Armstrong Siddeley

Armstrong Siddeley (Армстронг Сіддлі) — з 1919 року британський виробник представницьких автомобілів та авіаційних двигунів. Штаб-квартира знаходиться в Ковентрі. У 1935 році об'єдналася з компанією Hawker Aircraft, а в 1960 році — з Bristol Aero Engines. 1966 року була придбана компанією Rolls-Royce. Сьогодні бренд Armstrong Siddeley належить Armstrong Siddeley Owners Club Ltd.

Armstrong У 1846 році британський інженер Вільям Джордж Армстронг засновує фірму Newcastle Cranage Co, яка починає займатися гідравлічною інженерією, виробляє крани, мости та іншу техніку. Через рік Армстронг реорганізує свою фірму і перейменує її в W.G. Armstrong and Co, в тому ж 1847 році фірма будує перший локомотив.

У 1859 році за допомогою уряду він засновує фірму Elswick Ordnance Co, яка повинна займатися проєктуванням та виготовленням гармат. 1863 року W.G. Armstrong and Co і Elswick Ordnance Co зливаються в одну фірму, яка отримує назву Sir W.G. Armstrong and Co.

У 1882 році фірма злилася з судноверф'ю Чарльза Мітчелла і стала носити ім'я Sir William Armstrong, Mitchell and Co. Ltd, в 1897 році об'єднується з конструкторською фірмою Джозефа Вітворта, і відтепер носить ім'я Sir W.G. Armstrong, Whitworth & Co Ltd. Концерн виготовляв зброю, крани і судна, так судна у цієї фірми замовляли військові Японії, Аргентини, Австро-Угорщини та Росії. У Росію поставили в кінці 19 століття три криголами: два на Волгу і третій залізницею переправили на озеро Байкал, до речі, криголам називався також «Байкал». Німці ж до початку Першої світової війни отримали близько 35 вантажних суден з цієї верфі. 1900 року, через кілька днів після Різдва, магнат сер Армстронг помер у віці 90 років, так що до автомобільного виробництва відношення не має.

У 1902 році починається розширення виробничих площ для виробництва автомобілів і вантажівок, тоді ж з'являється перший автомобіль, який носить ім'я Armstrong 8HP, на який ставився мотор фірми International. Крім того, ці машини видавала за свої і фірма Roots Oil Motor and Motor Car Co, яка продавала їх до 1906 року.

Через два роки з'являються нові моделі, які продавалися під маркою Wilson-Pilcher. Ці машини були для тих часів цілком прогресивні, так модель 12/14НР мала мотор об'ємом 2,7 літра при чотирьох циліндрах, а модель 18/24НР оснащувалася 4-літровим шестициліндровим мотором. Особливість конструкції моторів була в тому, що маховик знаходився спереду, а не позаду, коробка передач була чотирьохступінчастою преселективною, і з'єднувалася вона з заднім мостом за допомогою кардана. До речі, конструктор цієї машини, Вілсон, прославився пізніше як один із винахідників першого танка.

Armstrong-Whitworth

У 1906 році з'явилася перша машина своєї конструкції, яку стали випускати під маркою Armstrong-Whitworth, це була модель 28/36. Мотор мав об'єм 4,5 літра і 4 циліндри, привід був задній, редуктор з'єднувався з 4-ступінчастою коробкою карданом.

Через два роки з'являється більша модель — 30НР, із збільшеним до 5 літрів мотором, і модель 40НР з мотором 7,6 літра, остання поставлялася тільки у вигляді шасі, на яке клієнт сам замовляв кузов у сторонніх постачальників. Через рік, з'являється молодша модель — 18/22НР з мотором 4,3 літра, і в 1910 році — модель 25НР з мотором всього 3,7 літра, обидві будувалися на шасі старших моделей. Всі мотори мали 4 циліндри.

У 1911 році з'являється нова модель — 12/14НР з мотором 2,4 літра, це була дрібніша модель, так, наприклад, база була коротшою на 80 см. Родзинкою був двигун-моноблок із примусовою системою змащення колінчастого валу. 1912 року з'являються 6-циліндрові мотори на моделі 30/50НР. Мотор має спочатку об'єм 5,1 літра, потім збільшується до 5,7 літра. При цьому, за замовленням на цю машину можна встановити електричне освітлення. 1913 року завод у Скотсвуді був розширений, також відкрилося відділення фірми в Опеншоу, де стали виготовляти кузови для власних потреб. Незабаром з'являються останні передвоєнні моделі: 17/25НР з мотором в три літри і 3,8-літровий 30/40НР. Під час Першої світової фірма займається виробництвом військових суден, поїздів, зброї, літаків і моторів до них, а також вантажних автомобілів і карет швидкої допомоги. Після війни компанія, яка міцно стоїть на ногах, прибирає до рук фірму Siddeley-Deasy.

Siddeley Джон Девенпорт Сіддлі був завзятим велосипедистом, і в 1892 році, у віці 26-ти років, був найнятий на роботу у велосипедну фірму Humber Cycle Company (яка через 4 роки почне виготовляти і автомобілі). Але через рік його переманила фірма Dunlop, що випускає пневматичні покришки для велосипедів, в якій він не тільки продавав, а й пропагував пневматику, беручи участь у спортивних заходах на велосипедах, колеса яких були взуті в покришки Dunlop.

У 1897 році він стає керуючим директором фірми Clipper Pneumatic Tyre Company, яка перепродує покришки, привезені з континентальної Європи, з його приходом фірма починає випускати пневмопокришки за ліцензією Барлетта. 1900 року, бажаючи прорекламувати свою продукцію, Сіддлі оснащує пневматичними шинами і спонсорує один Daimler для участі на «1000-мильних змаганнях». Сам же теж бере участь в змаганнях за кермом власного Daimler 6HP, який, до речі, взутий в монолітні покришки, і виграє другий приз у своєму класі (для машин цінової категорії від 300 до 500 фунтів). Після цього Сіддлі приходить до висновку, що гроші треба заробляти на автомобілях, і через рік продає фірму своєму колишньому роботодавцеві Dunlop Pneumatic Tyre Co.

У 1902 році він засновує нову фірму Siddeley Autocar Co, яка продає автомобілі марки Peugeot, незабаром його фірма за підтримки Ротшильда починає встановлювати кузови Vickers, Sons & Maxim, на шасі автомобілів Peugeot і продавати ці автомобілі під маркою Siddeley.

Однак, якщо перші автомобілі цієї марки були просто перелицьованими «Пежо», то в 1904 з'являються власні моделі: одноциліндровий 6HP, двохциліндровий 12HP і чотирициліндровий 18HP. Ці машини були розроблені фірмою Wolseley і навіть випускалися на цій фірмі, але мали шильдик Siddeley на решітці радіатора. Аналогічні машини випускали і під маркою «Уолслі». Молодша модель виступила в 1904 році на змаганнях з підйому на пагорб в Герефорді і отримала за свою перемогу кубок. Шасі моделей 12НР і 18НР мали архаїчнішу і типовішу конструкцію своїх автомобілів, коробка передач передавала крутний момент за допомогою ланцюга, а не кардана. Однак мотор був просунутим, так, наприклад, дросель був регульованим і водій міг регулювати подачу паливної суміші, аналогічну конструкцію мали тоді мотори «Мерседес». Двохциліндрова машина була однією з перших, яка стала поставлятися британському військовому відомству, напевно, завдяки 1000-мильному нонстоп-пробігу з Глазго до Лондона.

На початку 1905 року фірма Siddeley будує для Лайонела де Ротшильда 100-сильний спортивний автомобіль, який він бажає виставити на відбірковому турі на Кубок Гордона, що проходив на острові Мен. Мотор був побудований в стилі 4-циліндрової моделі, де впускні клапани приводилися в дію через рокери, запалювання було подвійним, мотор і коробка кріпилися до рами через три подушки, 3-ступінчаста коробка приводила в дію задній міст через ланцюг. Не дивлячись на те, що машина була дуже швидкою, Сідні Гірлінг не дійшов до фінішу.

Wolseley-Siddeley Але за чотири дні до гонок, 26 травня 1905 року, відбулася інша значна подія: рада директорів фірми Wolseley Tool & Motor Car Company, а саме — Альберт і Дуглас Віккерси, вирішили викупити фірму Siddeley Autocar Company, з цього моменту фірма «Сіддлі» увійшла до складу «Уолслі», Джон Сіддлі став менеджером фірми, проте незабаром після злиття свій пост покидає Герберт Остін, який був проти злиття фірм. Після відходу Остіна його місце займає сам Сіддлі, і з цього моменту машини продаються під маркою Wolseley-Siddeley.

У 1906 році з'являється нова модель, спроєктована Чарльзом Рімінгтоном, це був Wolseley-Siddeley 32HP. Дві такі машини виставляються на марафон «Купе дю Матін», який розтягнеться на 9500 км і пройде по гірських ланцюгах Альп і Піренеїв. Обидві машини дійшли до фінішу, до речі, будучи єдиними британськими машинами із сорока двох виставлених екіпажів. Вони заслужили похвалу преси, яка писала, що не тільки французи, а й британці роблять якісні і надійні автомобілі, хоча в більшому класі перемогу здобули інші «не французи», а саме — німецькі «Мерседеси». Незабаром модель 18НР теж засвітилася на спортивному заході в Лондоні, де екіпаж виграв золото. У цьому ж році в Італії фірмою Fabbrica Italiana Automobili Legnanese за ліцензією починається збірка моделі 6НР.

Цікаво, що фірма продавала свої машини з пневматичними покришками «Michelin», які були заповнені матеріалом Elastes. Цей матеріал повинен був заповнювати дірку у разі проколу, проте схема чомусь не працювала і фірма отримала купу судових позовів від ошуканих рекламою клієнтів. Ці позови сильно вдарили по Wolseley-Siddeley, і якби не мільйони братів Віккерсів, то фірма би загнулася в ці дні. Однак, не дивлячись на проблеми з покришками, автомобілями цієї марки користувалися королівські особи, так королева Олександра (тітка Миколи II) і герцог Йоркський, пізніше — король Едвард VII, використовували екіпажі Wolseley-Siddeley. 1908 року італійська філія змушена була припинити виробництво автомобілів.

У 1909 році Сіддлі йде з фірми, на його місце приходить Хопвуд, і з цього моменту подальша історія стосується тільки фірми Wolseley, але ще рік фірма продавала автомобілі під брендом Wolseley-Siddeley, правда, друге ім'я писали дрібним шрифтом.

Deasy Motor Car Manufacturing Company

Сіддлі переходить керувати фірмою Генрі Х'ю Дізі — Deasy Motor Car Manufacturing Co, який покинув своє дітище роком раніше. Фірма капітана Дізі займалася імпортом швейцарських автомобілів марки Martini, а з 1906 року починає випускати власну модель, розроблену інженером Льюїсом. Ця 24-сильна машина оснащувалася 4,5 л мотором, величезними гальмівними барабанами і регульованою кермовою колонкою.

До 1909 року фірму охопила гігантоманія, і на той момент, коли прийшов керувати Сіддлі, було дві моделі: 35НР з мотором 8,6 л і 45НР з 12 л під капотом. Сіддлі швидко взявся за реорганізацію, і в 1910 році фірма випустила нову модель JDS з 4,1 л мотором, радіатор якої був перенесений до тильної сторони мотора, що дозволило зробити капот в стилі кришки труни. Конструкцію головної передачі і задньої підвіски підгледіли у фірми Lanchester, у якої редуктор був черв'ячного типу, а підвіска мала пружини. Ця машина стала продаватися під слоганом «Машина, яка тримає дорогу». Незабаром з'явилася молодша модель — 14/20НР, яка оснащувалася мотором 2,65 л. 1912 року рада директорів вирішує перейменувати фірму в Siddeley-Deasy Motorcar Company Limited, на честь Сіддлі, якому вдалося не тільки утримати фірму на плаву, але й зробити її успішною.

Siddeley-Deasy Відразу після перейменування з'являються дві нові моделі, оснащені безклапанними моторами фірми Daimler: 3,3 л 18/24НР і 6-циліндровий 5 л 24/30НР. Ці машини продаються під слоганом «Безшумний, як Сфінкс» ().

Також з'являються моделі 12НР з 2 л мотором, 3,3 л 18/24НР, які мають традиційну клапанну систему. Двигуни для цих моделей поставляє французька фірма Aster. 1914 року з'являється ще одна 5-літрова модель — 30/36НР, яка так само має клапани. Таким чином, у виробничій програмі є два типи моделей, об'єм яких збігається, але при цьому вони мають різну конструкцію.

Ця плутанина з моделями різко зникла з початком військових дій, коли фірма переходить на виробництво літаків і двигунів до них, проте продовжуючи в невеликих кількостях постачати карети швидкої допомоги і наземним військам.

Armstrong Siddeley