Мода (від латини modus - образ, спосіб, правило) — історико-культурний феномен, нетривале панування певного смаку в певній сфері життя чи культури.
Загальні особливості моди
Мода є частиною культури і відрізняється нетривалістю від стилю, котрий має зазвичай довге життя. Стиль здатен підкорити собі практично всі сторінки життя суспільства, тоді як мода може панувати лише в окремих галузях і як бути пов'язаною з панівним стилем доби, так і існувати окремо від нього. Складно кладались також стосунки моди й культури, моди і функціональності — від підтримки і взаємозбагачення до розриву і нефункціональності, дивацтва, протиставлення логіці і практицизму. З модою пов'язують нетривалі зміни в культурі, тоді як сама культура може бути незалежною від моди і довготривалою попри все.
Мода тісно пов'язана з певним історичним періодом. Тому розрізняють моду західноєвропейської античності, моду готики, моду доби відродження, барокову моду, моду рококо, моду класицизму, моду доби сецесії. В класовому суспільстві розрізняють аристократичну моду від моди сільської і моди народної. Сільська мода відрізняється від моди міської. Мода буває національною та інтернаціональною. Мода часто звернута до емоцій людини, тому може ніскільки не рахуватись ні з функціональнісю одягу, ні з логікою, ні зі здоровим глуздом.
У постіндустріальних державах бізнес зробив моду здатною захопити майже всі сторінки життя, при цьому мода так і не стала стилем і не змогла його замінити. Важливі вони обоє.
Мода мала раніше і має зараз лише оціночний та відбірковий характер, звідси поняття «модний» та «немодний», а більшість споживачів моди завдяки цьому робить вибір.
Мода тісно пов'язана з рівнем розвитку суспільства та фінансовим станом споживачів моди. Для буржуазних багатіїв Париж або Нью-Йорк — визнані центри моди, тоді як для мільйонів бідноти Париж чи Нью-Йорк — пустеля. Для особи на загубленому в океані острові не існує моди, бо важливе насамперед виживання і повернення у людське суспільство.
Історія вивчення
Мода існувала задовго до того, як її почала розглядати, аналізувати та вивчати академічна наука (як і психологія людини, котра існувала задовго до появи науки психології).
Мода є частиною культури певного суспільства. Тому моду ( як частину культури )вивчають історія, філософія, антропологія, соціологія. Тоді постало питання дати означення, що таке культура. Ще 1871 року Едуард Бернетт Тейлор (1832-1917) поклопотався дати перше тлумачення кльтури. Він вимушено зупинився на описувані та переліку її компонентів.
Через сто років ( на початку 1970-х років ) французький культуролог А. Моль продовжив перелік Тейлора та довів його до 250 складових частин. Зрозуміло, що мода лише невелика частина культури, надто часто неглибока, легковажна, але значима а для певних історичних періодів. При цьому культура як явище набагато ширша і стабільніша за моду.
Мода на одяг
В суспільстві різні речі мають різну ціну, а будинок чи меблі часто дорожчі за одяг. Вони теж бувають модним або немодними (тобто старосвітськими). Скільки б не існувало речей і як би вони не співставлялися з модою, першим її виявом завжди був одяг. Одяг — практично загальний елемент для всіх народів, найбільш залежний як від функції, так і від моди. Доволі швидко довжина тканин та їх якість почали слугувати ознакою приналежності особи до певного стану та сигналізувати як про стан, так і про заможність (чи бідність) особи.
Для молоді, котра відчула перші ознаки дорослішання і лише почала входити до світу дорослих, одяг, його вигляд, манера його носити, тканини та їх коштовність були сигналом про вхід нового покоління в життя. Модний одяг (та панівні уяви про нього) був і часто залишався найбільш доступним для молоді. Тому найбільші, іноді пристрасні прихильники та споживачі моди — незріла молодь, що лише входить на сцену життя. Модний або бідний одяг — найбільш розповсюджений символ приналежності до певної суспільної групи, він же — база для широкого копіювання та розповсюдження, іноді стрімкого до шаленості.
Сигнал, суспільна ієрархія, престиж
Одяг швидко починає сигналізувати про приналежність до певної групи чи суспільного стану, слугує для відокремлення «своїх» від «чужих». Коштовність тканин та оздоб також виконує сигналізацію про ієрархію в певній групі, навіть при однотипності одягу. Одяг давно виконує роль сигналу про тверду ієрархію в суспільстві.
Одяг також набуває престижності, котрою так опікуються лідери груп. Ускладнення життя і стосунків між людьми певних станів і різного фінансового стану приводить до ускладнення уяви і про престижність.
Престиж теж почав розрізнятися і розгалужуватись. Для молоді престижно мати одяг і дотуп до сексу, тоді як зрілі люди похилого віку опікуються іншими явищами і речами. На престиж почали могутньо впливати обізнаність, доступ до утаємниченого знання, фах, наявність совісті чи агресивність, приналежність до певного вірування. Уяви про престиж різні у єгипетського жреця чи давньогрецького філософа, у вояка-самурая чи японського селянина, у банкіра чи художника доби відродження, у професора університету чи його студента. Історія мипарті
Найперше розділ на два кольори (мипарті) був використаний у геральдиці. Одруження представників двох шляхетних феодальних родин сприяло поєднанню в новому гербі двох кольорів, що ставало вказівкою на шляхетність для нащадків нової родини.
В 11 столітти пийшла мода на вузькі панталони. Вона мала розповсюдження в дрібношляхетному оточенні князів і королівських родин. Васали сюзерена-володаря почали носили в одязі кольори його герба. Виникає костюм, розділений вертикально навпіл, мода підхоплена шляхетною молоддю, котра почала додавати до костюму нові деталі. Були не тільки костюми, розділені навпіл, до них додали також капелюхи і навіть черевики різного кольру. Кольорові тканини були приналежністю тільки багатих верств населення та покажчиком статку і середньовічного статусу особи. Пересічна частина мешканців мала носити лише темний чи коричневий одяг.
Низька відкритість феодальних суспільств до новацій і змін сприяла своєрідній консервації моди на мипарті, що протрималась декілька століть і дійшла до доби відродження в Західній Європі. Найдовше мода мипарті протрималась у консервативних князівствах Німеччини та у кантонах Швейцарії.
Пришвидшення історичного процесу і нові тканини, розвиток швацького ремесла і крою надав західноєвропейському костюму (і чоловічому, і жіночому) можливостей для нескінчених варіантів і змін. На цей процес не змогли суттєво вплинути ні заборони католицької церкви, ні заклики до спрощень і скромності світських володарів (іспанський король Філіп IV забороняв придбаня розкішного чузеземного (фламандського) мережива для комірів і сам відмовився його носити як приклад економності).
Мипарті не зникає, а витісняється на узбіччя моди і перейшло у приналежність костюмів блазнів та карнавалів.
Пришвидшення змін моди (релятивізм)
Мода на мипарті (контрастно поєднані тканини в одному одязі) протрималась декілька століть. Монополію мипарті похитнули лише в добу європейського відродження.
Пришвидшення історичного процесу і нові тканини, розвиток швацького ремесла і крою надав західноєвропейському костюму (і чоловічому, і жіночому) можливостей для нескінчених варіантів і змін. Останнім (крой в першу чергу ) західноєвропейський одяг почав суттєво відрізятись і від одягу грецької античності, і від одягу Японії та Індії.
Відтепер моди почали змінюватись швидше. Серед перших модних центрів Флоренція та Венеція, де почали виготовляти якісні сукно та шовк, власні варіанти коштовностей. Новітні можливості для змін мод у Європі надавали торгівля з Китаєм, з арабськими країнами, з Візантією.
В зміни мод з доби відродження і бароко втягнули не тільки одяг, а й декор інтер'єрів, типи декоративних садів, засоби проводити дозвілля тощо.
Не тільки палац, а майже кожна приватна оселя стають відбірковим майданом, куди переносять тільки ті елементи і речі, котрі благодійно впливали на психіку володарів. Саме через це приватна оселя ставала і власною фортецею, куди не впускали руйнівне, небажане чи гріховне (незважаючи на малі можливості протистояння). Звідси приємна аура у старовинних речей, музичних інструментів, старої графіки та старовинних мап, старовинних меблів тощо.
В добу розвиненого капіталізму зміни мод почав диктувати безпринципний бізнес, зацікавлений лише в швидкому отриманні прибутку. А зміни мод набули шаленого і нескінченого калейдоскопу, не пов'язаного як раніше навіть зі змінами пір року (сезонів).
Девальвація та циклічність мод
Для моди капіталістичних країн на зламі 20-21 століть характері девальвація (втрата привабливості і престижу) та циклічність мод. Втрата привабливості, моральне устарювання ( і навть престижу) колись модних зразків чи образів була притаманна і раніше. Саме в цьому полягає механізм зміни мод, в котрій зацікавлені нові суспільні групи, фінансовий стан котрих помітно покращується.
Так було в 19 ст., коли до великих вільних коштів долучилась буржуазія (колишній третій стан). При цьому дворянство, колишній монополіст культури, ще утримував за собою політичну владу. Перехід влади до рук буржуазії супроводжувався як одворяненням нешляхетних буржуа, залученням їх до рівня дворянської освіти і культури, так і стабілізацією їх фінансового та політичного стану.
В різну добу психологічно (в меншому масштабі) цей період проходять всі молоді люди, що нарешті позбавляються залежності від батьків. перш за все економічної залежності. Але в жостко лімітованому і буржуазному суспільстві можливості молоді обмежені лише змінами модного одягу, а суспільні ліфти (здатні підняти до багатства і добробуту) спрацюють лише для одиниць.
Цікаві модні зразки, однак, не завжди зникають безслідно. Через певні проміжки часу призабуті модні колись зразки переживають повернення та оживають наново. В моді існує дещо обмежена потенція циклічності.
Мода та НТР
З середини 20 ст. капіталістично розвинені країни перебувають в стані четвертої науково-технічної революції. Новий поштовх для прискореного розвитку отримали як західноєвропейські науки, так і капіталістичне виробництво. Бурхливий, майже вибуховий розвиток отримала і буржуазна мода.
Так, винахід та виробництво штучних (синтетичних) волокон докорінно змінили одяг. У вжиток прийшли небачені до того тканини — гнучкі, невагомі «на плечах і у валізах», легкі та тривалі у використанні, здатні імітувати натуральні тканини, здатні бути будь якого кольору. Було враження, що вони назавжди витіснять натуральний текстиль.
Штучні тканини з захопленням прийняли капіталістичні будинки мод та буржуазні модельєри, бо вони мали різноманітну фактуру, нові якості і пластичність, здатність як для вишивки, друку на поверхні, шиття чи зварювання деталей тощо. Бізнесові кола швидко зробили синтетичні тканини дешевшими за натуральні, що дозволило швидо насичувати ринки і швидко отримати небачені прибутки. А модельєри і будинки мод отримали поле для будь яких експериментів і шалених змін мод чи того, що вони пропагували як нові моди. Новітні текстильні матеріали та технології їх обробки збіглися з появою нового покоління споживачів, відомих в англомовному світі як тінейджери. Агресивні, не обтяжені культурою і традиціями, жадібні до нового тільки тому, що воно нове (навіть якщо це нове гірше за все вивірене часом), у віці, коли нове не набридає, захоплені прагненням зробити нове «своїм» і здатні купувати, купувати, купувати, чого так прагнули і прагнуть торгівельні імперії, місцеві, національні і інтернаціональні.