Світлана Іванівна Отченашенко, в шлюбі Харабет (7 липня 1945, с. Іскивці або с. Сенча, Полтавська область — 7 квітня 2022, Маріуполь) — українська театральна акторка. Заслужена артистка Української РСР (1972), Народна артистка України (2001)http://histpol.narod.ru/person/pers-15/pers15-065.htm. Акторка Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь).

Життєпис Народилась в селі Іскивці (за іншими даними — у с. СенчаOlexandr Drobyazko. ПОСТАТІ. ВИДАТНІ ЛОХВИЧАНИ (Малий словник). — 2020. — 23 черв·) Лохвицький район, Полтавська область. Батько мав три вищі освіти, закінчив учительський інститут, Вищу партійну школу та сільськогосподарський інститутГ-та «Ильичёвец», 19 листопада 2005 р.. Займав посаду голови колгоспу. Батьки познайомились у військовому шпиталі, куди тато потрапив після поранення та де працювала медсестрою мати. Мати походила з Ленінградської області.

Серед спогадів дитинства — кіно раз на місяць в землянці, що виконувала роль сільського клубу та радіопередача часів СРСР «Театр у мікрофона». Молода Світлана брала участь в шкільній самодіяльності. Раз на два роки мати вивозила доньку із села до Ленінграда, де водила в театр. Враження від театру й вистав з його комплексним мистецьким впливом на свідомість стануть найсильнішими спогадами юності. Бачила на сцені живих Ольхину та Смоктуновського у виставі «Ідіот» у Большому драматичному театрі.

Отримувати освіту почала у московському ВГИКу, але не витримала напруги мегаполісом, й переїхала до Києва, де влаштувалася в студію театра ім. Івана Франка. Серед викладачів були Михайло Покотило (1906—1971), народний артист України Костянтин Степанков (1928—2004). По закінченні студії працювала в Полтавському театрі, але як початківець грала дрібні ролі. У 1984 році закінчила Ленінградський державний інститут театру, музики і кінематографії.

Молоду акторку ввели у низку провідних ролей у театрі в місті Маріуполь, який швидко набрав значну мистецьку висоту серед театрів півдня України. Диапазон репертуару — від казок до світової та вітчизняної класики (Лопе де Вега, Мольєр, Чехов). Створила образи Віктоші («Казки Старого Арбата»), Діани («Собака на сіні»), Аркадіної («Чайка»), Раневської («Вишневий сад»), Марії Каллас («Майстер-клас»). Загальна кількість ролей, зіграна акторкою в театрі, перевищила сто тридцятьГ-та «Ильичёвец», 22 листопада 2005 р.. Гастролювала з маріупольським театром містами СРСР.

Брала активну участь у створенні бібліотеки Маріупольського театру разом із завідувачкою трупою Неллі Іскаковою. Зналася на поезії, відчувала красу слова.

Чоловік — Юхим Харабет, скульптор і медальєр, заслужений діяч мистецтв України.

Померла 7 квітня 2022 року в міськлікарні № 2 окупованого Маріуполя. Причиною смерті став набряк легень.

Творчість

Ролі у театрі «Казки старого Арбату» О. Арбузов — Віктоша «Собака на сіні» Лопе де Вега — Діана «Хищница» Оноре де Бальзак — Флора Бразіл «Живи і пам'ятай» В.Распутін — Настуся Гуськова «Любов під в'язами» Ю. О'Ніл — Аббі Патнем «Леді Макбет Мценського повіту» М.Лєсков — Катерина Ізмайлова «Чайка» А.Чехов — Аркадіна «Вишневий сад» А.Чехов — Раневська «Тартюф» Ж.-Б.Мольєр — Доріна «Міщанин у дворянстві» Ж.-Б.Мольєр — пані Журден «Моя професія — синьйор з вищого світу» Д. Скарніччі й Р. Тарабузі — Ілона Чібор  — «Майстер Клас» Т.Мак-Неллі — Марія Каллас «У війни не жіноче обличчя» С.Алексіевіч — Вікторія Михайлівна «Божевільні» С.Алексіевіч — Мати «Любов — книга золота» О.Толстой — Катерина II «Вовки та вівці» О. М. Островський — Мурзавецька «Прибуткове місце» О. М. Островський — Кукушкіна «Ніч перед Різдвом» М.Гоголь — Катерина II «Аленький цветочек» С.Аксаков — Няня «Дерева помирають стоячи» А.Касона — Бабуся «Запрошення у замок» Ж.Ануй — мати Ізабели «Страсті по дивану» М.Тульчінська — 2-а жінка «Денис Давидов» В. Соловйов — Василіса «Маленькі комедії» А.Арканов, Г.Горін — Анна Серафимівна Іванова «Готель „Каліфорнія“» Л.Лунарі — Вона «Одруження Бальзамінова» О.Островський — Павла Петрівна Бальзамінова «Баба Шанель» М.Коляда — Іраїда Семенівна «Сільвія» А.Герні — Леслі

Фільмографія  — «Зачароване кохання» — баба Зоя

Нагороди і визнання 1972 — Заслужена артистка Української РСР 2001 — Народна артистка України 2005 — Премія ім. Марії Заньковецької Національної спілки театральних діячів України — за значний внесок у розвиток театрального мистецтваСветлана Отченашенко (Светлана Харабет) / биография

Джерела Газета «Ильичёвец», 19 ноября 2005 г. Журнал «Україна», № 47, 1983(Олександр Федорук, стаття «Медаль… Ще медаль»)

Примітки