Історія гончарства
За даними Прусевича в :1913 р. керамічним промислом в Подільській губернії було охоплено 143 населених пункти: 3 міста (Бар, Летичів, Гайсин), 27 містечок, 113 сіл. У виготовленні виробів було задіяно 2029 дворів та 3145 гончарів, що становило 0,08 % населення губернії. В XVI — XVII ст. створювалися перші цехи гончарів — громадсько-професійні і релігійні спілки, які були скасовані у 1900 р., хоча у багатьох осередках цехові традиції продовжували зберігатися і в 1913 р.
В :1912-13 рр. в Україні було 12045 гончарів, у :1922 — 15043. Найбільше гончарів було у Подільській губернії — 2850 (20 %). В :1924 гончарі становили 7,73 % від усіх кустарів на Поділлі, а у :1913 — 3,9 %. Гончарне виробництво мало родинний характер з залученням найманої праці. Бідніші майстри продавали невипалені вироби скупникам або заможнішим майстрам. Передача майстерності відбувалася у родині, були також і учні.
На Поділлі в 1926 р. існувало 3 артілі. Після 1927 р., коли на XV з'їзду ВКП(б) курсу на колективізацію, гончарів, як і ін. кустарників примушували вступати до колгоспів або працювати у колгоспних гончарнях або артілях. У 1929 р. почався масовий колгоспний рух. В більшості гончарних осередків кількість гончарів скоротилася в кілька раз, а в деяких залишилося по 1-2 гончарі. Тільки майстри, які працювали в колгоспних майстернях чи артілях, мали змогу займатися гончарством і вдома - у вільний час. Зникли вироби з підполивяним малюванням, бо вони були дозволені лише в артілях. Припинили існування також великі майстерні з найманою працею. На гончарів були накладені великі податки, за порушення закону руйнували горна і гончарні круги. Важких втрат зазнали гончарі під час Голодомору 1932-33 рр.. Тоді загинув Яків Бацуца з Адамівки.
Деяких подільських майстрів запросили до експериментальної художньої майстерні в Києві при Державному музеї українського образотворчого мистецтва: Івана Гончара (Крищинці), братів Якова і Якима Герасименків (Бубнівка) та Прокопа Лавренюка-Полив'яного (Жерденівка). Їхні роботи демонструвалися на Першій республіканській виставці українського народного мистецтва.
В 1950—1960 рр. продовжується подальший занепад домашнього гончарства. Знизилась і якість виробів: мало орнаментації, грубі черепки. Згідно з постановою 1960 р. артілі було реорганізовані в фабрики, що негативно позначилося на якості виробів.
Протягом 1970-1980 рр. якість виробів знижувалась, не вистачало фахівців, кількість домашніх майстрів продовжувала скорочуватись, зникали гончарські осередки. У більшості осередків залишилось по 2 майстри, на Поділлі найкраще був розвинений осередок в Адамівці та Смотричі.
Під час доби незалежності інтерес до гончарства зріс. Але ця доба позначена руйнуванням усіх фабрик та заводів. Кількість майстрів продовжує скорочуватись. Так у :2014 у Смотричі пішов з життя останній гончар, а у Адамівці останній майстрині — 77 років.
Гончарні осередки
Бар
Типовим для цього гончарного осередка у місті Бар були білі миски, полумиски, баньки, дзбанки з рослинним орнаментом, зображеннями птахів і сюжетними розписами. В першій третині ХХ ст. відбулися зміни в декорі барської кераміки. Вироби другої половини 1910-х –1920 — х років відрізняються від типових. У цей час з'явилося темно-брунатне (майже чорне) або коричнево-вохристе (без обливання) тло та зникло контурне малювання. Використовували в цей час також техніку фляндрування та надавали перевагу геометричним мотивам. Найвідоміші барські гончарі — Петро Лукашенко, Петро Маніта, Григорій та Олександр Решітники, Павло Самолович, Григорій Круликовський, Франко і Йосип Врублевські, Стах, Франко та Іван Желеховські.
Бубнівка
Розквіт гончарства в с. :Бубнівка (Вінницької обл.) відбувався до поч. 1930 х років. Крім мальованої кераміки виробляли тут також звичайний посуд (горщики, глечики, макітри, ринки). В ангобному розписі, крім смуг, цяток, рисок, «кривульок», концентричних ліній, рядів крапочок, були акож рослинні мотиви (квіти, «сосонки», гілочки, «косиці»). Кольоровою поливою — зеленою, жовтою, брунатно-вишневою — вкривали барила, калачі, баклаги. Створювали бубнівські майстри й фігурні посудини у вигляді баранців, каганці, ліхтарі на свічки, іграшку та ін. Серед рослинних мотивів популярними були «косиці», «сосонки», ліроподібні «вилоги», «індичі хвости», квіти, виноград. Геометрична орнаментика складала: «стовпчики», «спускавки», «карбики» (косі риски), «колосок» (вузька смуга фляндрівки), «кривульки». На декор бубнівських гончарів, виконаний у техніках контурного малювання та фляндрування, найчастіше поєднаних в одному виробі. Головна особливість бубніської мальованої кераміки — густе заповнення тла, яскравий червоно-вохристий колір з кольорами розписів — білим, часто з жовтуватим відтінком, зеленим, темно-брунатним. Майстрами бубнівської караміки на початку ХХ століття були брати Яким та Яків Герасименки, продовжила їх справу племінниця Фросина Міщенко, яка в свою чергу навчила мистецтву бубнівської кераміки Тетяну Шпак, Тетяну Дмитренко та Валентину Живко.
Кіблич Гончарний промисел у с. :Кіблич, який відомий мисками й полумисками, функціонував до кінця :1970 — х років. У декорі застосовувалась техніка фляндрування, якою виконували також і зображальні мотиви. Для кіблицьких мисок типовим є пружок по середині стінок, який підкреслювали концентричними лініями чи рядом великих крапок, які якби обрамлювали композицію із «сосонок», «косиць», фляндрованих квіток й розміщених на дні та в нижній частині стінок. На вінцях були рисочки-«карбики», під ними — «спускавки». Тло в мисках було переважно біле, а інколи червоно-вохристе. Майстрами Кіблича були Сафон Цвігун, Никифор та Юхим Ямкові, Марко й Павло Онищуки, Юхим Шимковий, Арсеній Низкогуз, Саусин Гетьман.
Майдан-Бобрик
Серед виробів східноподільських осередків особливе місце посідають миски с. :Майдан-Бобрик (Літинського р-ну), оздоблені окремими гілочками з квітами, пуп'янками, виноградом, листочками, виконаними в техніці підполив'яного контурного малювання. Інколи на гілці зображали невелику пташку або її розміщали по центру миски в оточені рослинних мотивів. Зображували інколи кілька гілочок або квітів. В окремих мисках три або чотири мотиви розміщували на стінках миски широкою смугою. Найчастіше контур малюнка виконували білим ангобом на червоно-вохристому тлі. Контур доповнювали зеленим і брунатним ангобами. За Прусевичем в :1913 р в с. Майдан-Бобрик працювало 32 гончарі. Гончарювали і ближніх селах, таких як Кам'яногірка, Павлівка, Гущинці, Іванів, але там виготовляли переважно простий посуд. Гончарі с. Майдан-Бобрик, крім мисок та полумисків, виготовляли глеки, гладущики, макітри, друшляки, вазони для квітів, кухлики для церкви, ринки з ручками й без ручок, ринки для печива. :1939 року в селі було організовано гончарську :артіль. В сер. ХХ ст. гончарство в Майдані-Бобрику занепало, хоча в 1940—1950 — х роках ще працювали окремі майстри: Григорій Григус, Данило Гончар.
Високохудожніми фляндрованими мисками відомі й інші осередки Східного Поділля. Серед них вирізняються села :Торканівка, :Горишківка, :Крищинці, Василівка, :Берлінці Лісові та :Рахни Лісові.
Смотрич
Відомим осередком подільського гончарства у ХХ столітті залишався :Смотрич — давнє містечко. Тут виробляли теракотовий, димлений, полив'яний і мальований посуд. Найкращі зразки смотрицької мальованої кераміки належать до першої третини ХХ ст. Це роботи Романа Червоняка (1886—1933), Дмитра Качуровського (1885—1948), батька й сина Тимофія (1855—1933) та Дмитра (1899—1977) Небесних, Карпа Білоокого (1888—1974), Григорія Бродзянського (1903-?). Назви смотрицьких мотивів — «гребінець», «виноград», «шишка», «смеречка», «когутик» . Характерною для Смотрича є зображення пташки на гілці з листочками, трапляються також дві пташки, які розміщені симетрично відносно гілки.
В останніх десятиліттях ХХ ст. в Смотричі мальованих мисок вже не робили. Останні виконано :1979 року сином К. Білоокого — Василем, але їхній декор відрізняється від класичних У. Білоокої. У :1980–:1990 -х роках в смотричі працював Михайло Карпович (:1927-р. н.), який робив теракотовий і полив'яний посуд, традицію продовжив його син (1952—2014). Підполив'яним малюванням ніхто в містечку вже не займався.
Інша група виробів гончарів Смотрича — «смугасті» миски, які декорувалися кількома широкими різнокольоровими смугами зеленого, вохристого, темно-брунатного й білого ангобів з нанесеними на них концентричними лініями та «кривульками». Одним з авторів таких мисок був Д. Качуровський.
Миньківці
Багато спільного з декором мисок :Смотрича мають вироби із с. :Миньківці, де склалася своєрідна школа підполив'яного малювання в техніці фляндрування з використанням великих крапок, фляндрованих розет на денці, рядів арочок, високих «спускавок», «карбиків» та «кривульок».
В ряді осередків існувала також і подільська неполив'яна кераміка. Це такі осередки, як :Тимар, :Тиманівка (Тульчинський район), :Тростянець, :Воєводчинці, Павлівка, Верхівка, :Ладижин (Вінницької обл.), Адамівка, :Пирогівка (Віньковецький район), :Заміхів, :Меджибіж, :Ставниця (Хмельницької обл.), :Гончарівка (Монастириський район), :Струсів та :Будзанів (Тернопільської обл.) відомі чудовим тонкостінним неполив'яним посудом, зокрема горщиками, :глечиками, :баньками, :риночками, :макітрами, двійнятами.
Зіньків
Адамівка, м. Зіньків, с. Пирогівка, на початку ХХ ст. щодо кількості гончарів посідали перше місце в Подільській губернії — 867 осіб . Особливо відомим став адамівський осередок завдяки виробам сім'ї гончаря Якова Бацуци. Майстри цього осередку — Марія Бугаз, сестри Ганна Гаврилюк та Марія Матанчук, Іван і Марія Зозуляки, Федір та Явдоха Касіянчуки, Євгенія Трембовецька,Трохим Матущак та інші — створювали макітри, :гладущики, «вазони», горнятка, :горщики, баньки, збанки, :слоїки. Переважали тоді теракотові вироби з червонувато-вохристим відтінком. Розпис робили «кривульоками», косими рисками, смугами; розпис виконували брунатною фіолетовим відтінком фарбою.
Пирогівка
У с. Пирогівка (Віньковецького р-ну) на початку ХХ ст. працювало близько ста гончарів, які виробляли неполив'яний посуд. На початку 1980 х років промислом займалися лише троє. Зокрема, Іван Мазуренко (1920 р. н.) робив теракотовий і димлений посуд, оздоблений лискуванням.
Заміхів
У с. :Заміхів і с. Жабинці (Новоушицького р-ну) в 1913 р. проживало більше ста гончарських родин. На початку 1980 — х рр., тут виробляли простий посуд (горщики, макітри, гладущики, збанки, бабники, мисочки, вазони), оздоблений розписом темно-брунатним ангобом. Поверхня мала переважно світло-вохристий колір. Мотивами розпису були риски, смужки, дуги, «кривульки», часто нанесені на концентричні лінії, які ділили декор на яруси. Робили рідко і полив'яні вироби.
Підполивяний розпис був добре розвинений в с. Товстому (Гусятинського р-ну), в м. Бережанах, в м. Копичинцях та м. Підгайцях.
Оригінальними підходами до оздоблення відзначалися поліхромні вироби з с. Золотий Потік та з с. :Устечко. Гончарні традиції у Товстому відродив Талановитий майстер, випускник Косівського художнього технікуму — Василь Бардачевський (р. н. 1950). Виготовляє різноманітний ужитковий посуд та художні вироби в теракоті, розписані, покриті поливою, димлені. Імена майстрів кераміки Гусятинщини Івана Черниша (1895 p. м. Копичинці -?), Євгена Куцярського (1932 с. Новосілка — 1985) — проживав в с. Кут, Василя Бардачевського — відомі далеко за межами України.
Відомим центром виготовлення чорної кераміки було с. Гончарівка, в якому наприкінці ХХ ст. працював майстер Іван Бойко.
Література Ганна Скрипник, Народне мистецтво та художні промисли 20 ст., К-2011, Т-4 Примітки