Адміністрати́вний у́стрій Терно́пільської о́бласті — територіальна організація краю на певні адміністративні одиниці від давніх часів до сучасності. Тернопільська область — одна з 24-х областей України, розташована на споконвічних українських землях. Територія та географічні межі області визначені з її утворенням 27 листопада 1939 в тогочасній УРСР.

На півночі область межує з Рівненською, на сході — з Хмельницькою, на півдні — з Чернівецькою, на заході — з Івано-Франківською і Львівською областями.

У наш час Тернопільська область поділяється на 3 райони, 55 територіальних громад.

Період Київської Русі та Галицько-Волинського князівства

Початки адміністративно-територіального поділу належать до часів Київської Русі. Великий князь київський Володимир Святославич приєднав у кін. 10 ст. до своїх володінь нові землі західної території сучасної Тернопільщини, яка охоплює Західне Поділля, частину Східної Галичини і Південної Волині. Відтоді вона ввійшла до Давньоукраїнської держави.

Найдавнішими літописними «городами» на Тернопільщині є Микулинці, Теребовля, Шумськ, Кременець.

У час розпаду Київської Русі близько 1084 виникло удільне Теребовльське князівство. Воно займало центральну і південну частини сучасної Тернопільщини. Західна її частина входила до Звенигородського князівства. 1141 обидва князівства ввійшли на правах земель-князівств (волостей) у Галицьке князівство. У північній частині Тернопільщини в серед. 12 ст. постало Шумське князівство, яке 1170 опинилося під владою князя дорогобузького.

1199 вся територія Тернопільщини ввійшла до Галицько-Волинської держави. Новими центрами волостей, крім Теребовлі та Шумська, стали Збараж і Кременець.

Адміністративний поділ у 1349—1569 роках

Після того, як Галицько-Волинська держава 1349 припинила існування, за її землі розгорілася боротьба між Литвою, Польщею й Угорщиною. Польська корона захопила галицькі землі, а Велике князівство Литовське — Збаразьку і Кременецьку волості.

1372—1379 і 1385—1887 на території Східної Галичини існувало васальне від угорської корони державне утворення — так зване «Руське королівство». До нього належали також галицькі землі сучасної Тернопільщини, а від 1377 — і Кременеччина. Після ліквідації «Руського королівства» його територія відійшла до Польщі. 1387 на східногалицьких землях у Польській державі була створена окрема територіальна одиниця — «Королівство Русі», яке мало внутрішню автономію. Поділля, що охоплює південно-східну частину Тернопільщини, після 1363 увійшло до володінь литовських князів із роду Коріатовичів, котрі незабаром визнали себе васалами польського короля. 1395 цей край (округи Скала і Червоногород) разом з усім Поділлям був переданий у приватне володіння Спиткові з Мельштина.

1400—1430 Західне Поділля перебувало у Великому князівстві Литовському, а потім відійшло до Польського королівства. 1434 Сх. Галичина та Зх. Поділля остаточно були приєднані до Польщі. Більша частина Тернопільщини увійшла до Галицького і Теребовлянського староств (від 16 ст. — повітів) Галицької землі Руського воєводства. Західноподільські землі краю склали Червоногородське староство Подільського воєводства.

Волинське князівство, що існувало від 1387 в складі Литви, було ліквідоване 1452, його волості (староства) стали провінціями на правах приватних володінь. Кременецька волость відійшла до королівського домену, а Збаразька набула статусу княжої волості (васального князівства). 1463 зі Збаразького князівства виділилась окрема волость із центром у Вишнівці — приватне володіння князів Вишневецьких.

Магдебурзьке право

Більшість міст і містечок Тернопільщини 14–18 ст. мали маґдебурзьке право, згідно з яким здобували самоуправління. Управляв містом маґістрат — виборний орган на чолі з бургомістром; разом із війтом, якого призначав власник міста і який представляв судову владу, маґістрат становив міську адміністрацію.

Відповідно до Маґдебурзького права міста поділили на 3 категорії:

отримали його від литовських князів, польських королів від магнатів-власників надане грамотами гетьманів після приєднанн до Московської держави, що, як правило, підтверджувало раніше отримане право.

За рівнем самоврядування міста поділли на маґістративні (привілейовані) й ратушні.

Ратушу наприкінці 18 століття мали майже всі міста краю.

Понад 50 міст Тернопільщини здобули маґдебурзьке право (повне чи обмежене) в такі роки:

1387 — Теребовля 1393 — Бучач (повторно 1515) 1420 — Дрищів і Жуків 1438 — Крем'янець 1443 — Нараїв і Скала (нині Скала-Подільська) 1448 — Червоногород 1453 — Бедриківці 1485 — Золотники 1505 — Філіпковці (нині Пилипче) 1518 — Ягільниця 1519 — Язловець (підтвердження) 1520 — Заложці (нині Залізці) 1530 — Бережани і Борки (нині Великі Бірки) 1531 — Куропатники 1532 — Чортків 1539 — Підгайці 1542 — Озерна 1548 — Тернопіль та Устя-Зелене 1549 — Будзанів (нині Буданів) і Товсте (нині Заліщицького району) 1550 — Горожанка 1553 — Сухостав 1559 — Бариш і Гусятин 1564 — Копичинці 1568 — Андріїв (нині Новий Олексинець) і Попівці 1577 — Козлів 1578 — Золотий Потік і Хоростків 1595 — Микулинці 1600 — Скалат 1610 — Голгочі (нині Голгоча) і Струсів 1619 — Касперівці 1620 — Вербів 1621 — Лідихів 1629 — Борщів 1646 — Новий Бжезь (нині Збриж) 1689 — Зборів 1700 — Окопи 1720 — Гримайлів і Товсте (нині Гусятинського району) 1729 — Завалів 1766 — Заліщики 1767 — Мельниця (нині Мельниця-Подільська) 1778 — Почаїв

Багато містечок внаслідок несприятливих економічних факторів і нападів завойовників через деякий час втратили маґдебурґію.

Період Речі Посполитої

Після Люблінської унії 1 липня 1569 року всі землі Тернопільщини опинилися під фактичною владою Польщі у новоутвореній державі — Речі Посполитій. Територія нинішніх Збаразького, Кременецького, Лановецького, Шумського і північна частина території Підволочиського районів увійшла до Кременецького повіту Волинського воєводства. Воно було створене в складі Литви 1568 року, через рік перейшло безпосередньо під відання Корони Польської.

Частина Тернопільщини між Збручем і Стрипою на південь від лінії сіл Суходіл — Пробіжна — Угринь — Палашівка — Ріпинці, що нині обіймає територію Борщівського, Заліщицького, більшість території Чортківського, невелику територію Бучацького і Гусятинського районів, склала Червоногородський повіт Подільського воєводства.

Територія нинішніх Бучацького, Монастириського, Підгаєцького і невелика частина Теребовлянського районів увійшли до Галицького повіту, а решта територія Тернопільщини склала Теребовлянський повіт Руського воєводства.

Згідно з Бучацьким мирним договором від 18 жовтня 1672 Поділля відійшло до Османської імперії. Територію Тернопільщини між Збручем і Стрипою на південь від лінії населених пунктів Гусятин-Гадинківці-Біла — Білобожниця — Джурин — Бучач опинилася під владою Порти і склала Чортківську нахію Кам'янецького ейялету Подільського пашалику.

За умовами Карловицького мирного договору 16 січня 1699 року ці землі, як і все Поділля, знову відійшли до Речі Посполитої. Фактично Польща повернула їх собі після 1683 в результаті воєнних дій.

Період Австрійської імперії

5 серпня 1772 в Петербурзі між Австрією, Пруссією і Росією була підписана таємна конвенція про 1-й поділ Польщі, за якою Австрія захопила Галичину. Згідно з австрійсько-російською угодою 18 вересня 1773 Австрія зайняла також південну частину Кременеччини. Отже, територія Тернопільщини на північ від лінії сіл Білозірка—Москалівка—Верещаки—Шимківці—Колодне—Заруддя—Раковець—Бутин—Устечко—Башуки—Лопушне—Крутнів, включаючи їх, залишалася за Річчю Посполитою, а решта відійшла до Австрійської імперії.

На захоплених Австрією галицьких і буковинських землях було створено адміністративно-територіальну одиницю — коронний край «Королівство Галичини і Володимирії» з центром у Львові. У 1782 році він був поділений на округи («крайси», або «циркули»), які складалися з дистриктів. Територія Тернопільщини обіймали 3 округи — Бережанський, Заліщицький (від 1788 — Чортківський) і Тернопільський. Окремі населені пункти в західній частині нинішньої Тернопільської області входили до Бродівського, Золочівського і Станіславського округів.

Деякий час зберігався поділ дистриктів на домінії. Кількість округів, дистриктів та їхні межі згодом не раз змінювалися. Адміністративну владу в округах і дистриктах здійснювали посадові державні службовці — старости, в домініях — мандатори. Низовою адміністративною ланкою була громада на чолі з війтом і становила окремий населений пункт. Містами управляли магістрати.

Частина території Тернопільщини на схід від лінії містечок Залізці-Зборів і р. Стрипи, що перебувала в імперії Габсбургів, за умовами Віденського (Шенбруннського) мирного договору 14 жовтня 1809 відійшла до Росії. Під її владою ця територія перебувала з весни 1810 до літа 1815. Указом російського імператора 15 червня 1810 тут було створено адміністративно-територіальну одиницю — «Тернопільський край» із центром у Тернополі, який отримав статус окружного міста.

Спочатку край поділявся на 2 округи — Тернопільський і Заліщицький, 1814 був утворений 3-й округ — Теребовлянський. Управляв краєм намісник, якого призначав цар. Згідно із заключним пактом Віденського конгресу 6 червня 1815 територія «Тернопільського краю» була повернена Австрії.

1867 Австрійська імперія стала дуалістичною й отримала офіційну назву Австро-Угорщина. Землі Тернопільщини, що перебували під владою Габсбургів, увійшли до австрійської частини монархії — провінції «Галицьке намісництво». Його територія була поділена на повіти (створені до 1867), адміністративну владу в яких здійснювали старости, а повіти — на гміни, що об'єднували 2 і більше сільських населених пунктів.

В австрійській частині Тернопільщини було 12 повітів: Бережанський, Борщівський, Бучацький, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Підгаєцький, Гусятинський, Скалатський, Теребовлянський, Тернопільський і Чортківський. Деякі населені пункти на заході краю входили до Бродівського, Золочівського, Перемишлянського, Рогатинського і Галицького повітів.

23 січня 1793 Австрія і Росія уклали угоду про 2-й, а в червні 1795 — про 3-й поділ Польщі. Територія Тернопільщини, що після 1772 залишалася під владою Речі Посполитої, була передана Російській імперії і включена до Волинського намісництва. У вересні 1797 ці землі ввійшли до Кременецького повіту Волинської губернії. Повіт поділявся на волості, а ті — на громади, що складалися з окремого сільського населеного пункту. Волосними центрами були Білозірка, Бірки, Великі Бережці, Великі Дедеркали, Вишгородок, Вишнівець, Кременець, Ланівці, Новий Олексинець, Почаїв, Шумськ.

Перша світова війна

З початком 1-ї світової війни в адміністративно-територіальному поділі Тернопільщини відбулися суттєві зміни. В серпні 1914 Сх. Галичину і ч. Буковини окупували війська Росії. Наступного місяця тут було створено воєнне генерал-губернаторство Галичини, до якого входили Львівська, Перемишльська, Тернопільська і Чернівецька губернії. Останні поділялися на повіти. В Тернопільській губернії їх було 15: Бережанський, Богородчанський, Борщівський, Бучацький, Гусятинський (повітове управління — в Копичинцях), Заліщицький, Збаразький, Калуський, Підгаєцький, Скалатський, Станіславський, Теребовлянський, Тернопільський, Тлумацький і Чортківський. Тер. повітів була в межах часів Австро-Угорщини. Адміністративна влада належала губернатору і підлеглим йому начальникам повітових управлінь. Вся адміністрація складалася з військових і службовців, які прибули з російських губерній.

Після наступу австро-німецької армії влітку 1915 Тернопільська губернія існувала в межах 8 східних повітів, хоча воєнне генерал-губернаторство Галичини 23 листопада 1915 було ліквідоване. В результаті наступу російських військ на початку літа 1916 її територія відновилась у межах попередніх повітів (замість Тлумацького — Надвірнянський повіт). 3 липня 1916 було створено воєнне генерал-губернаторство області Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни, в складі Тернопільської і Чернівецької губерній.