Да́ктиль ( — палець; міра довжини) — в античній версифікації — стопа на чотири мори з трьох складів, з яких перший — довгий, решта — короткі.
У силабо-тонічній системі — трискладова стопа з наголосом на першому складі (-UU). Дактилічні віршові розміри з'явилися в українській поезії у другій половині 18 ст., проте чималий час лишалися не вельми популярними. І досі одностопний дактиль — надзвичайно рідкісне явище навіть у гетерогенних строфах, хоч трапляються поодинокі випадки його вживання: Всі поля серпами гніву: скошено. Всі шляхи в кривавій зливі: зрошено (Юрій Клен).
Іноді поети вдаються до двостопного дактиля: Лезами слів: Значте скарби. Воля і гнів — : Голос доби (П. Филипович).
Поширеним є тристопний дактиль: В райдугу чайка летіла. Хмара спливала на схід. Може б, і ти захотіла: Чайці податися вслід? Сонце на заході впало. Райдуга згасла в імлі. Темно і холодно стало: На неспокійній землі (Л. Первомайський).
Часто використовується чотиристопний дактиль: Синіми спіралями, барвами-кольорами: Ходить-ходить хвилями втіха, як вино (…) (І. Багряний).
Цікавий приклад п'ятистопного дактиля міститься у доробку М. Вінграновського: Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую, Наче ту пару з небачених чаш із віків, Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою, Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?
Не є винятком і шестистопний дактиль, в тому числі й білий: Дні відцвітають в минуле, тремким осипаються листям: В сяєві променів грають, в барвистім згоряють вогні, Смуток і радості й туги засновують очі імлою. І на волосся й на вії сріблястий кладеться іней (Б. Кравців).
Дедалі більше поширення знаходить вільний дактиль: Тільки й думок — на ранок: Хліба нема у жінки… Ґанок, Труп біля стінки (Є. Плужник).
Література Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 Посилання