Рух за права сексуальних і гендерних меншин, ЛГБТ-рух, гей-рух (, Gay rights movement) — суспільно-політичний рух ЛГБТ+ (лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів тощо). Його метою є цивільне рівноправ'я, забезпечення та дотримання прав людини, викорінювання дискримінації і ксенофобії, сексуальна свобода, терпимість і визнання права «бути іншими». Його зародження і розвиток є наслідком ЛГБТ-активізму.
Даний рух виступає за самосвідомість ЛГБТ+ як соціальної меншості, окремого співтовариства, культури, з іншого боку — за інтеграцію ЛГБТ+ у суспільство. Крім цього, висуває певні принципи соціальної організації суспільства і соціально-моральні цінності. Різні аспекти ЛГБТ-руху можуть значно відрізнятися один від одного залежно від країни і історичного періоду.
Історія
До Другої світової війни
У другій половині XIX ст. на тлі розвитку лівих ідеологій, феміністського руху і нової науки сексології почали з'являтися перші громадські активісти і групи, що виступають за права гомосексуалів. Особливо виражено ці процеси відбувалися в Німеччині.
Німецький юрист Карл Генріх Ульріхс, в серії книг «Дослідження загадки любові між чоловіками», написаній в 1860-х роках, розробив теорію сексуальності людини і ввів термін «уранізм». У 1867 році на засіданні юристів в Мюнхені Ульріхс уперше запропонував не розглядати гомосексуальні стосунки з позиції правопорушень. Він також створив організацію «Союз ураністів», за що був засуджений на два роки, а пізніше був вимушений емігрувати.
1869 року публіцист Карл Марія Кертбені, що займався питаннями прав людини, анонімно видав листівку, в якій висловлювався проти прусського «антисодомітського» кримінального законодавства. У своїх дослідженнях Кертбені в 1886 році уперше ввів термін «гомосексуал».
1897 року зусиллями лікаря Магнуса Гіршфельда був заснований Науково-гуманітарний комітет (). Однією з цілей Комітету було скасування 175 параграфа. У 1901 році Магнус Гіршфельд опублікував призначену для широкого загалу статтю «Що повинен знати народ про третю стать» (). У 1919 році Гіршфельдом був заснований Інститут сексуальних наук (). Інститут активно контактував у своїх дослідженнях з гомосексуалами і трансгендерами. У дослідженнях інституту гомосексуали розглядалися як представники третьої статі разом із чоловіками і жінками, тому вони не мають бути переслідувані через наявність у них певної природженої якості220/whk.shtml Wissenschaft gegen Homophobie . У цьому ж році режисером Ріхардом Освальдом в співавторстві з доктором Гіршфельдом було знято фільм «Не такий як усі», першим у світі фільмом, як вважається сьогодні, порушує тему гомосексуальності. У 1923 році засновує «Союз за права людини» (), яка знаходить безліч прибічників у суспільстві. Крім того, Радсцувайт в 1920-1930-ті роки видає лесбійський журнал «Подруга» () і альманах «Третя стать» ().
Схожі процеси відбуваються і в інших країнах. Так, письменником Джорджем Сесілем () в 1897 році було створено спільноту «Орден Херонеї». У 1924 році у Чикаго в США засновується «Спільнота за права людини» () за прикладом німецьких організацій, проте через декілька місяців вона закривається американською поліцією, а усі його члени піддаються арешту.
Післявоєнний період. Гомофільний рух
Друга світова війна значно змінила життєвий і ідеологічний устрій у суспільстві, що дало поштовх розвитку ЛГБТ-руху, найбільш важливі процеси в якому відбувалися в США. Після війни унаслідок ряду об'єктивних причин почали утворюватися гей-квартали і мережі гей-барів.
Цілі руху
Як вже відзначалося, цілі та ідеї ЛГБТ-руху украй різнорідні залежно від країни і часу, а іноді й протилежні. Так на початку 70-х років у США активісти дотримувалися ліворадикальних поглядів, заперечували шлюб як такий і службу в армії, а у 21 столітті гей-рух став консервативним та добився скасування заборони служби у збройних силах, а також прагне до легалізації одностатевих шлюбів.
Скасування дискримінуючих законів
Скасування кримінального і адміністративного переслідування
У більшості сучасних країн гомосексуальну поведінку не вважають злочинами. У ряді країн Африки і Азії гомосексуальність, прояви гомосексуальної активності або навіть натяк на неї вважають кримінальними злочинами, які караються ув'язненням (як у колишньому СРСР) або стратою, як у сучасних Ірані, Афганістані, Саудівській Аравії, Ємені, Сомалі (територія Джамаат Аш-Шабааб), Судані, Нігерії (північні штати) і Мавританії. У таких країнах при цьому відкрита боротьба за права сексуальних і гендерних меншин відсутня, оскільки участь в ній може представляти загрозу для свободи і життя. В той же час у багатьох з цих країн лобіюється пом'якшення кримінального законодавства відносно гомосексуалів. Лобістами виступають реформаторські і помірно ліберальні сили у керівництві цих країн. Зокрема, на користь пом'якшення законодавства відносно гомосексуалів висловлювався колишній іранський президент Мохамед Хатамі. Крім того, на ці країни здійснюється міжнародний тиск з метою змусити дотримуватися прав людини, і серед інших питань порядку денного (але не першим й не найголовнішим) вартує і питання про скасування кримінальних та адміністративних покарань за гомосексуальність або за прояви гомосексуальної активності.
Скасування інструкцій і положень, що визначають гомосексуальність (бісексуальність, транссексуальність тощо) як медичну патологію Ідея про рівність прав гомосексуалів і лесбійок з іншими громадянами припускає офіційне визнання гомосексуальності одним з варіантів психологічної норми відповідно до сучасних наукових переконань і з офіційними документами ВООЗ (з 1993 року).
У зв'язку з цим ЛГБТ-організації, професійні медичні організації, ліберальні політики і правозахисники борються за скасування інструкцій та положень, що визначають гомо-, бі-, транссексуальність (та ін.) як психічний розлад, і за прийняття офіційних документів (на рівні міністерств охорони здоров'я держав і на рівні національних асоціацій психіатрів і психологів), що однозначно визначають гомосексуальність як варіант психологічної норми і забороняють будь-яке «лікування від гомосексуальності» або «корекцію сексуальної орієнтації» (так звана репаративна терапія) здорових людей, якими нині визнані члени ЛГБТ+ спільноти, оскільки шкода для пацієнтів від таких дій вже достовірно доведена, а достовірних фактів успішної «корекції орієнтації» досі немає.
У багатьох країнах, передусім демократичних, скасування інструкцій та положень, що визначають гомо-, бі-, транссексуальність (та ін.) як медичну патологію або як сексуальну девіацію, вже відбулася. В Україні гомосексуальність була виключена зі списку захворювань із впровадженням у країні з 1998 року діагностичних стандартів МКХ-10.
У Оксфордському історичному словнику психіатрії відзначається, що якщо в деяких областях, таких як генетика шизофренії, психіатрія прагнула бути максимально науковою, то в питаннях, пов'язаних з сексуальністю, психіатрія повелася як «служниця своїх культурних і політичних панів», що найнаочніше проявилося по відношенню до гомосексуальності.
Скасування заборон на професії
У деяких країнах існували або існують заборони на деякі професії для осіб, що відкрито декларують свою гомосексуальність. Це може бути, наприклад, заборона на службу представників сексуальних меншин в армії або на роботу учителем в школі, лікарем. Організації на захист прав сексуальних меншин домагаються (і у ряді випадків вже добилися) скасування цих заборон. Так, наприклад, спеціальними соціологічними дослідженнями(англ.) , що проводилися в країнах Заходу, встановлено, що гомосексуальність офіцера або солдата не впливає на бойову дисципліну або внутрішній психологічний клімат частини. Отже, немає ніяких підстав відмовляти гомосексуалам в праві на службу в армії.
Також встановлено, що гомосексуальність учителя не призводить до яких-небудь ускладнень у стосунках з учнями і не робить учителя схильним до здійснення розпусних дій відносно учнів (оскільки гомосексуальність і педофілія — принципово різні речі). Отже, немає ніяких підстав забороняти відкритим гомосексуалам роботу учителем у школі. Ідея про скасування заборони на професію учителя для відкритих гомосексуалів піддається критиці прибічників консервативних поглядів, які вважають, що сама наявність в школі учителя з гомосексуальною орієнтацією учить дітей прикладом, і що таким чином у школі «пропагується гомосексуальність». В той же час у прибічників такої точки зору немає яких-небудь наукових даних, які доводять, що із шкіл, де працюють гомосексуальні учителі, виходить більша кількість випускників-гомосексуалів, або що гомосексуальні учителі більше схильні до здійснення розпусних дій відносно учнів, або що вони гірше навчають дітей або не можуть нормально вибудовувати з ними взаємовідносини в парадигмі «учитель-учень».
Скасування заборони на донорство У деяких країнах існує заборона на донорство крові і органів у представників сексуальних меншин. ЛГБТ-організації роблять спроби заперечити цю норму і добитися скасування дискримінації.
17 липня 2014 Європейський Суд визнав заборону на донорство крові для геїв у Європі «відкритою непрямою дискримінацією», про що сказано в ухвалі Генерального адвоката Суду Паоло Менґоцці () у справі, переданій туди за запитом Адміністративного трибуналу Стразбурга.
Дотримання прав людини відносно ЛГБТ
Навіть у тих країнах, у яких кримінальні і адміністративні покарання за прояви гомосексуальності скасовані, тривалий час зберігалася практика порушення прав людини відносно гомосексуалів.
ЛГБТ-організації боролися і борються не лише за формальне скасування кримінального покарання за гомосексуальність, але й за зміну реальної поліційної та адміністративної практики. У тому числі за те, щоб поняття «Порушення громадського порядку» рівною мірі застосовувалося (або не застосовувалося) до тих, хто цілується або обнімається в громадських місцях, як для одностатевих, так і різностатевих пар, а облави на «наркодилерів або порушників паспортного режиму» проводилися не вибірково в місцях скупчення гомосексуалів.
Також ЛГБТ-організації борються за дотримання відносно гомосексуалів таких прав людини як права на мирні публічні збори (у тому числі гей-паради), право на створення громадських організацій, право на культурну самореалізацію, право на доступ до інформації, право на свободу слова, право на рівний доступ до медичної допомоги і т. д.
Ухвалення антидискримінаційних законів
ЛГБТ-організації також виступають за включення прямої згадки представників сексуальних меншин в антидискримінаційних законах (чи за ухвалення окремих антидискримінаційних законів по сексуальних меншинах). Вони також домагаються прямої згадки сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності у відповідних статтях Конституцій, що гарантують рівні права усім громадянам незалежно від статі, віку, віросповідання, національності.
Право на реєстрацію шлюбу
Останніми роками відзначається зростаючий рух в підтримку одностатевих шлюбів. Факт реєстрації шлюбу закріплює за одностатевою сім'єю такі права як: право на спільне майно, право на аліменти, права на спадкоємство, соціальне і медичне страхування, пільгове оподаткування і кредитування, право не свідчити в суді проти партнера, право виступати довіреною особою від імені партнера у разі його недієздатності за станом здоров'я, право на розпорядження тілом партнера у разі смерті, право на спільне батьківство і виховання прийомних дітей і інші права, яких позбавлені незареєстровані пари.