Пато́ни — німецький дворянський рід, який після XVIII століття мав українську та російську гілки.
Походження роду У кін. ХІХ — на поч. ХХ ст. в Ушицькому повіті серед багатьох дворянських родів значний слід залишив рід Патонів. Саме представники цього роду виділялися в краї своєю активною суспільно-політичною діяльністю, дотепер збереглася їхня резиденція-садиба — пам'ятка культурної спадщини у селі Хребтіїв Новоушицького району Хмельницької області.
Зміна соціально-політичного устрою на території колишньої Російської імперії трагічно позначилася на розвитку вітчизняної генеалогії, зокрема вивченні родоводів, а саме аристократичних родів. За часів Радянського Союзу тема вивчення дворянських родів, діяльності їх представників замовчувалася, або висвітлювалась поверхнево, з позиції — «буржуазія», без будь-яких спроб докладного аналізу та висновків, що цілком зрозуміло з огляду на ті політичні обставини.
Генеалогія Патонів протягом останнього часу ґрунтовно досліджена, зокрема у працях А. О. Чеканова, І. Малишевського, В. Онопрієнка, Л. Кістерської, П. Севбо. Опубліковані у 1980-ті роки, вони вже майже вільні від ідеологічних штампів попередніх часів. Практично вперше в патонознавчій літературі пролунало відверто: предки та близькі родичі радянського академіка Є. О. Патона — дворяни Російської імперії, що обіймали чільні посади як на військовій, так і на цивільній службі. Цінним дослідженням є стаття М. Ф. Дмитрієнко, В. В. Томазова «Матеріали до генеалогії Патонів», у якій на ґрунтовній джерельній базі відтворюється історія славетного роду Патонів, що відіграв визначну роль в історії, науці й культурі України та Росії. Без діяльності роду Патонів не можна взагалі уявити історію вітчизняної та світової науки.
Цінні архівні матеріали до генеалогії роду Патонів зберігаються в Російському державному історичному архіві у Санкт-Петербурзі — Справи про дворянство роду Патонів, а також в Російському державному архіві Військово-морського флоту, Архіві зовнішньої політики Російської імперії (Москва), Державному архіві Російської федерації (Москва), Центральному державному історичному архіві України в Києві, Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Державному архіві міста Києва, які використані вище згаданими дослідниками. Крім того, про багатьох представників роду Патонів, які проживали закордоном, в еміграції, можна дізнатися з досліджень у європейських архівах.
Євгену Оскаровичу Патону (5.03.1870 — 12.08.1953 рр.), видатному вченому, засновнику цілої наукової особистої школи вітчизняних науковців, дійсному члену Академії наук УРСР, віце-президенту АН УРСР, фундатору та директору всесвітньо відомого Інституту електрозварювання АН УРСР, лауреату премій та кавалеру багатьох орденів присвячено величезну кількість статей і книжок, авторами яких були як учені, так і письменники, журналісти. Інтерес до цієї неосяжної постаті не вгасає і зараз.
Однак залишаються «білі плями» щодо представників великого роду Патонів та їх діяльності на Хмельниччині, зокрема рідного брата згаданого вченого — Михайла Оскаровича Патона. До цього часу зазначена тема в наукових дослідженнях висвітлена недостатньо, зокрема у попередні роки автором надруковано у наукових збірниках та пресі декілька статей, що стосуються переважно пам'яток культурної спадщини — садиб (будівель) зазначеного роду у с. Хребтіїв та с. Песець Новоушицького району Хмельницької області. Останні знахідки автором статті архівних документів, що стосуються М. О. Патона, у Державному архіві Хмельницької області засвідчили перспективність досліджень у цьому напрямку.
Історія роду Патонів на російських та українських теренах є характерною для іноземних родів, які поєднали свою долю з Російською імперією. Це шлях через професіоналізм та сумлінну службу до російського дворянства, чинів і почестей. Патони — дворяни Російської імперії, що обіймали чільні посади як на військовій, так і на цивільній службі.
І. Малишевський пише про походження роду так: «Давній дворянський рід Патонів (Patton) нібито бере свій початок від предків — майстрів корабельної справи, яких привіз із собою з Голландії цар Петро І. Всі вони обрусіли, змішалися кровно з іншими родами, змінили своє лютеранське віросповідання на православну віру і давно вже вважали Російську імперію своєю Батьківщиною. Але існували і інші версії — з Франції, не виключалась і Шотландія».
В. Онопрієнко, Л. Кістерська та П. Севбо висловлюють припущення про походження роду від фамілії та місця народження (мається на увазі — Ніцца). Звичайно, що Патони, які самовіддано служили на теренах Російської імперії, цілком закономірно називались росіянами. Але цікаво знати, де мешкали представники цього роду до того, як потрапили до Росії. В останні роки поширилось багато догадок про німецьке походження роду. М. Ф. Дмитрієнко, В. В. Томазов висловлюють думку про шотландське походження Патонів. За ними, Paton, Patton, Pattoun — варіанти характерного для Шотландії патрономінального прізвища, яке походить від зменшеної форми імені Патрік. Це прізвище фіксується в шотландських документах, починаючи з XVI ст. Версія про німецьке походження Патонів з'явилася, ймовірно, тому, що представники роду належали до лютерансько-євангельської конфесії, були пов'язані родинними зв'язками з багатьма лютеранськими родинами німецького, шведського походження, та навіть у документах інколи називалися «фон Паттонами». Навіть батько Євгена та Михайла Патонів — Оскар Петрович — був лютеранином. Дружина останнього була першою православною у роді, тому і діти, відповідно до законів Російської імперії, були охрещені у лоні православної церкви (та й сам він прийняв православ'я).
Найвизначніші представники На російські терени Патони потрапили, імовірно, у першій половині XVIII ст. Першим представником російської гілки був Георг Паттон (згадується 1748—1751 рр.), придворний кухмістер та мундкох. Його син — Петр-Георг (Петро Юрійович) (1733—1809 рр.) — був архітектором у Санкт-Петербурзі, служив під керівництвом Ф. Б. Растреллі у Конторі будівництва ЇЇ Імператорської Величності домів та садів, і саме він своєю сумлінною службою, чином колезького радника та орденом св. Володимира 4-го ступеня дозволив роду піднятися на високу соціальну сходинку російського суспільства. Архітектор брав участь у будівництві Зимового палацу у Санкт-Петербурзі. Його сини Павло (нар. бл. 1751 р., полковник, командир Софійського піхотного полку) та Іван (нар. бл. 1755 р., надвірний радник, власник с. Репіно Ямбурзького повіту Санкт-Петербурзької губернії) — зробили непогану кар'єру, дочка Марія (нар. бл. 1759 р.), стала дружиною командувача Софійського піхотного полку (1785—1788 рр.), коменданта Виборга у 1797—1800 рр., генерала від інфантерії (1795 р.) Карла Густава Врангеля (1742—1824 рр..), що значно сприяло підвищенню статусу роду.
Дід Євгена та Михайла Оскаровичів Патонів — Петро Іванович Патон (1796 — 20.9.1871) — рішенням Санкт-Петербурзького дворянського депутатського зібрання від 12 липня 1862 р. разом зі старшими синами — Оскаром та Миколою — був визнаний у російському спадковому дворянстві та внесений до 2-ї частини Дворянської родовідної книги Санкт-Петербурзької губернії. Це рішення було затверджене указом Сенату по Департаменту герольдії від 14 січня 1863 р. за № 292.
Петро Іванович Патон зробив блискучу кар'єру: сенатор 8-го Департаменту Сенату, кавалер багатьох орденів, генерал від інфантерії. Учасник Вітчизняної війни 1812 р. та закордонних походів російської армії, російсько-турецької війни 1828-29 рр., завоювання Кавказу. Був достатньо заможним поміщиком — власник Височайше пожалуваного 21 листопада/3 грудня 1838 р. майорату Кірсна у Сувалкській губернії (Царство Польське) та родового маєтку у Бєльському повіті Смоленської губернії і дерев'яного будинку в Москві. Був одружений з дочкою відомого німецького банкіра Анною Григорівною Гейман (власниця сільця Іванівці Полтавського повіту). Мав від шлюбу трьох синів та дочку Кароліну (вихованку Катерининського інституту у Санкт-Петербурзі), яка стала дружиною полковника Гаврилова.
Один із братів Оскара Петровича — Микола Петрович (3.01.1827-24.05.1909) був майором, командиром батальйону Санкт-Петербурзького гренадерського полку, дійсним статським радником, кавалером багатьох орденів. Власник придбаного маєтку Тимошкіно Новоторзького повіту Тверської губернії. Одружений з баронесою Ольгою Андріївною фон Арпсгофен (дочка власника маєтків Германсберг і Вазагоф Везенберзького повіту Естляндської губернії барона Герхарда-Генріха фон Арпсгофена). Мав двох синів Володимира і Оскара та двох дочок Марію і Ольгу.
Молодший із братів Іван Петрович Патон (19.11/1.12.1837-17.04.1911) був прокурором Смоленського окружного суду (1872), дійсним статським радником. Власник сільця Рогозіно-Долматово (Булгак теж) й пустоші Єникеєв Карач Лаїшевського повіту Казанської губернії. Від першого шлюбу з Софією Михайлівною Фонтон-де-Веррайон, дочкою поміщика маєтку Максимове Рославського повіту Смоленської губернії, генерал-лейтенанта Генерального штабу Російської імперії М. Л. Фонтон-де-Веррайона, мав шістьох дітей — Анастасію, Петра, Євгена, Миколу, Олександра, Анну. Старшому із синів цього подружжя Петру Івановичу Патону — 21 березня 1901 р. Височайшим наказом було дозволено приєднати до свого прізвища прізвище свого діда — Фонтон-де-Веррайон та передавати його старшому в роді. Іван Петрович Патон і його родина були визнані у спадковому дворянстві рішенням Смоленського дворянського депутатського зібрання від 12 жовтня 1873 р. та внесені до другої частини Дворянської родовідної книги Смоленської губернії. Це рішення було затверджено указом Урядового Сенату від 19 листопада1873 р. за № 4160. Від другого шлюбу з Єлизаветою Сергіївною в Івана Петровича народилася дочка (одружена з мічманом російського флоту Ниценком, який загинув).
Старший син Петра Івановича — Оскар-Іоганн-Яків (Оскар Петрович) (8.11.1823, Вознесенськ Херсонської губернії — 1893, Нова Ушиця Ушицького повіту Подільської губернії) — був батьком видатного вченого Євгена. Здобув непогану кар'єру: був консулом Російської імперії у Ніцці (1865—1886) та в Бреславлі (1886—1893), дійсним статським радником (1893), кавалером багатьох орденів, в тому числі французького ордену Почесного Легіону (3.03.1892). Нагороджений відзнакою за XL років бездоганної служби (1889). З 1871 р. успадкував Сувалкський майорат і купив маєтки у Смоленській та Новгородській губерніях. У 1859 р. одружився у селі Денисковичі Новозибківського повіту Чернігівської губернії з донькою штабс-ротмістра Катериною Дмитрівною Шишковою (власниця придбаного маєтку Льохове (Будниця теж) з фільварком Любове Городецького повіту Вітебської губернії (з 1862 р.) і с. Хребтєв (Хребтієв) із сільцем Шуркою та частиною слободи Пилипи-Хребтіївські Ушицького повіту Подільської губернії).
О. П. Патон мав 7 дітей (5 синів і 2 доньки), які народилися в Ніцці: Наталія Оскарівна Патон (одружена двічі — з В. П. Савельєвим і Добровольським), Олександра Оскарівна Патон (одружена з Матковським, похована у Ніцці), Олександр Оскарович Патон (керуючий Чистопольським відділенням Державного Банку, власник майорату Кірсна Кальварійського повіту Сувалкської губернії), Михайло Оскарович Патон, Володимир Оскарович Патон, Євген Оскарович Патон (академік та віце-президент АН УРСР, всесвітньо відомий вчений, Герой Соціалістичної праці, Депутат Верховної Ради СРСР 2-го і 3-го скликань), Петро Оскарович Патон (Голова Речицької повітової земської управи, Речицький повітовий комісар Тимчасового уряду у 1917 р., за Гетьманату — Поліський Губернський староста у 1918 р.).