Іва́н Тара́сович Гонча́р ( 1888, Крищинці — 1944, Крищинці) — український радянський гончар, майстер керамічної скульптури малих форм; майстер народного мистецтва УРСР з 1936 року. Основоположник радянської народної станкової керамічної скульптури малих форм.
Біографія Народився 1888 року в селі Крищинцях Брацлавського повіту Подільської губернії Російської імперії (тепер Тульчинський район Вінницької області, Україна). Походив з родини потомственних гончарів.
Помер в Крищинцях у 1944 році.
Творчість
Численні одно- і багатофігурні композиції створював на основі традиційної гончарної іграшки та обрядового фігурного посуду. Серед скульптур: твори на героїчну тему: зображення будьоннівця-вершника; композиції з побуту червоноармійців; багатофігурний твір «Челюскінці»; сатиричні скульптурні групи: «Один із сошкою — семеро з ложкою», 1910; «Арешт буржуїв», 1920; «Білі тікають», 1921; «Пани на прогулянці» (1936, Національний художній музей України); «Як миші кота ховали», 1937; гумористичні композиції до творів: «Демидові вареники» Леоніда Глібова (1935—1936); «Казка про попа та його наймита Балду» Олександра Пушкіна (1937). Значне місце у творчості майстра належить анімалістичній скульптурі (гротескові мавпи-музики, лірники, гончарі). Автор великих ваз з горельєфним жанровим і рослинним декором і традиційних фігурних посудин (левів, баранів), оздоблених рельєфним ліпним орнаментом.
Вироби зберігаються у Музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві та інших музеях колишнього СРСР.
Література П. Н. Мусієнко. Іван Гончар. Київ, Видавництво Академії архітектури Української РСР, 1952.