Оксамитове розлучення () — мирний та офіційно узаконений розділ федеративної держави Чехословаччини на Чехію та Словаччину, котрий відбувся протягом 1989—1992 років після подій Оксамитової революції. Означення «оксамитовий» використовується у зв'язку із мирним характером цього процесу.
Початок внутрішньополітичних змін Події Оксамитової революції призвели до приходу до влади в Чехословаччині демократичних сил: чеського Громадянського форуму (ГФ) та словацької Громадськості проти насилля (ГПН). 29 листопада 1989 року з Конституції Чехословаччини вилучається стаття 4 про керівну роль Комуністичної партії Чехословаччини в державі та суспільстві. 10 грудня внаслідок домовленостей між комуністами та демократами утворюється «Уряд національного порозуміння» на чолі з Маріаном Чалфою. Аби після президентських виборів не виникла криза в чесько-словацьких відносинах, було необхідно зменшити напругу між словацьким та чеським кандидатами на президентську посаду — Дубчеком та Гавелом. Обидва політика декілька разів зустрічалися стосовно цього питання. Врешті, після виснажливих переговорів та зустрічей політичних партій за «круглим столом» вдалося досягти наступного компромісу: 28 грудня 1989 року головою Федеральних зборів Чехословаччини обрано діяча періоду «Празької весни» Александера Дубчека, а наступного дня парламент одноголосно проголосував за обрання дисидента Вацлава Гавела президентом федерації.
Оновлення законодавчих загальнофедеративних (Федеральні збори) та республіканських (Чеська національна рада, Словацька національна рада) законодавчих органів влади на період до проведення парламентських виборів відбувалася шляхом кооптації. Кооптація стартувала прийняттям 28 грудня 1989 р. Конституційного закону № 183/1989 «Про вибори нових депутатів законодавчих зібрань». Подання щодо нових парламентів мали б пропонувати політичні партії за погодженням із представниками ГФ у Чеській Соціалістичній Республіці та ГПН у Словацькій Соціалістичній Республіці.
Друга хвиля кооптації розпочалася з прийняттям 23 січня 1990 року ще одного нормативно-правового акту — Конституційного закону № 14/1990 «Про відкликання депутатів законодавчих зібрань та вибори нових депутатів національних комітетів». За ним, депутати, які в рамках розстановки політичних сил чи у зв'язку зі своєю теперішньою діяльністю не надають гарантії розвитку політичної демократії, можуть бути зняті з депутатських посад тією політичною партією, членами якої вони є. Кооптація дала змогу усунути від законодавчої діяльності найбільш яскравих прибічників соціалістичного минулого, скомпрометованих діячів періоду «нормалізації» (зокрема Мілоша Якеша, Василя Біляка, Алоіса Індри, Любомира Штроугала, ін.). Головна зміна 350-членного депутатського складу Федеральних зборів ЧССР відбулася 30 січня 1990 р. З 242 депутатів від КПЧ здало свої мандати або ж було відкликано 122 депутатів, ГФ та ГПН отримали 114 місць; безпартійним депутатам з 64 крісел було залишено 41; партії колишнього Національного фронту зберегли кількість своїх депутатських місць: Чехословацька народна партія і Чехословацька соціалістична партія — по 18, а Демократична партія з Партією свободи — по 4 місця.
Закон № 15/1990 від 23 січня 1990 року «Про політичні партії» закладав основи для створення багатопартійності в Чехословаччині. За цим законодавчим актом на політичній сцені федерації з'являлися два основних види політичної організації громадян: політичні партії та політичні рухи. Останні були більш складними політичними об'єднаннями, куди могли входити політичні партії, громадські організації та окремі громадяни. Реєстрація партій відбувалася на республіканському рівні та могла проводитися Міністерством внутрішніх справ Чеської Республіки та Міністерством внутрішніх справ та навколишнього середовища Словацької Республіки або в одній, або в обох республіках. Законом № 15 також встановлювалися, що вже існуючими партіями є партії, що входили до Національного фронту чехів та словаків за комуністичних часів та формально були незалежними політичними суб'єктами: Комуністична партія Чехословаччини, Чехословацька народна партія, Чехословацька соціалістична партія, Демократична партія, Партія свободи. За політичні рухи визнавалися дві сили, що виникли в революційні часи: ГФ та ГПН.
26 лютого 1990 року парламентом приймається Закон № 47/1990 «Про вибори до Федеральних Зборів», що встановлював нові правила проведення виборів: замість існуючої мажоритарної системи, за якою територія Чехословаччини була розділена на 200 виборчих округів і за якою від кожного з цих округів обирався депутат, встановлювалася пропорційна система. Виборець віддавав свій голос за політичну партію, за список осіб, зазначених в бюлетені. Виборець також міг скористатися правом преференцій. На виборах виборці отримували бюлетені зі списком осіб від партії. Отримавши певну кількість голосів у одному з країв республіки, партії направляли до Федеральних Зборів певну кількість осіб, відповідно до списку. Особи, що стояли у списку першими номерами мали більше шансів потрапити до парламенту, проте преференції давали змогу виборцям «просунути наверх» певних кандидатів у партійному списку. Того ж дня було прийнято ще два нормативно-правових актів: Конституційний закон № 45/1990 «Про скорочення каденції законодавчих зборів» та Конституційний закон № 46/1990 «Про зміни та доповнення до Конституційного закону про чехословацьку федерацію».За Законом № 45/1990 та за Законом № 47/1990 визначалася структура майбутнього парламенту. Вибори до Федеральних зборів повинні були відбуватися на основі пропорційної системи, мінімальний відсоток для проходження до парламенту було встановлено для партій та рухів на рівні 5 % від усіх відданих голосів в рамках однієї з республік. Термін повноважень як останніх комуністичних Федеральних Зборів, так і ЧНР та СНР, закінчувався днем нових виборів. Кількість депутатів Палати народу Федеральних зборів повинна була знизитися до 150 людей. Кількість депутатів Національних Рад повинні були встановити самі Національні Ради окремими законами.
Важливі закони, котрі стосувалися громадянських свобод — про громадські об'єднання, про право мітингу та право на подання петицій, оновлений закон про друк та цивільний кодекс — чехословацький парламент приймає 27-29 березня 1990 року.
Дефісна війна У перші тижні постреволюційних перетворень серед лідерів революційних сил (зокрема через позицію заступника голови ГФ Зденєка Їчинського, співавтора «соціалістичної» Конституції 1960 року за Конституційного закону про чехословацьку федерацію 1968 року) перемогла інерційна думка щодо необхідності забезпечення конституційної спадкоємності в Чехословаччині. Водночас чехословацькими політиками була проголошена необхідність прийняття нової Конституції. В умовах оновлення роботи державного механізму, країна з початку 1990 року поринає в суперечки й обговорення шляхів майбутньої реорганізації. Основні теми цих обговорень різнилися в обох чехословацьких республіках: якщо в Чехії особливо актуальними були питання сценаріїв економічної реформи та вирішення долі КПЧ, то в Словаччині пріоритетною темою стали національні інтереси й місце словацьких земель в федеративному ладі Чехословаччини. Першим проявом проблем у чесько-словацьких відносинах у постсоціалістичній Чехословаччині стали події так зв. «дефісної війни» (чесь. pomlčková válka), суперечкою щодо написання нової назви федеративної держави.
23 січня 1990 року В. Гавел представив у парламенті проєкт власних законопроєктів, які мали б бути прийняті ще до схвалення нової Конституції, та які, на його думку, повинні були узаконити основні здобутки революційного листопада 1989 р. Він запропонував законопроєкти щодо:
зміни назви Чехословацької соціалістичної республіки, Чеської соціалістичної республіки та Словацької соціалістичної республіки; державних символів Чеської Республіки, Словацької Республіки та Чехословацької республіки; зміни назви Університету Яна Євангелісти Пуркинє в м. Брно на Університет Масарика в м. Брно; зміни назви «Чехословацької народної армії» на «Чехословацьку армію».
Президент пропонував вилучити слово «соціалістична» з назв як федерального утворення, так і республік, назва держави мала стати «Чехословацька республіка». Бажання В. Гавела проштовхнути законопроєкти всупереч регламенту (вони не пройшли процедуру обговорення в парламентських комітетах та не були опрацьовані республіканськими національними радами) викликали незадоволення серед парламентарів. Незважаючи на бажання президента прийняти усі його законопроєкти на засіданні 22 січня, вони були відкладені А. Дубчеком на наступне засідання для того, аби пройти усі парламентські процесуальні процедури.
В країні починаються обговорення варіантів написання назви країни. Назва «Чехословацька республіка» нагадувала аналогічну за написанням назву міжвоєнної Чехословаччини, що викликало супротив у словацькій частині федерації, яка закидала чехам звинувачення у відродженні «чехословакізму». Тому словацький уряд своїм рішенням від 14 лютого 1990 року запропонував до схвалення два варіанти назви держави: «Республіка Чехо-Словаччина» та «Федерація Чехо-Словаччина». Надалі саме наявність дефісу та написання з великої літери республік федерації стали основними вимогами словацької сторони. 1 березня 1990 року СНР своєю постановою № 168 запропонував федеральному парламенту прийняти варіант назви «Федерація Чехо-Словаччина». Водночас словацький варіант асоціювався у чеського населення з періодом Другої республіки (1938—1939 рр.) та трагічним розвитком держави після підписання Мюнхенської угоди.
В. Гавел у своїх щотижневих виступах на радіо «Розмови з Лан» 11 березня 1990 р. розкритикував словацький проєкт, підмітивши, що хоч він і не спеціаліст у сфері лінгвістики, але по-перше, він не розуміє походження географічного терміну Чехія (Česko) для назви територій колишньої Корони Чеської (що це, мовляв, скоріше штучно сформований термін), по-друге написання слова «федерація» передбачає використання означення у родовому відмінку, а не в називному, а по-третє — загальноприйнятою практикою написань назв країн є констатація форми державного правління, а не форми державного устрою. Тому, 16 березня 1990 року ним було внесено на розгляд парламентарів ще одну назву «Республіка чехо-словацька». Проте і цей варіант не задовольнив словацьку сторону, так як передбачав написання назв республік з малої літери, що на думку словацьких політиків, могло б принизити становище республік в федерації.
Також словацькі політики й науковці розкритикували Гавелів герб Чехословаччини, який передбачав зображення окрім символів Чехії та Словаччини (двохвостого лева та подвійного хреста на фоні потрійній горі) також і моравської орлиці, що, на думку словацького суспільства, принижує значення Словацької республіки до рівня історичної провінції, якою була Моравія.
29 березня 1990 року у стінах федерального парламенту розпочалося обговорення назви держави. Президент наполягав на прийнятті двох варіантів назви: або ж згадана «Республіка чехо-словацька» (законопроєкт № 305), або ж «Чехословацька федеративна республіка» (законопроєкт № 348) Третій варіант написання — «Федерація Чеської та Словацької республіки» — був запропонований групою парламентарів з ГФ, ГНП, Чехословацької народної партії, Партії свободи, Демократичної партії та словаками-комуністами (законопроєкт № 334). В ході обговорення прозвучала й така думка майбутнього чеського президента, тогочасного федерального парламентаря Мілоша Земана:
Депутат від ГФ, рок-виконавець Міхаель Коцаб заявив, що хоч і підтримує варіант «Чехословацька федеративна республіка», проте готовий голосувати навіть за дуже альтернативну назву держави — «Славія». Деякі народні обранці з Моравії відкидали прийняття президентського законопроєкту № 305, бо в ній фігурувало слово «чехо-» і нічого не нагадувало про Моравію.