Артемій Ківович Троїцький (16 червня 1955, Ярославль, РРФСР) — радянський і російський рок-журналіст, легендарний музичний критик, історик музики,Музыка на Свободе. Архив программ Артемия Троицкого на сайті Радіо Свобода громадський діяч, концертний промоутер, теле- і радіоведучий, публіцист та актор. Вважається провідним літописцем дисидентської радянської рок-сцени 1980-х років, рок-експерт, досвічений рок-критик, який понад 20 років писав для андеграундних видань і часто зазнавав переслідувань з боку Міністерства культури, один з перших і головних пропагандистів рок-музики в СРСР, а пізніше — інді і електронної музики в Росії. Викладав музичну журналістику в Московському державному університеті. Був членом журі та організатором численних концертів і фестивалів, а також їх ведучим. Співпрацював з величезною кількістю видань. Автор статей і книг про молодіжну музику, рок.Популярна музика: енцикл. словник / автор-уклад. В.Откидач. — Х.: Лідер, 2018. — 896 с. ISBN 978-966-2732-97-9 Найвідоміший російський журналіст, який писав про рок. Один з провідних фахівців з сучасної музики в Росії. В середині 2000-х організував кілька музичних лейблів — «Прибій», «Zenith», «Zakat», під якими випускається маловідома в Росії музика. Засновник незалежної музичної премії «Степовий вовк» (2008-2014). Залишається ведучим ряду премій в області незалежного мистецтва. Освіта вища. Вільно володіє англійською мовою.
У 1986 році був одним з організаторів національного фонду «Номер рахунку 904» — і благодійного поп- та рок-концерту, за зразком Live Aid, присвяченого цьому фонду, щоб зібрати кошти для жертв Чорнобильської катастрофи, — перший такий концерт в Радянському Союзі. Концерт відбувся на Олімпійському стадіоні в Москві, його відвідали майже 30 000 глядачів, і було зібрано суму, еквівалентну 125 000 доларів США. Концерт не транслювався по телебаченню.
У 1988 році він був описаний в New York Times як "провідний радянський рок-критик".
Біографія Народився 16 червня 1955 року в Ярославлі, в родині політолога і історика-латиноамериканіста Ківи Львовича Майданика (радянський, потім російський латиноамериканіст і фахівець з країн Піренейського півострова, історик і політолог, неортодоксальний марксист). Мати — Руфіна Миколаївна Троїцька, начальник відділу закордонного книгообміну в ІНІОН РАН, історик. Дитинство провів у Празі, де його батьки працювали співробітниками журналу «Проблеми миру і соціалізму».
В 70-ті вів дискотеки в головному корпусі МГУ, в кафе Б-4. Протягом 1970-х років, коли рок-музика перебувала під ідеологічною забороною в СРСР, автор публікував статті про провідні західні гурти (Led Zeppelin, Deep Purple, Queen та Eagles) у самвидавному журналі «Ровесник» та спеціалізованих виданнях, розпочавши цей шлях у 1975 році з матеріалу про «П'ятірку темно-лілових».Куделя В. Є. Як написати про рок для комсомольців: дискурсивні стратегії радянських журналістів (за матеріалами «Ровесника», 1964–1986 рр.) // Магістерські студії : альманах / НаУКМА. — Київ, 2021. — С. 112, 114. — Електронна копія. У 1977 році закінчив Московський економіко-статистичний інститут за спеціальністю «математик-економіст». З 1978 по 1983 рік працював молодшим науковим співробітником в Інституті історії мистецтв. Захистити кандидатську дисертацію на тему соціології популярної музики не встиг, був звільнений.
В умовах радянського андеграунду, Артемій Троїцький виступав як неформальний менеджер і промоутер, організовуючи концерти та забезпечуючи медійну підтримку рок-виконавцям, попри ризик кримінального переслідування за «незаконне підприємництво». В кінці 1970-х — початку 1980-х років організовував підпільні концерти та фестивалі радянських рок-груп і виконавців, серед яких були , , «Аквариум», Майк, , . Був організатором і членом журі знаменитого фестивалю «Весняні ритми. Тбілісі-1980», завдяки якому групи «Машина часу», «Магнетик бенд», «Аквариум» і «Автограф» здобули широку популярність. З 1980 року Артемій Троїцький розпочав активну публічну діяльність, спрямовану на легалізацію рок-музики в офіційних радянських медіа. Зокрема, він виступав із критикою тогочасних підходів до висвітлення культури у структурах Прес-центру ТАРС, Спілки журналістів, а також на державному радіо та телебаченні.Цой: Иллюстрированная история жизни и творчества Виктора Цоя и группы «Кино». — М.: Изд-во АНТАО, 2005. — С. 47. — ISBN 978-5-94037-066-6. Протягом 1980-х років Артемій Троїцький став однією з ключових постатей радянської рок-журналістики, активно публікуючись як в офіційній пресі, так і в самвидаві. Був одним з перших, хто помітив талант Василя Шумова і групи «Центр», а пізніше — Олександра Башлачьова, яким в подальшому всіляко допомагав і опікав. У 1981 увійшов до редакції самвидав-журналу «Дзеркало», який вважався забороненим до 1985 року. У 1987 році вийшов перший номер журналу «СДВИГ», назва якого розшифровується російською мовою як «Свидетельство Длительной Выдержки и Героизма» єдине у той період спеціалізоване рок-видання в СРСР. «СДВИГ» розпочався статтями О. Липницького (басиста групи «ЗВУКИ МУ») й А. Троїцького, які були присвячені розвитку вітчизняної рок-музики. Наприкінці 1980-х ініціював концертні виступи за межами СРСР таких гуртів, як «АВІА», «Звуки Му», «Ігри», «Телевізор», «Браво».
Першим телевізійним досвідом журналіста стала музична програма «Video ritmi» на латвійському телебаченні, яку Артемій Троїцький вів разом із Янісом Шипкевіцсом та Юрісом Подніексом у 1983—1986 роках. Це була перша в Радянському Союзі передача, повністю присвячена відеокліпам. Також у цей період Троїцький був членом установчої ради при Московській рок-лабораторії.
У 1989 році брав участь у створенні телепередачі «Програма «А»», в якій вів рубрику «Авангард».
З 1991 до початку 1994 року працював в ТО «Артіль» Російського телебачення, очолював відділ музичних програм на РТР. Був задіяний в таких телепрограмах, як «Рок-кафе», «Джаз Тайм», «Тиша номер 9», «Музика в стилі Пепсі», «Світове село», «Екзотика», «Програма «А»», «Росмузімпорт». Пізніше, в січні 1994 року на запрошення Леоніда Парфьонова перейшов на НТВ, де став вести програму «Кафе Обломов». У рамках передачі Артемій Троїцький взяв кілька інтерв'ю у світових знаменитостей, наприклад, у Девіда Боуї. В середині 90-х був директором музичного мовлення НТВ. У 1990-х роках він організовував гастролі російських музикантів у Європі та Америці, а світових зірок — у Росії.
У 1992 був серед засновників лейблу General records.
У 1994 році разом з британським промоутером Ніком Хоббсом організував чотириденний фестиваль сучасної британської електроніки в Москві під назвою Britronica. На фестивалі вперше в Росії виступили такі зірки техно і ембієнту як Aphex Twin, Алекс Патерсон із The Orb, Autechre, Banco de Gaia, Ultramarine, Transglobal Underground, Bark Psychosis, діджей Пол Окенфолд і Брюс Гілберт з Wire. Разом з музикантами на фестиваль приїхав журналіст NME Руперт Хоу, який написав за результатами подорожі великий репортаж до свого видання.
У різні роки вів на телеканалі «Культура» програми «Культтовари» (1999) і «Королі пісні» (2010-2011). Був постійним музичним експертом в телешоу «Земля — Повітря» на телеканалах ТВ-6 і ТВС (2001-2003).
В кінці 1990-х — початку 2000-х разом з Іриною Щербаковою заснував букінг-агентство Caviar Lounge, яке протягом багатьох років організовує російські концерти зарубіжних артистів — Suicide, Sonic Youth, Blondie, Massive Attack, Morcheeba, Stereo Total, Mouse On Mars, De-Phazz, Fantastic Plastic Machine, Scissor Sisters, Les Hurlements d'Léo, Panic! At the Disco, Two Door Cinema Club, Джулі Круз і інших.
У 1995 році став першим головним редактором російської версії журналу Playboy. Видання виходило в межах заснованого Дерком Сауером видавництва Independent Media, яке повністю змінило російську журналістику, розпочавши масовий випуск світового глянцю (зокрема Cosmopolitan, Esquire, Harper's Bazaar та FHM). Коментуючи свій досвід роботи у виданні, Троїцький зазначав, що журнал суттєво вплинув на свободу слова та візуальну культуру. За його словами, видання підтримувало високі стандарти оплати праці: гонорари авторам за окремі оповідання у російському «Плейбої» подекуди перевищували аванси, які письменники отримували за видання цілих книг.
Співпрацював з «Новою газетою», музичним оглядачем газети «Moscow Times».
З 1996 по 2013 роки на хвилях чотирьох FM радіостанцій Росії виходив в ефір найдовший радіо проект Троїцького «FM Достоєвський». Передача виходила на радіостанціях: «Європа Плюс», «Радіо 101», «Відлуння Москви» та «Фінам FM» (1996—2013, найдовше на «Еху Москви»).
З 2001 року читає лекції з предметів «Історія індустрії розваг» та «Музична преса» на факультеті «Продюсування і менеджмент в музичному шоу-бізнесі» Державного університету управління.
З 2001 року по 2014 рік вів майстер-клас по музичній журналістиці на факультеті журналістики Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.
У 2003-2004 рр. був головою журі Міжнародного фестивалю етнічної музики «Саянське кільце» в Шушенському (з 2012 року фестиваль називається «Світ Сибіру»).
21 червня 2002 організував в спортивно-концертному комплексі «Петербурзький» концерт-триб'ют гурту «Кино» «День народження Віктора Цоя», присвячений 40-річчю від дня народження Віктора Цоя. Також він виступив ведучим цього концерту, а Moroz Records випустила музичний альбом з його записом.
У 2004 році робив для REN-TV передачу «Ознаки життя» (). В кінці 2000-х на «Style TV» вів передачу «Професор Троїцький і товариш Артем».
У 2010-2013 роках вів телепрограму «Досвід року: рік за роком» на інтернет-телебаченні TVJam (випуски про 1955-1988 роки, кожному року присвячувалися по дві передачі). У 2013-2016 роках нові випуски проекту (про 1989-1997 роки) знімалися на гроші, зібрані за допомогою краудфандингової платформи «Planeta.ru», і публікувалися на відеохостингу «Vimeo».
У 2011 році почав читати цикл лекцій для лекторія «Пряма мова» про історію поп-музики.
У 2011 році журналіст зазнав сплеску судових переслідувань за свої публічні висловлювання. Став фігурантом семи позовів. Позивачами двох кримінальних позовів виступили екс-майор ГІБДР Н. Хованський та музикант Вадим Самойлов. Останнього журналіст мав необережність їдко розкритикувати за дружбу з чиновником Владиславом Сурковим. На підтримку журналіста був організований концерт солідарності, який пройшов в московському клубі «Hleb» в червні 2011 року. У вересні також вийшов альбом «Для Троїцького» з 23 треками від 23 музикантів і груп.
Після подій 2014 року в Україні Троїцький виступив проти політики Кремля і з середини вересня постійно проживає із родиною в Талліні. В Естонії Артемій Ківович займається активною культурною та просвітницькою діяльністю. Там він є автором загальнокультурної програми «Незнайка на Луне» на естонському телебаченні, пише публіцистичні статті та готує радіоефіри. Раніше в Росії, а згодом в Америці та Західній Європі він регулярно читав лекції місцевими мовами. Окрім викладацької роботи в Естонії, Фінляндії та Лондоні, він бере участь у міжнародних конференціях і багато подорожує.
У 2015 році почав вести відеоблог «Різнобарвні новини» на естонському російськомовному телеканалі ARU TV, де коментував суспільно-політичні новини з Росії. Пізніше програма отримала назву «Хатина дядька Тема», і на початку 2019 року Артемій Троїцький був найпопулярнішим колумністом ARU TV. Він є ведучим програми «Музика на Свободі» (російська редакція Радіо Свобода). «Музика на Свободі» не має політичного спрямування та присвячена актуальній сучасній музиці світової сцени, за винятком класичних жанрів.