ГЛАВА I. СИН РАДОСТІ (1319 – 1326)

<< ПЕРЕДМОВА | ЗМІСТ | ГЛАВА II >>

Батьківщина Богоносного Сергія. Його батьки. Їх сім'я. Чудесне знамення. Роздуми блаженного Єпіфанія. Молитви святої матері. Урок батькам. Народження благословенного дитяти. Немовля-постник.

Радуйся, від чрева матерня освячений. Радуйся, в народженні твоєму сином радості наречений.

Акафіст 2, Ікос 1:

Радуйся, перед народженням голосом прославивший Святую Трійцю.

Ікос, Мінеї

Радуйся, пречудне немовлям постництво нам являяй.

Акафіст 1, Ікос 3

Верстах у чотирьох від славного в старовину, але смиренного нині Ростова Великого на рівній відкритій місцевості на шляху до Ярославля усамітнено розташувалась невелика обитель в ім'я Пресвятої Трійці - це заштатний Варницький монастир. За старожитнім переказом, майже шістсот літ тому назад тут була якесь село, ім'я якого забулось в історії, але яке завжди було і буде знаним і дорогоцінним сердцю православних руських людей, тому що село це було благословенною батьківщиною великого печальника і заступника Руської землі – Преподобного і Богоносного отця нашого Сергія, Ігумена Радонізького і всієї Росії Чудотворця. Тут було помістя його батьків, благородних і знатних бояр Ростовських Кирила і Марії, тут був їх дом; тут і жили вони, віддаючи перевагу усамітненню сільської природи суєті городського життя при князівському дворі. Правда Кирило знаходився на службі спочатку у Ростовського князя Костянтина II-го Борисовича, а потім у Костянтина III-го Васильовича; він не раз супроводжував їх у Військо-Орду, як один з самих близьких до них людей; володів достатнім для свого стану достатком, але через простоту тодішніх потреб, живучи в селі, він не гребував і звичайними сільськими трудами; ми побачимо потім, що Кирило посилав, наприклад, свого малолітнього сина за конями так само, як і тепер посилають своїх малих синів прості селяни.

Кирило і Марія були люди добрі і богоугодні. Говорячи про них, блаженний Єпіфаній зауважує, що Господь, благоволивший засяяти в землі Руській великому світильнику, не попустив народитись йому від неправедних батьків, бо такому дітищу, яке, по устроєнню Божому, мало бути в подальшому послужити духовному благу і спасінню багатьох, належало мати і батьків святих, щоб добро пішло від доброго і краще приклалось до кращого, щоб взаємно примножилась похвала і народженого і самих народивших у славу Божу. І праведність їх була відома не одному Богу, але і людям. Строгі блюстителі всіх уставів церквоних, вони помогали і бідним, але особливо свято хранили вони заповідь Апостола: «Сторонньолюбства не забувайте, тим бо не відаючи деякі сторонньоприйняли ангелів» (Євр. 13, 2). Тому ж вчили вони і дітей своїх, строго навчаючи їх не пропускати можливості позвати до себе в дом мандрівного інока чи втомленого мандрівника. До нас не дійшло подробних відомостей про благочестиве життя цього блаженного подружжя, але ми можемо разом зі святителем Платоном сказати, що «сам пішовший від них плід показав, краще всяких красномовних похвал доброу благословенного дерева. Щасливі батьки, чиї імена прославляються вічно в їх дітях і потомстві! Щасливі і діти, які не тільки не посрамили, але і примножили і возвеличили честь і благородство своїх батьків і славних предків, бо істинне благородство полягає в добродійстві!»

Кирило і Марія мали вже сина Степана, коли Бог дарував їм другого сина - майбутнього засновника Троїцької Лаври, красу Церкви Православної і непохитну опору рідної землі. Задовго до народження цього святого немовляти дивний Промисел Божий вже дав про нього знамення, що це буде великий обранець Божий і свята гілка благословенного корня. В один недільний день його благочестива мати пішла в церкву на службу Божу і смиренно стала, по тодішньому звичаю, в притворі церковному разом з іншими жонами. Почалася служба, проспівали вже трисвяту пісню, і ось незадовго перед читанням святого Євангелія раптом серед загальної тиші і благоговійного мовчання немовля вскрикнуло у неї в череві, так що многії звернули увагу на цей крик. Коли почали співати Херувимську пісню, немовля вскрикнуло в другий раз, і притом вже так громко, що голос його був чутний по всій церкві. Зрозуміло, що мати його злякалась, а жінки, що стояли біля неї стали між собою перемовлятися: що б міг значити цей незвичний крим немовляти? Між тим служба продовжувалась. Священник оголосив: «Будьмо уважні! Святая святим!» – немовля крикнуло у третій раз, і зніяковіла мати ледь не впала від страху, вона почала плакати… Тут її оточили жінки і, може бути бажаючи допомогти їй заспокоїти плачуче дитя, стали запитувати: «Де ж у тебе немовля? Чого він кричить так голосно?» Але Марія, в душевному хвилюванні, обливаючись слізьми, ледь могла вимовити їм: «Немає у мене немовляти, запитайте ще у кого-небудь». Жінки стали озиратися навколо і, не бачучи ніде немовляти, знову пристали до Марії з тим же питанням. Тоді вона вимушена була сказати їм відкрито, що на руках у неї дійсно немає немовляти, але вона носить його у череві. «Як же може кричати немовля, коли він ще в утробі матері?» – заперечували їй здивовані жінки. «Я й сама дивуюсь цьому, – відповідала їм Марія, – і знаходжусь в немалому здивуванні і остраху».

Тоді жінки залишили її в спокої, не перестаючи, правда, дивуватись цій незвичайній події.

«В наш час, каже святитель московський Філарет, - свідки подібної події, ймовірно, мали б немало клопоту щодо пошуку причини, спричинившої це незвичайне явище. Більш проникливі, можливо б, насмілились здогадуватися, що молитвенний захват благочестивої матері, в три важливі періоди священнодійства, передав небувале збудження плоду, який носила вона у череві. Але в той час любили не скільки любомудрі мудрування, скільки благоговійне спостереження шляхів Провидіння, і народ виходив з церкви, повторюючи написане в Євангелії про Івана Предтечу: «що бо отроча сіє буде? (Лк. 1, 66). Да буде над ним воля Господня!»

Благоговійний списатель житія Сергієва, преподобний Єпіфаній, супроводжує свою оповідь про цю незвичайну подію таким роздумом. «Достойно подиву, – говорить він, – що немовля, будучи у череві матері, не вскрикнув де-небудь поза церквою, в усамітненому місці, де нікого не було, але саме при народі, як би для того, щоб многії його почули і зробились достовірними свідками цієї обставини. Примітно ще й то, що прокричав він не як-небудь тихо, але на всю церкву, як би даючи зрозуміти, що по всій землі пошириться слава про нього; і не тоді заголосив він, коли мати його була де-небудь за святковим столом чи відпочивала, але коли вона була у церкві, і саме в час молитви, ніби вказуючи на те, що він буде сильним молитовником перед Богом; не прокричав він у якому-небудь іншому місці, але саме в церкві, в місці чистому, в місці святому, де перебувають святині Господні і звершуються священнодіяння, знаменуючи тим, що і сам він буде досконалою святинею Господа у страху Божому. Достойна уваги також і та обставина, що не заголосив одноразово чи двічі, але саме тричі, являючи тим самим, що він буде істинним учнем Святої Трійці, так як троїчному числу віддається перевага перед всяким іншим числом, тому що всюду і завжди це число є джерелом і початком всього доброго і спасительного». Після цього, привівши з старозавітної і новозавітної історії приклади і вказівки, що свідчать про важне знамення троїчного числа, і згадавши велику тайну Триіпостасного Божества, блаженний Єпіфаній продовжує: «Подобало і цьому немовляті тричі проголосити ще у череві матері, перед народженням на світ, в ознаменування того, що він буде колись служителем Святої Трійці і багатьох приведе до пізнання Бога, навчаючи словесних овець вірувати у Святу Трійцю, єдиносущну у єдиному Божестві. І дійсно, - розмірковує далі Єпіфаній, - чи не служило це явною вказівкою на все дивне і досточудне в майбутньому його житті? Чи не збулось це все самим ділом в його чудесних діяннях? І хто бачив і чув про перші попередні знамення, той мусів був потім вірити і тому, що послідувало за ними, бо не просто, не без особливої цілі були дані ці попередні знамення - вони були передвісниками і початком всього, що відбулося у подальшому. Згадаємо древніх святих, просіявших у старому і новому завіті: як зачаття, так і народження багатьох з них предваряємо було особливим откровенням від Бога; так пророка Ієремію Бог від черева матері передвибрав і освятив; те ж свідчить про себе і інший Пророк - Ісайя, а святий і великий Пророк і Предтеча Христовий Іван, ще будучи в утробі матері, познав Господа, носимого в ложеснах Пречистої Пріснодіви Марії: взигрався немовля у череві (Лк. 1, 41) матері своєї Єлизавети і її ж вустами пророчо возопив: "І откуду мені сіє, да прийде Мати Господа мого до мене?" (Лк. 1, 43). Про святого Пророка Ілію є вказівка, що батьки його бачили, як світлі і благообразні мужі повивали це немовля вогняними пеленами і годували його полум'ям вогняним». Далі Єпифаній приводить подібні ж розповіді про святих Миколу Чудотворця, Євфрема Сиріна, Аліпія і Симеона стовпників, Феодора Сикеота, Євфимія Великого, Феодора Едеського і Петра, Митрополита Московського, – розповіді, які ми опускаємо, щоб, за виразом самого блаженного Єпіфанія, «довготою слова послушателям слухи ліниві не сотворити», і приводимо тут тільки заключні його думки. «Досточудно, – говорить він, – було це оголошення немовляти у череві матері; досточудно було його виховання з пелюшок немовляти; досточудне було і все життя цього воістину досточудного мужа! Господь ще до народження відмітив його Своєю благодаттю і незвичним випадком предуказав Своє особливий Божественний про нього промисел».

Завжди віддані волі Божій і уважні до шляхів Провидіння, Кирило і Марія зрозуміли вказівки Промисла Божого і сообразно сообразно до цих вказівок повинні були вести справу виховання дитяти. Після згаданого випадку особливо мати зробилась надзвичайно уважною до свого стану. Завжди маючи в думках, що вона носить у череві немовля, який буде обраним вмістилищем Святого Духа, Марія у весь інший час вагітності готувалась зустріти в ньому майбутнього сподвижника благочестя і стриманості, а тому і сама, подібно матері древнього судді Ізраїльського Сампсона (Суд. 13, 4), ретельно берегла душу й тіло в чистоті і строгій стриманості в усьому. «Турботливо оберігаючи носимий нею у череві Божий дар, вона бажала, - як говорить святитель Платон, - через свою стриманість дати тілесному складу дитяти чисте і здорове харчування, добре розуміючи добрим сердцем своїм ту істину, що чеснота, що сяє у здоровому і прекрасному тілі, стає через те ще прекрасніше». Завжди благоговійна і усердна молитовниця, праведна мати тепер відчувала особливу потребу сердця в молитві; тому вона часто удалялась від людських очей і в тиші усамітнення зі сльозами виливала перед Богом свою гарячу материнську молитву про майбутню долю свого немовляти. «Господи! – говорила вона тоді, – спаси і сохрани мене, убогу рабу Твою; спаси і соблюди і це немовля, носиме в утробі моїй, Ти бо єси – храняй немовляти Господь (Пс. 114, 5); да буде воля Твоя, Господи, на нас і буде ім'я Твоє благословенне навіки!» Так у строгому пості і частій сердечній молитві перебувала богобоязна мати святого дитяти; так і саме дитя, благословенний плід її черева, ще до появи своєї на світ деяким образом вже передочищався і освящався постом і молитвою.

«О батьки, – зауважує при оповіді про це святитель Філарет, – якщо б ви знали, скільки добра, або, напроти, скільки зла можете ви дати вашим дітям, ще до їх народження! Ви здивувались би точності суда Божого, який благословляє дітей в батьках і батьків в дітях і віддає гріхи отців на чада (Числ. 14, 18); і, помишляючи про це, з благоговінням проходили би служіння, ввірене вам від Того, з Ньогоже всяка вітчизна на небесах і на землі іменується (Еф. 3, 15)».