Вели́кий го́лод в Ірла́ндії (, , відомий також як Ірландський картопляний голод) охопив Ірландію в 1845-1849 роках. Голод був викликаний деструктивною економічною політикою Великої Британії та спровокований епіфітотією фітопатогенного картопляного гриба Phytophthora infestans, який спричинив фітофтороз картоплі.

Через англійську колонізацію XII—XVIII століть корінні ірландці практично повністю втратили свої земельні володіння; сформувалася нова керівна верства, яка складалася з протестантів, вихідців з Англії та Шотландії.

На початку XIX століття близько 6/7 населення Ірландії було зайняте в сільському господарстві, у якому панували кабальні форми експлуатації. Ірландія служила одним із джерел накопичення англійських капіталів і розвитку промисловості в Англії.

Зі середини 1840-х років почався аграрний переворот. Падіння цін на хліб (після скасування в 1846 році в Англії «хлібних законів») спонукало землевласників розпочати інтенсивний перехід від системи дрібної селянської оренди до крупного пасовищного господарства. Посилився процес зганяння дрібних орендарів із землі (так зване очищення маєтків).

Скасування «хлібних законів» і хвороби картоплі, яка була основною овочевою культурою в малоземельних ірландських селян, привели до страшного голоду 1845-1849 рр.

Окрім Ірландії, хвороба картоплі перекинулася на інші європейські країни, але ніде більше не зумовила таких катастрофічних наслідків.

Через голод загинуло від 500 тис. до 1,5 млн осіб. Значно збільшилася еміграція (з 1846 по 1851 рік виїхали 1,5 млн осіб), особливо в США, що стало межею історичного розвитку Ірландії. У результаті, в 1841—1851 рр. населення Ірландії скоротилося на 30 %.

І надалі Ірландія стрімко втрачала населення: якщо в 1841 р. чисельність населення становила 8 млн. 178 тис. осіб, то в 1901 р. — всього 4 млн. 459 тис.

Голод став переломним моментом в історії Ірландії, яка тоді була частиною Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії. Голод і його наслідки назавжди змінили демографічний, політичний, та культурний ландшафт острова. Для місцевих ірландців і тих, хто став частиною , голод увійшов у і став об'єднавчим фактором для гомрула та рухів за Об'єднану Ірландію. І без того напружені відносини між багатьма ірландцями та британською короною зіпсувалися ще більше, посиливши міжнаціональну та міжрелігійну напруженість і підвищивши ірландський націоналізм та республіканізм в Ірландії та серед ірландських емігрантів у США та інших країнах.

Причини голоду та фактори, які йому сприяли Від часів підписання Акту про унію в січні 1801 року Ірландія була частиною Сполученого Королівства зі своєю виконавчою владою, яка була в руках та , призначених британським урядом. Ірландія делегувала 105 членів парламенту в Палату громад Сполученого Королівства, а Ірландські обирали зі свого числа 28 осіб, які довічно обіймали крісло в палаті лордів. Між 1832 і 1859 роками 70 % ірландських представників були землевласниками або синами землевласників.

Упродовж 40 років після укладання Унії кожен британський уряд стикався з проблемами управління країною, яка мала, як Бенджамін Дізраелі сказав у 1844 році, «голодуюче населення, заочну аристократію, чужорідну Церкву, і крім того найслабшу виконавчу владу у світі». Один з істориків підрахував, що між 1801 і 1845 роками було 114 комісій і 61 спеціальний комітет, які розслідували стан справ в Ірландії, і що «всі без винятку їхні висновки передбачали катастрофи; Ірландія була на межі голоду, її населення швидко зростало, три чверті її працівників були безробітними, житлові умови були жахливими і рівень життя надзвичайно низьким.»

Закони, які обмежили права ірландських католиків У XVII—XVIII століттях забороняло купувати або орендувати землю, голосувати, обіймати політичні посади, жити в місці, яке має самоврядування, або менш як за 5 км від нього, отримувати освіту, здобувати професію і робити багато інших речей, необхідних людині для успіху і процвітання в суспільстві. Закони здебільшого до 1793 року і Білль про емансипацію католиків 1829 року знову дозволив ірландським католикам обіймати місця в парламенті.

Землевласники (орендодавці) та орендарі У XVIII столітті для управління земельною власністю введено «систему посередників». Збирання орендної платні перейшло до представників землевласників або посередників. Це гарантувало господарям постійний прибуток і позбавило їх від прямої відповідальності, залишивши орендарів беззахисними перед експлуатацією з боку посередників.

Католики, більшість з яких, попри емансипацію католиків 1829 року, жила в умовах убогості і відсутності безпеки, становила 80 % населення. На вершині «соціальної піраміди» був «», англійські та англо-ірландські сім'ї, яким належала більша частина землі, і більш-менш необмежена влада над своїми орендарями. Деякі з їхніх володінь займали величезні території, наприклад, граф Лукан володів понад 240 км2 землі. Багато з цих землевласників жили в Англії і були відомі як (). Прибутки від оренди, зібрані зі «збіднілих орендарів», яким платили мінімальну зарплатню за вирощування врожаю і худоби на експорт, йшли здебільшого до Англії.

1843 року британський уряд вважав, що земельне питання в Ірландії стало першопричиною невдоволень у країні. Він створив під головуванням графа Девона, для вивчення законів, які стосувалися захоплення земельних ділянок. Денієл О'Коннел описав цю комісію як «абсолютно однобоку», складену лише із землевласників, без представлення інтересів орендарів. У лютому 1845 року Девон повідомляв:

Неможливо адекватно описати поневіряння, яких вони [ірландський чорнороб і його сім'я] за звичкою і мовчки зазнають… у багатьох районах їхня єдина їжа — це картопля, їхній єдиний напій — вода … їхні халупи рідко коли захищають від негоди … ліжко або ковдра — це рідкісна розкіш … і майже у всіх них свиня і купа гною становлять єдине майно

Члени комісії прийшли до висновку, що вони не можуть «втриматися від того, щоб висловити сильне почуття терпеливої витривалості, яку робітничий клас показав під стражданнями більшими, ми вважаємо, ніж страждання жителів будь-якої іншої країни в Європі.» Комісія заявила, що головною причиною такого становища є погані стосунки між землевласниками та орендарями. Немає жодної спадкової вірності, феодального зв'язку, або пом'якшувальної традиції патерналізму, яка існувала в Англії (Ірландія була підкореною країною). зауважив про землевласників, що «конфіскація є їхньою загальною назвою». На думку історика , землевласники розглядали землю лише як джерело доходу, з якого потрібно було витягнути якомога більше. А ірландці «міркували над своїм невдоволенням у похмурому обуренні» (за словами графа Клера). Господарі значною мірою розглядали сільську місцевість як вороже для проживання місце. Деякі господарі відвідували свою власність тільки один раз або двічі в житті, якщо взагалі це робили. Орендна плата з Ірландії зазвичай працювала не на її економіку; за оцінками в 1842 році з Ірландії було виведено £6,000,000.

Здатність посередників вимірювалася розміром платні, яку вони були спроможні витягнути з орендарів. У свідченнях перед комісією їх описували як «сухопутних акул», «кровососів», і «найбільш деспотичні екземпляри тиранів, якіЙ коли-небудь сприяли руйнуванню країни». Посередники брали в оренду великі ділянки землі в землевласників на тривалий строк з фіксованою орендною платнею, а потім давали ці ділянки в суборенду на свій розсуд. Вони ділили утримуване на все дрібніші шматки, з тим щоб збільшити суму орендної платні, яку могли отримати. Орендарів могли виселити за несплату орендної платні (яка була високою), або за рішенням орендодавця розводити овець замість вирощування зернових культур. сплачував свою ренту, працюючи на поміщика.

Оскільки будь-яке поліпшення майна, проведене орендарем, також ставало власністю орендодавця, коли оренда закінчувалась або її розривали, то стимулів для поліпшення майже не було. Більшість орендарів не мали жодних гарантій щодо свого перебування на землі; як «безстрокових» орендарів орендодавець міг їх вигнати коли забажає. Єдиним винятком із такого становища був Ольстер, де на практиці застосовувалось . Там орендарям фінансово компенсували будь-які поліпшення, які вони зробили з об'єктом оренди. За даними Вудгема-Сміта, комісія заявила, що «процвітання і спокій Ольстера в порівнянні з рештою Ірландії були завдяки правам орендаря.»

Землевласники в Ірландії часто застосовували свої повноваження без докорів сумління, і орендарі жили в атмосфері страху перед ними. Вудгем-Сміт пише, що в цих умовах «промисловість і підприємництво були придушені й створене селянство, яке було одним з найубогіших в Європі».

Орендарі, роздрібненість і банкрутства Станом на 1845 рік 24 % всіх ірландських орендних ферм мали площу від 0,4 до 2 га, а 40 % — 2-6 га. Наділи були настільки малими, що урожаю жодної культури крім картоплі не вистачило б, щоб прогодувати сім'ю. Незадовго до голоду британський уряд повідомив, що бідність була настільки поширеною, що одна третина всіх ірландських дрібних господарств не могли прогодувати свої сім'ї після сплати за їхню оренду, за винятком доходів сезонних працівників-мігрантів в Англії та Шотландії. Після голоду було здійснено реформи, які зробили незаконним подальший поділ земельних наділів.

Перепис 1841 року показав чисельність населення трохи більш як вісім мільйонів. Дві третини з них виживали за рахунок сільського господарства, але рідко отримували зарплатню. Вони повинні були працювати на своїх господарів в обмін на клаптик землі, на якому могли б виростити достатньо їжі для своєї родини. Саме ця система привела Ірландію та її селян до монокультури, оскільки лише картоплю можна було виростити в достатній кількості. Право на земельну ділянку в Ірландії на початку XIX століття могло означати різницю між життям і смертю.

Залежність від картоплі Картоплю завезли в Ірландію як садову культуру шляхти. Наприкінці XVII століття вона повсюдно поширилась як додатковий продукт харчування, а основною їжею як і раніше залишалося масло, молоко та зернові продукти. Однак, у перші два десятиріччя XVIII століття вона стала основною їжею бідняків, особливо взимку. Крім того, непропорційно велика частка картоплі, вирощеної в Ірландії, була одного сорту, . Завдяки розвиткові економіки між 1760 і 1815 роками картопля потрапила в раціон харчування людей і стала масовим продуктом харчування цілий рік для фермерів. Велика залежність від цієї однієї культури і відсутність генетичної мінливості серед рослин картоплі в Ірландії, були одними з причин чому поширення Phytophthora infestans мало такі руйнівні наслідки в Ірландії і менш виражені ефекти в інших регіонах Європи.

Поширення картоплі мало важливе значення для розвитку системи котьє, яка сприяла надзвичайно дешевій робочій силі, але за рахунок нижчого рівня життя. Для працівника, по суті, саме картопля як заробітна платня сформувала розширення аграрної економіки.

Розширення обробки ґрунту призвело до неминучого збільшення посівних площ картоплі та зростання кількості селянсько-фермерським господарств. До 1841 року налічувалося понад півмільйона селян і 1,75 млн утриманців. Головним бенефіціаром цієї системи був англійський споживач.

Крім того, безпосередньо перед голодом, картоплю широко використовували і як кормову культуру для худоби. Близько 33 % продукції, вагою 4,500,000 т, йшло на потреби тваринництва.

Фітофтороз в Ірландії

До прибуття в Ірландію захворювання, спричиненого Phytophthora infestans, широко відомого як фітофтороз, існувало лише дві основних хвороби рослин картоплі. Одна називалася «dry rot» або «taint», а іншою була вірусна, відома в народі як «curl». Phytophthora infestans належить до ооміцетів (різновид паразитичних, нефотосинтетичних водоростей, а не грибів).