжити термін служби на 10 років 2005 ракет, із них 850 — сухопутних військ США, та 1155 — ВМС США.
Допоміжне обладнання
Тактичний радар виявлення цілей
(TDAR) не є частиною системи Stinger, призначений для раннього виявлення цілей малими підрозділами тоді, коли відсутня можливість отримання такої інформації від потужніших РЛС протиповітряної оборони.
TDAR мобільний, простий у використанні та транспортуванні. Термінал робочої станції може знаходитись на відстані до 100 метрів від радара.
Літаки можуть бути виявлені на відстані не більше 20 кілометрів, вертольоти та БПЛА можуть бути виявлені на відстані до 8-10 км. Висота виявлення цілей — трохи більше 3 км (що відповідає максимальній ефективній висоті ураження ПЗРК).
Dual Mount Stinger
(DMS) — це пускова платформа для ЗРК «Стінгер», що встановлюється на штатив, розроблена компанією Hughes Missile Systems Company в середині 1990-х.
Складається зі штатива, на який встановлено дві пускові установки ЗРК «Стінгер».
Ця система забезпечує можливість протиповітряної оборони з фіксованою наземною позицією. Система DMS включає власну систему електропостачання та прицільні пристрої і балони з охолоджувальним агентом (аргоном).
Може діяти як автономно, так і разом із зовнішніми засобами виявлення повітряних цілей.
Пускова установка DMS має засоби для отримання контрольних даних каналом передачі даних протиповітряної оборони.
Бойове застосування
Фолклендська війна
Бойовий дебют «Стінгера» відбувся під час Фолклендської війни, яка велась між Сполученим Королівством і Аргентиною. На початку конфлікту солдати Спеціальної повітряної служби (SAS) британської армії були таємно оснащені шістьма ПЗРК, хоча вони отримали мінімальні інструкції щодо їх використання. Єдиний військовий SAS, який пройшов навчання з цією системою і мав навчати інших солдатів, загинув у вертолітній аварії 19 травня .
Однак, 21 травня 1982 року солдат SAS вразив і збив аргентинський штурмовий літак Pucará за допомогою «Стінгера». 30 травня, приблизно о 11:00 ранку, вертоліт Aérospatiale SA 330 Puma був збитий ще однією ракетою, також випущеною військовим SAS, поблизу гори Кент. Внаслідок цього загинуло шість солдатів спецпідрозділу аргентинської Національної жандармерії, ще вісім отримали поранення.
Основною переносною зенітно-ракетною системою (ПЗРК), яку використовували обидві сторони під час Фолклендської війни, була Blowpipe.
Радянсько-афганська війна
Наприкінці 1985 року кілька груп, таких як Free the Eagle, почали стверджувати, що ЦРУ недостатньо підтримує моджахедів у радянсько-афганській війні. Майкл Піллсбері, Вінсент Канністраро та інші чинили величезний бюрократичний тиск на ЦРУ, щоб забезпечити повстанців переносними ЗРК Stinger. Ідея була суперечливою, оскільки до того часу ЦРУ діяло під виглядом того, що США не беруть прямої участі у війні з різних причин. Усі поставлені на той момент озброєння не були американського походження, включаючи штурмові гвинтівки типу Калашникова, виготовлені в Китаї та Єгипті.
Остаточне рішення залежало від президента генерала Мохаммада Зія-уль-Хака з Пакистану, через якого ЦРУ передавало все своє фінансування та зброю моджахедам. Президент Зія постійно змушений був оцінювати, наскільки можна «підігріти ситуацію» в Афганістані, не провокуючи радянського вторгнення до своєї країни. За словами Джорджа Края III, стосунки представника США Чарлі Вілсона з Зією відіграли ключову роль у остаточному схваленні введення Stinger.
Спочатку Вілсон і його соратники розглядали Stinger як «просто ще один компонент у смертельній комбінації, яку ми будували». Їхня дедалі успішніша стратегія в Афганістані, значною мірою розроблена Майклом Г. Віккерсом, базувалася на широкому поєднанні озброєння, тактики та логістики, а не на «срібній кулі» у вигляді однієї зброї. Крім того, попередні спроби надати моджахедам переносні зенітно-ракетні комплекси, а саме «Стріла-2» та «Blowpipe», не мали великого успіху.
Інженер Гаффар з угруповання Ґульбеддіна Хекматіяра «Хезб-і-Ісламі» збив перший вертоліт Мі-24 за допомогою «Стінгера» 25 вересня 1986 року поблизу ДжелалабадуMilitary engineer recounts role in Soviet-Afghan war , By Michael Gisick, Stars and Stripes, Published: 11 September 2008 . Результатом стала різка зміна тактики бойового застосування вертольотів радянськими військами. Якщо до появи ПЗРК вертольоти Мі-8 літали на граничній висоті 6 000 м, то з появою «Стінгерів» вони спустилися на малі висоти до 30—60 м, ховаючись у складках місцевості та між сопками.
В рамках операції «Циклон» ЦРУ врешті-решт поставило моджахедам майже 500 ракет Stinger (деякі джерела стверджують, що від 1 500 до 2 500) і 250 пускових установокMalley, William (2002) The Afghanistan wars. Palgrave Macmillan, p. 80. Hilali, A. Z. (2005). US-Pakistan relationship: Soviet invasion of Afghanistan. p. 169. .
Вплив «Стінгерів» на результат війни є спірним, особливо в перекладі з тактичного на стратегічний рівень, а також у тому, як перше вплинуло на друге. Доктор Роберт Ф. Бауманн (зі Школи командного складу у Форт-Левенворті) назвав його вплив на «радянські тактичні операції» «безсумнівним»Robert F. Baumann "Compound War Case Study: The Soviets in Afghanistan". In Compound warfare: That fatal knot Thomas M. Huber (ed.) U.S. Army Command and General Staff College Press, Fort Leavenworth, Kansas. pg 296. Цю думку поділяв Йосеф БоданскіYossef Bodansky. "SAMs in Afghanistan: assessing the impact." Jane's Defence Weekly, vol. 8, no. 03, 1987 pp. 153–154 . Радянські та пізніше російські джерела надають невелику важливість ПЗРК «Стінгер» у стратегічному завершенні війниScott, Peter (2003). Drugs, oil, and war: the United States in Afghanistan, Colombia, and Indochina. Rowman & Littlefield, p. 5. .