Т-80У (індекс ГБТУ — Об'єкт 219АС) — радянський основний бойовий танк родини Т-80. Виготовлявся з 1985 року у Ленінграді та Омську, а у Харкові виготовляли Т-80УД (Об'єкт 478Б) — версію Т-80У з дизельним, а не газотурбінним двигуном. Т-80У та УД були найпотужнішими танками СРСР.
Порівняно з попередніми моделями Т-80Б/БВ, танк Т-80У отримав систему керування озброєнням 1А45 «Іртиш», комплекс керованого озброєння 9К119 «Рефлекс» і вбудований динамічний захист «Контакт-5»; через це маса бойової машини зросла з 43,7 до 46 тонн. Всього було виготовлено кілька сотень одиниць T-80У. Вони перебувають на озброєнні Кіпру, Південної Кореї, Росії, а з 2022 року — і України.
Після розпаду Радянського Союзу Т-80У отримав розвиток у Росії, а Т-80УД серійно виготовлявся в Україні на експорт і ліг в основу українських Т-84.
Танк брав епізодичну участь у війні на сході України 2015 року. Під час російського вторгнення 2022 року в Україну російські підрозділи, оснащені Т-80У, зазнали великих втрат, значна кількість танків стала українськими трофеями.
Історія
Передумови 1976 року новопризначений міністр оборони СРСР Дмитро Устинов наполіг на тому, щоб танк Т-80 («Об'єкт 219») прийняли на озброєння та запустили до малосерійного виготовлення. Таким чином, у серійному виробництві одночасно перебували танки Т-64, Т-72 та Т-80, тому Устинов прагнув уніфікувати виробництво і почав це втілювати з виходом на пенсію головного конструктора ХКБМ Олександра Морозова в травні 1976.
Тим часом у ХКБМ з 1974 року працювали над «Об'єктом 476» (або «Виріб 9А»), який був суттєво модернізованим Т-64Б з дизельним двигуном 6ТД-1, новою баштою та системою керування вогнем танка 1А45 «Іртиш» з прицілом 1Г46. Ця модифікація також мала нове покоління комбінованої броні. Своєю чергою, НДІ Сталі мав два нових варіанти такого захисту: броня з «відбивними пластинами» () для Т-72Б і з «комірчастим наповнювачем» () для «Об'єкта 476»; остання була дорожчою та сучаснішою. Крім того, 1976 у ХКБМ створили ескізний проєкт «Об'єкта 478», що був «476» з ходовою частиною від Т-80.
1976 року закладено створення наступної модифікації до 1980 року. 1977 року задано її тактико-технічні характеристики, що містили систему керування вогнем 1А33 «Об», нічний приціл ТПН-4С «Буран-ПА», спостережний пристрій командира «Агат-С», комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» та посилене бронювання. Одночасно з тим проводились роботи з доведення Т-80 до рівня Т-64Б, і 1978 року Т-80Б було прийнято на озброєння.
Об'єкти 219А та 219В
Ідея уніфікації полягала в тому, щоб нову харківську башту поставити на шасі Т-80Б, після чого виготовляти в Харкові замість Т-64Б саме цей варіант, названий «Об'єкт 219А» або «Ольха». Цей танк також помилково називали «Т-80А», позаяк його не приймали на озброєння. Таким чином, новий головний конструктор ХКБМ Микола Шомін відповідав за бойове відділення танка з баштою та комплексом озброєння, а ЛКЗ під керівництвом Миколи Попова — за проєкт у цілому.Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 577—178 від 17 липня 1977 передбачала виробництво модифікованого Т-80 з газотурбінним двигуном (ГТД) на заводі імені Малишева (ХЗТМ) з 1983 року, для чого в Харкові мали з'явитися потужності для виробництва таких двигунів. Розробку ГТД доручили , виробництво мав здійснювати завод Малишева, а конструювання та документація лягали на ХКБД. Постанова найвищого керівництва країни зробила створення ГТД основним пріоритетом, тому розробку чотиритактного двигуна 124Ч зупинили, а двотактного 6ТД — скоротили. Передбачалось, що з 1980 року Харків буде серійно виготовляти власні газотурбінні двигуни ВГТД-1000ФМ потужністю 1250 к.с. Однак, опанування цього двигуна потребувало побудови нових цехів, підготування нових спеціалістів і часу.
Протягом 1979—1980 років було виготовлено та випробувано башти з новітньою комбінованою бронею. 1982 року «Об'єкт 219А» був готовий до випуску в Харкові, але його відклали через появу нових танкових керованих ракет і динамічного захисту. Не був готовий і харківський газотурбінний двигун ВГТД-1000ФМ, тому 1983 року вирішили зупинити роботи над ним і розгорнути на заводі імені Малишева освоєння форсованого двигуна ГТД-1100Ф потужністю 1200—1250, заснованого на серійному двигуні Т-80. Цей двигун був не менш проблемним для Харкова, оскільки суттєво відрізнявся від ВГТД і потребував налагодження процесу з нуля. Його приймання відбулось лише 1985 року.
1980 року ХКБД відвідав голова КПУ Володимир Щербицький, який теж скептично ставився до виробництва ГТД у Харкові. 1982 року на засіданні ЦК КПУ обговорювали невтішний поступ у ГТД, але КПУ не могла вплинути на виконання постанови найвищого керівництва держави.
Комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» потребував заміни: він показав гарну влучність, однак дорого коштував і мав проблеми з надійністю. Для інтеграції форсованого двигуна ГТД-1000ТФ, новітньої керованої ракети «Рефлекс» і системи керування вогнем 1А45 було створено «Об'єкт 219В». Деякі з 219А та 219В отримали динамічний захист «Контакт-1».
Об'єкт 219АС і прийняття на озброєння Динамічний захист «Контакт-1», який з 1982 року почали встановлювати на танки Т-80БВ, не був популярним серед військових: він додавав 1,2 тонни ваги та захищав лише від кумулятивних боєприпасів, але не від БОПСів, які набули поширення на західних танках. СРСР отримав захоплені ізраїльські 105-мм підкаліберні снаряди M111, і випробування показали, що цей боєприпас пробиває в лоб Т-72 і Т-80. Щоб захиститись від цього, на верхню лобову деталь Т-80Б додали 20-мм лист броні, а НДІ Сталі пришвидшив розробку динамічного захисту наступного покоління, здатного протистояти підкаліберним снарядам.
Напрацювання «об'єктів» 219А та 219В разом з «Контактом-5» лягли в основу нового зразка «Об'єкт 219АС». Перші 20 передсерійних зразків було виготовлено наприкінці 1983 року, з них 8 одразу вирушили на полігонні випробування. 1983 року танк був готовий, 1985 року — прийнятий на озброєння як Т-80У, а 1987 року — пішов у серійне виробництво на (за іншими даними: з 1989 на ЛКЗ і з 1991 на ОЗТМ).
Хоча Устинов й домігся виробництва харківських Т-80У з калузькими ГТД, цей процес був дуже повільним, і зрештою від нього відмовились на користь дизельного Т-80УД. Всього в Харкові виготовили 45 Т-80У.
Т-80УД
Через проблеми зі створенням і опануванням газотурбінних двигунів у Харкові вище керівництво 1981 року дозволило розробку Т-80У з резервним двигуном 6ТД-1, який протягом усього цього часу активно просували харківські конструктори. Цей танк мав індекс «Об'єкт 478Б».
Смерть Устинова наприкінці 1984 року дозволила більш вільно займатись дизельним танком, а в січні 1985 року заступник нового міністра оборони Віталій Шабанов вперше визнав, що Міноборони весь час вело дві паралельні лінії — ГТД і дизель. При цьому саме харківський 6ТД був найбільш досконалим і готовим до виробництва. Постановою від 2 вересня 1985 року запущено серійне виробництво «Т-80У з двигуном 6ТД», а виробництво танкових ГТД завершено. До кінця 1985 року в Харкові зібрали перші 5 танків «Об'єкт 478Б», 1986 року їх було запущено в серію, а 1987 року прийнято на озброєння СРСР під позначенням Т-80УД. Освоєння Т-80УД завершило епоху Т-64, останній з яких вийшов із цеху 27 грудня 1987 року.
Після розпаду СРСР
ЛКЗ після розпаду СРСР був неактивним, а ОЗТМ продовжував вести роботу над Т-80У. На залишках радянських коштів завод розробив командирський Т-80УК («Об'єкт 630А») з покращеним нічним прицілом «Агава», комплексом оптико-електронного придушення «Штора-1», додатковим радіо для командира та навігаційною апаратурою. Також завод розробив низку варіантів з активним захистом.
Втрати танків Т-80БВ у Першій російсько-чеченській війні склали погану репутацію сімейству Т-80. Хоча реальними причинами були відсутність адекватного планування, невдала тактика застосування та брак навченості екіпажів, саме на конструктивні недоліки Т-80 посилався міністр оборони РФ Павло Грачов, розповідаючи про причини провалу в штурмі Грозного.
Висока вартість танка Т-80У та його експлуатації, порівняно з Т-72 і Т-90, не сприяли ані експорту, ані популярності всередині країни; до того ж конкуренцію Т-80У складали українські Т-80УД і Т-84. Уралвагонзавод (УВЗ) скористався можливістю, перейменувавши Т-72БУ на Т-90 і розпочавши його рекламну кампанію, і вже 1996 року саме його ЗС РФ обрали своїм майбутнім танком. Втім, до 2005 року російська влада не фінансувала нові танки. УВЗ тримався за допомогою більшого експорту й виробництва залізничного устаткування, а ОЗТМ зрештою збанкрутував 2006 року.
Опис
Компонування Т-80У зберігає компонування Т-80 із моторно-трансмісійним відділенням у задній частині, бойовим відділенням посередині та відділенням керування в передній частині.
Захист Лобова броня башти комбінована, принципово сучасніша за броню попередніх танків. На Т-80У застосовано броню з «комірчастим наповнювачем» (), що складається з металевих комірок, заповнених поліефіруретаном. Комбінована броня башти має зовнішній шар сталі завтовшки 60—85 мм і внутрішній завтовшки до 190 мм. Між ними розташовані два шари комірчастих елементів, розділені 20-мм сталевою пластиною. Між наповнювачем і внутрішньою бронеплитою башти встановлено 80-мм плиту з твердої сталі БТК-1. Наповнювач реалізує принцип напівактивної броні, використовуючи для захисту енергію засобу ураження: енергія кумулятивного струменя переходить у кінетичну енергію середовища, після чого повторно взаємодіє з кумулятивним струменем, послаблюючи його. Порівняно зі склопластиком, такий захист зменшує габарити й масу на 15 і 30 % відповідно, а порівняно з монолітною сталлю — на 60 % маси за подібних габаритів. Лобова броня корпуса залишилась п'ятишаровою з двома склопластиковими панелями, як у Т-80БВ.
Т-80У обладнаний вбудованим динамічним захистом (також називається ДЗ другого покоління) «Контакт-5», який здатний ефективно протистояти ураженню кумулятивними снарядами, а завдяки товстій метальній пластині знижує ефективність підкаліберних снарядів. Через значну вагу елементи захисту мали встановлюватись на заводі під час виготовлення або капітального ремонту. Динамічний захист розташований на лобі та бортах корпуса, на лобі, бортах і даху башти.
Для захисту від зброї масового ураження танк має систему, що за сигналом датчиків герметизує танк і створює незначний надлишковий тиск. Броня також має підбій і надбій з водневмісними полімерами з додаванням свинцю, літію та бору.
За російськими заявами, лобова броня башти Т-80У надає захист 780 мм і 1320 мм RHAe для підкаліберних і кумулятивних боєприпасів відповідно, тому в межах курсового кута 35° Т-80У захищений від більшості масових кумулятивних засобів ураження.
Озброєння
Т-80У озброєний 125-мм гладкоствольною танковою гарматою, пусковою установкою 2А46М-1 з двоплощинним стабілізатором 2Е42 (), теплозахисним кожухом та пристроєм вбудованого контролю вивірення прицілу навідника. Механізм обертання башти замінено з електрогідравлічного на електромеханічний.
Кероване озброєння представлене комплексом 9К119 «Рефлекс». На відміну від радіокерованої ракети 9М112 у Т-80Б, 9М119 керується за допомогою лазерного променя, випромінювач якого входить до прицілу 1Г46. Порівняно з 9М112, дальність пострілу зросла з 4 до 5 км, а бронепробиття — з 600 до 700 мм сталевого еквівалента.
Танк має спарений з гарматою кулемет ПКТ і зенітний кулемет НСВТ. Установка зенітного кулемета відрізняється від попередніх радянських основних бойових танків, включно з Т-80Б. Кулемет встановлюється на одну з трьох стійок, розташованих біля командирської башточки з різних боків. При цьому командиру необхідно вилізти з люка для ведення вогню.
Прилади прицілювання та спостереження