Мико́ла Микола́йович Ге (Ґе) (, Воронеж, Російська імперія — , хутір Іванівський, Чернігівська губернія, Російська імперія (нині с. Шевченка, Ніжинський район, Чернігівська область, Україна) — російськийГе // Мистецтво України : біографічний довідник / упоряд. А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський; за ред. А. В. Кудрицького. – Київ: Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 1997. – 700 с. живописець франко-українського походження, художник-передвижник, майстер портретів, історичних і релігійних полотен. Життя і творчість митця пов'язані з Україною — від 1876 року проживав на Чернігівщині, багато викладав в українських художніх школах, допомагав талановитій молоді, фінансово сприяв відкриттю пам'ятника Миколі Гоголю в Ніжині (1881). Олена Садовська — мати Миколи Ґе, була українкою. У 1840 році 9-річний Миколка вчиться у Києвській гімназії (Костамаров на той момент викладав у тій гімназії) «Наближаючись до 48-го року, ідея свободи проникала в замкнуті двері гімназії», і юнак «вже тоді усвідомлював усю несправидливість пригноблення… особистості… і вважав себе зобов‘язаним нікого не пригноблювати» зі спогадів Миколи Ґе. На життєву позицію Миколи Ґе суттєво вплинув як і Київ, так і гімназія. До Петербурзької школи Микола прийшов вже чітко сформованим художником, зі стійкою позицією та українським потягом до волі. Овінчався з Катериною Забіл у с. Монастирище на Чернігівщині. В Італії пише картину «Таємна вечеря».
Брат Миколи Ґе — Григорій Ґе (псевдонім «Григір Лядава»; 1830—1911) — український культурний і громадський діяч, історик-краєзнавець, прозаїк, публіцист і драматург (у тому числі автор п'єс українською), що жив на Півдні України — у Миколаєві та Херсоні. У 1870-их Григорій Ґе став ініціатором та першим директором публічної бібліотеки у Херсоні, а згодом і у Миколаєві. Він двічі обирався гласним Миколаївської міської думи. Досліджував історію українського Миколаєва, писав прозу, поеми та літургію українською мовою. Автор роману «Софія Мілич».
Життєпис
Дитинство
Народився 15 лютого 1831 у Воронежі. Батько художника Микола Осипович — онук Matieu de Gay, що залишив батьківщину ще у XVIII століттіГоріна Т. Н. «Микола Миколайович Ге (альбом)», видавництво «Образотворче мистецтво», М., 1977 (рос.) (с. 8) Дід художника Осип Ге одружився з дочкою поміщика Дар'єю Яківною Коростовцевою«Євангеліє від Миколи Ге» Щоденна всеукраїнська газета «День», 3 червня 2006 року.
Микола Осипович був одружений двічі: вперше з круглою сиротою, дочкою засланого поляка Оленою Яківною Садовською. Від цього шлюбу народилися три сини: Осип, Григорій та Микола (майбутній художник). Через три місяці після народження Миколи Миколайовича його мати померла.
Після цього родина переїздить до маєтку батька в село Попелюхи Могилівського повіту Подільської губернії (нині Мурованокуриловецький район Вінницької області).Зограф Н. Ю. «Микола Миколайович Ге. Листи, статті, критика, спогади сучасників», «Мистецтво», М., 1978 (рос.) (с. 29) Микола Осипович присвятив себе сільському господарству, зумів до кінця свого життя збільшити вдесятеро свій прибуток. Не зважаючи на раціональне ведення справи, що, за словами брата Григорія, допомогло батькові залишити синам у спадок «господарство в ладі вже майже капіталістичному», у маєтку батька панував кріпацький лад, жорстокі правилаЗограф Н. Ю. «Микола Миколайович Ге. Листи, статті, критика, спогади сучасників», «Мистецтво», М., 1978 (рос.). За власним зізнанням Миколи Миколайовича, побут того часу наклав відбиток на його подальший духовний розвитокЗограф Н. Ю. «Микола Ге (альбом)», видавництво «Образотворче мистецтво», М., 1974 (рос.) (с. 8).
У 1840 році дев'ятирічного хлопчика відвезли до Києва, де його було зараховано до Київської першої гімназії. Цей навчальний заклад зіграв важливу роль у формування особистості майбутнього художника. У той час у гімназії працювали деякі професори, що прогресивно мислили, зокрема, Микола Іванович Костомаров, якого незабаром арештували через діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві. Пізніше Ге згадував: «Наближаючись до 48-го року, ідея свободи проникала в замкнуті двері гімназії», і юнак «вже тоді усвідомлював усю несправедливість пригноблення… особистості… і вважав себе зобов'язаним нікого не пригноблювати».
Навчання в Академії мистецтв у Петербурзі
Художній талант хлопця проявився досить рано. Проте, у 1847 році, після закінчення гімназії, Ге, за порадою батька, вступив до математичного відділення Київського університету. Пізніше він перевівся до Петербурзького університету. Опинившись у столиці імперії, він, у більшості завдяки своєму другові скульпторові і свояку Пармену ЗабеллоЗограф Н. Ю. «Микола Миколайович Ге. Листи, статті, критика, спогади сучасників», «Мистецтво», 1978 (рос.) (с. 367), який тоді навчався в Академії мистецтв, потрапив у середовище мистецької молоді. Пристрасть до малювання витіснив інтерес до наук. Не закінчивши курсу навчання на математичному відділенні, Микола Миколайович вступив до Академії мистецтв.
Дев'ятнадцятирічний Ге прийшов до Академії мистецтв із сформованими поглядами та смаком. Дуже скоро він став в опозицію до бюрократичних порядків та художньої рутини, які панували в навчальному закладі в часи репресії. За словами Миколи Миколайовича, після від'їзду Брюллова в Італію вихованням молоді займалися малообдаровані художники, а викладання зводилося до навчання ремеслу — освоєння суми технічних навичокЗограф Н. Ю. «Миколай Ге (альбом)», видавництво «Образотворче мистецтво», М., 1974 (рос.)(с. 9).
Офіційно Ге був учнем Петра Васильовича Басіна, проте справжнім своїм вчителем він вважав Карла Брюллова. Брюллов надихав Ге, тому що Карл Павлович вимагав від творця завжди лишатися самим собою, втілювати у своїх творах тільки власні думки та почуттяЗограф Н. Ю. «Микола Ге (альбом)», видавництво «Образотворче мистецтво», М., 1974 (с. 10).
Перший закордонний період У 1856 році Микола Ге отримав за картину «Саул в Аендорської чаклунки» Велику золоту медаль Академії мистецтв і право на виїзд за кордон. Цього ж року Ге одружується і разом з дружиною, буквально втікає з Росії: «Якщо б мене спитали: навіщо ви їдете? Я б, можливо, відповів: займатися мистецтвом; проте це була б відповідь зовнішня, не та. Собі б я відповідав: залишатися тут я не можу; там, де шир, де свобода — туди хочу» — писав художник.
Спочатку Ге відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, після того кілька років прожив в Італії.
У Парижі на Миколу Миколайовича сильне враження справили Салон 1857 року та виставка творів Поля Деляроша. У Римі він познайомився з О. Івановим.
Своїми роботами, що були створені в цей період, Ге залишився невдоволеним, тому вирішує залишити мистецтво: Зограф Н. Ю. «Николай Николаевич Ге», «Художник РСФСР», Ленінград, 1968 (рос.) (с. 44)
Проте Ге був із дитинства людиною релігійною, тому в критичний для себе період звернувся до Біблії. У ній він знайшов сили продовжувати свою творчість. У 1861 році він працює над картиною «Тайна вечеря», яку виставив в 1863 році на осінній виставці Академії мистецтв у Петербурзі. Робота викликала активні дискусії в тогочасному суспільстві. За «Тайну вечерю» Ге отримав звання професора.
Другий закордонний період Після відносного успіху картини «Тайна вечеря», Ге повернувся до Італії (Флоренція) та продовжив працювати над біблійними сюжетами. У цей самий час Микола Миколайович познайомився з Олександром Герценом. У 1867 році було завершено його портрет, який вважають однією із найвдаліших робіт Ге.
Повернення до Росії Картини другого закордонного періоду не отримали схвальних відгуків у Петербурзі. Картини «Вісники Воскресіння», «У Гетсиманському саду» не прийняли на виставку. Це змушує Ге повернутися до Росії та залишити біблійну тематику.
У цей час він став одним із ініціаторів заснування Товариства пересувних виставок. Ге намагався бути ближче до російського суспільства, тому звернувся до історії. До двохсотліття від дня народження Петра І він написав картину «Петро І допитує царевича Олексія Петровича в Петергофі» (1871). Картину було виставлено на Першій виставці Товариства передвижників.
Також Ге писав роботи: «Катерина ІІ перед гробом імператриці Єлизавети» (1874), «Цар Борис та цариця Марфа» (1874), «О. Пушкін у селі Михайловському» (1875). Проте пізніше художник визнавав: «Дві картини: „Петро І із царевичем Олексієм“ та „Катерина ІІ під час похорон імператриці Єлизавети“ вимучили мене. Історичні картини важко писати… Чотири роки в Петербурзі й занять мистецтвом, найщирішим, призвели мене до того, що так жити не можна… Мистецтво я просто люблю, як духовне заняття, то я повинен відшукати собі спосіб незалежний від мистецтва. Я пішов у село. Я думав, що життя там дешевше, простіше, я буду хазяйнувати і цим жити, а мистецтво буде вільним».Зограф Н. Ю. «Миколай Миколайович Ге», «Художник РСФСР», Ленінград, 1968 (рос.) (с. 100—101) «Трьох „історичних“ картин мені було достатньо, щоб вийти з тісного кола на свободу, знову туди, де можна знайти найзадушевніше, найдорожче — своє й всесвітнє».Зограф Н. Ю. «Миколай Миколайович Ге. Листи, статті, критика, спогади сучасників», «Мистецтво», 1978 (рос.) (с. 108—109)
Життя в селі У 1875 році Ге придбав хутір Іванівський в Чернігівській губернії біля залізничної станції Плиски. Тут для нього звели одноповерховий дім із художньою майстернею (дотепер не зберігся), в якому він оселився з 1876 року. У творчості Ге повернувся до біблійної тематики.
У 1882 році він познайомився з Львом Толстим, ідеї якого справили на художника велике враження. Ге був солідарним із Толстим зокрема й у прихильності до простого народу, селян. Микола Миколайович став частим гостем у Ясній Поляні. Почав серію ілюстрацій до «Нового євангелія» Толстого. У 1884 році було завершено портрет Л. Толстого.
Роботи останнього періоду творчості Ге, за деякими винятками, також не знайшли схвальних відгуків сучасників. Картини «Суд синедріона», «Христос і Пілат» були заборонені для експонування. Щодо останньої, Ге розумів, що картину не зрозуміють у Росії. Та її було показано на виставках Європи, Америки, але й там вона не знайшла прихильників.
Ге проводив бесіди з учнями Київської малювальної школи Миколи Мурашка, також роз'яснюючи їм свої роботи. Серед його улюблених учнів були С. Костенко, В. Замирайло, А. Курєнной, Г. Бурданов, С. Яремич, Л. Ковальський, Г. Дядченко, І. Пархоменко. Вони робили самотність художника після смерті його дружини легшою, допомагали в хатніх справах, у роботі. Відомо, що Степан Яремич, згодом визнаний мистецтвознавець і художник, позував, підв'язаний мотузками до імпровізованого хреста, для останньої й найтрагічнішої картини його вчителя — «Розп'яття», яка стала своєрідним реквіємом майстру.
Микола Миколайович Ге помер 1 червня 1894 року. Похований на околиці хутора (могила збереглася).
Людська сутність художника особливо яскраво вимальовується у спогадах дочки Льва Толстого Тетяни. Живучи на хуторі, Микола Миколайович прилучився до вегетаріанства, намагався якомога менше користуватися послугами прислуги і робив для себе все сам, що було йому під силу. Він визнавав необхідність фізичної праці й поза заняттями полем, садом, бджолами у себе на хуторі обрав ще й професію пічника. Він гарно клав печі й любив цю роботу, залишив після себе багато печей в окрузі.
Відмінною рисою Миколи Ге була любов до людей. У будь-якій людині він знаходив гарну сторону. І якщо під час роботи до нього приходив хтось за порадою чи з проханням, він кидав роботу і присвячував всю свою увагу відвідувачеві. У Ге був дивний дар впливати на людей, примушувати себе слухати і знаходити з кожною людиною ті точки спілкування, на яких не могло бути розбіжностей. Він чудово говорив, завжди вкладаючи у свої слова всю душу. Дуже характерним є ставлення Миколи Ге до своїх колег. Завітавши якось із письменником Іваном Тургенєвим до Рєпіна і побачивши «Бурлаків», над якими той працював, вже знаменитий на той час Микола Ге, картину якого «Тайна вечеря» Рєпін вважав вершиною у світовому мистецтві, сказав Рєпіну, що «Бурлаки» затьмарили «Тайну вечерю».